Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

їх і давала освіту, щоб вони потрапили в лапи якогось Андреса Ґутьєрреса, андалусця, галісійця чи китайця, біс його зна, хто він там насправді… Доньки були тепер єдиним важелем, що за його допомоги вона хотіла змінити хід своєї долі і підвищити свій суспільний статус. Вона не приставала на жодну пропозицію прилаштувати Розалію і Флор, хоч робили їх із найкращими намірами. Дона Розилда не бажала виставляти напоказ своїх дівчат і наражати їх бодай на щонайменшу небезпеку. Місце порядної дівчини — в сім’ї; її мета — заміжжя, так вважала дона Розилда. Дозволити донькам стати за прилавок нікчемної крамниці, піти працювати касиркою в кінотеатр або стати секретаркою стоматолога означало б визнати власну бідність і капітулювати; це було однаково, що всім показати свою огидну, гнійну, смердючу виразку! Нехай дівчата працюють, але вдома, набуваючи навичок, необхідних для нареченої або ж заміжньої жінки. І якщо досі ці навички — як і саме заміжжя — були просто важливою складовою планів дони Розилди, то тепер вони посіли основне, пріоритетне місце.

Поки сеу Жиль був живий, дона Розилда мріяла дати синові вищу освіту, вивчити його на лікаря, адвоката або ж інженера. Докторське звання і університетський диплом допомогли б йому долучитися до еліти, засяяти серед сильних світу цього. Докторський перстень на пальці Ейтора мав стати ключем, що відімкнув би перед ним двері вищого світу, цих далеких і недосяжних сфер Віторії, Канели, Ґраси. Братове становище допомогло б і її донькам знайти хороших наречених серед його товаришів із пристойних родин і забезпечило б дівчатам чудове майбутнє.

Жілева смерть майже унеможливила здійснення цього геніального плану. Ейтор тоді ще навчався в гімназії, йому залишалося два роки до закінчення, але вчився він посередньо і змушений був весь час перескладати іспити. А на які кошти їй було оплачувати довгі п’ять або й шість років навчання в університеті? Вона заледве змогла дотягти його до закінчення курсу в державній гімназії Баїї, де навчання було безкоштовне. Після коледжу ж йому не загрожує жалюгідна доля торгового представника, можливо, навіть вдасться отримати місце в банку або — чому б ні? — обійняти державну посаду, що гарантуватиме премії, соціальні гарантії та стабільність, підвищення платні і кар’єрне зростання, можливості, варіанти та інші блага. Цієї мети дона Розилда розраховувала досягти за допомогою своїх упливових знайомих.

Вона вже не сподівалася досягти висот, про які мріяла, не надіялася на докторське звання, на перстень, що свідчив про закінчення університету, — зі смарагдом, рубіном або сапфіром. Шкода, але нічого не поробиш. Її чоловік, цей мамула, своєю ідіотською смертю вкотре поламав її плани.

Зате новий план, що вона так детально склала у дні жалоби, йому вже не вдасться зруйнувати. Цього разу її козирним ключиком, що відмикатиме двері добробуту і комфорту, було заміжжя Розалії і Флор. Видати їх заміж («прилаштувати», як казала дона Розилда) і то якнайвдаліше, за аристократичних юнаків, нащадків багатих батьків, синів полковників-плантаторів або ж за комерсантів — бажано гуртової торгівля — зі становищем, грошима і великим кредитом в банках. І якщо цієї мети вона збиралася досягти, то не могло бути й мови, щоб послати дівчаток на якусь сумнівну роботу, виставляючи напоказ їхню бідність; адже коли дівчина красива, а її квітуча молодість погано прикрита, це може викликати неабиякі гріховні, ниці та непристойні бажання у багатіїв та поважних осіб і, звісно ж, спонукати до пропозицій, але аж ніяк не руки та серця.

Дона Розилда воліла, щоб доньки тихенько сиділи вдома, допомагали їй по господарству і своєю поведінкою підтримували принаймні видимість їхнього забезпеченого життя, себто і надалі справляли враження небідних і добре вихованих наречених. Коли дівчат запрошували в гості до їхніх знайомих на недільні ранкові чаювання або на дружні вечірки, вони були вбрані як з голочки, справжнісінькі благородні паняночки. Ощадлива дона Розилда рахувала кожну копієчку, ледь зводила кінці з кінцями, одначе терпіти не могла нечупарності, навіть у хатньому одязі. Доньки мали бути завжди бездоганно вбрані й готові будь-якої миті прийняти казкового принца, якщо той раптом з’явиться. І для цього дона Розилда не шкодувала зусиль.

Якось Розалію запросили на танці з нагоди дня народження старшої доньки впливового і заможного доктора Жоау Фалкау в його особняк із кришталевими люстрами, столовим сріблом і кельнерами у фраках. Серед запрошених — винятково вишуканий контингент, суцільні вершки суспільства, багатії й аристократи світу цього. І Розалія стала справжньою сенсацією того свята, її вбрання виявилося найрозкішнішим, аж привітна господиня дона Детінья не втрималася від похвали:

— Яка ж ви гарненька, Розаліє… Ну просто лялечка, красуня…

Вона і справді мала вигляд заможної вишуканої аристократки. Тимчасом на вечорі були присутні шляхетні дівчата, яким пощастило належати до місцевої знаті — лікарів і бакалаврів блакитної крові, держслужбовців і банкірів, крамарів і комерсантів. Матовий, блідий відтінок ніжної шкіри метиски, Розалія, здавалося, була найясніша серед цих чарівних баїянок, які вражали всіма відтінками смаглявості, — між нами кажучи, можна сміливо стверджувати, що на цьому вечорі були присутні найвитонченіші метиски і найпрекрасніші «білі» мулатки!

Дивлячись на Розалію, так елегантно вбрану, ніхто б і подумати не зміг, що сукню, яку всі так вихваляли, Розалія з доною Розилдою пошили власноруч, та й не лише сукню, а й решту аксесуарів, зокрема, вони перетворили старі зношені туфельки на новий сатиновий витвір мистецтва. Крім багатьох інших своїх талантів, Розалія мала хист чудово кроїти і шити, плести і вишивати.

Дівчата без сторонньої допомоги, а лише завдяки власним здібностям і залізному керівництву дони Розилди давали раду з усіма життєвими труднощами, Ейтор і далі навчався в коледжі, закінчуючи курс, вони вчасно платили за квартиру, за радіоприймач і нову плиту, ще й спромагалися відкладати на придане, весільні сукні, серпанки, гірлянди, адже постільна та спідня білизна і комбінації вже лежали у скринях.

Увесь цей крам дівчата ладували самі. На своїй швейній машинці на педалях Розалія шила на замовлення, викроювала сукні, вишивала витончені блузки. Флор готувала закуски і солодощі для сімейних свят і невеликих урочистостей: днів народжень, перших причасть. Якщо коником Розалії було шиття, то покликанням молодшої сестри була кухня. Здавалося, Флор має природжений хист готувати. Змалку вона навчилася пекти тістечка та виготовляти делікатеси, весь час крутилася біля плити, переймаючи таємниці кулінарного мистецтва у тітки Літи, чудової кухарки. Дядько Порту, Літин чоловік, окрім живопису, любив іще смачно попоїсти. Він обожнював каруру[11] і сарапател[12], життя б віддав за фейжоаду[13] і вправно стушковане овочеве козідо[14]. Спершу Флор навчилася пекти пиріжки з м’ясом і рибою, потім почала брати замовлення на комплексні сніданки та обіди, згодом навчилася