Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

—  Дежавю —  бурмотіла собі під ніс Ліна. — Дежавю.

Шви занили, живіт сердито бурчав. Вона не їла з вчорашнього ранку. Шкандибати на кухню (знати б ще де вона!) не було сили. Лежати з уїдливими думками теж не найкращий варіант. Одягнутися? Куди поспішати? Чолов'яга і так бачив її в чому мати народила! Якби хотів — взяв би силою, а був би ґвалтівником – не шив би її роздерте і побите тіло!

Найвдалішим варіантом лишалася молитва. Ліна широ благала Господа про можливість побачити ситуацію з іншої сторони, зрозуміти дії Фреда і перестати боятися! Вона вірила, що любов до Господа прожене страх і відкриє таємницю дивного незнайомця. Здається, вона в паніці та безсиллі не може побачити те, що є очевидним.

Ліна змусила себе накинути лляну сукню-сорочку, яку Фред приготував для неї. Руки не слухалися. З'явився страх, що кожен шов, який наклав цей чоловік, готовий луснути в будь-яку мить!

Йти? Страшно! Чи можна їй це робити?

Впертість пересилила страх. Можливо, рятівник ще тут. Їде по своїх справах, може  і її підкине до якої зупинки чи автобусної станції? 

— Фред? Ви  тут? — покликала хазяїна Ліна, вийшовши за двері.

Звідкись лунав дивний шум. Довго не думаючи, Ліна пошкандибала  по коридорові на звук, відмітивши про себе доволі дороге облаштування дому.  Дірки в стінах  псували інтер'єр і свідчили про те, що картини, які колись висіли, теперішній власник дому вважає недоречними.

— І хто ще поїхав?— гримів голос Фреда. 

Напевно, телефонна розмова його добряче розлютила. Ліна причаїлась. 

— Підтримав колотнечу й втік. Засранець! — кричав Фред. — Люди гинуть. А воно, зараза… 

На останньому слові чоловік вистрибнув в коридор і наштовхнувся на Ліну.

— А ти чого тут? — гаркнув. — Сподобалась моя майстерність зашивати тіло, щоб не вискочила безцінна душа? Марш в ліжко!  

— Ви…Ви…Пробачте… Я не підслуховувати прийшла… я просто.

—  Пробачте? Просто? Ні, все зовсім не просто! Це вперте дівчисько,  — він тицьнув пальцем їй в лоб — напрошується поїхати зі мною у морг в якості майбутнього трупа!

Фред  провів долонею по Ліниній щоці, взяв її за підборіддя. Заглянув в розширені від несподіванки зіниці.

— Згинь з очей, бо в майбутнього трупа будуть заціловані вуста!

Він обминув її, пройшов по коридору. Швидко вдягнув берци, накинув куртку кольору хакі. Закинув великий чорний рюкзак на спину.

— Поговоримо про нас ввечері. Вода, ліки. Менше фантазії, більше відпочинку!

Він вискочив в день, сповнений болю, відчаю, страху, розірваних тіл і обпалених душ. Позаду лишився ранок із його «тихою радістю».