Читати книгу - "Постукай в мої двері , Marta Nahanda "

Частина 17

Що ви знаєте про почуття не знання? Ми можемо багато чого не знати. Саме зараз, я це відчуваю. Я не знаю, коли подзвонить адвокат і скаже «все готово». А в моєму розумінні —  це означає, що все закінчено.  І залишиться тільки цих два тижні. Це мають бути наші два тижні. 
— З тобою все добре? — з моїх роздумів мене вивів Колясик. 
— так, напевно. Давай вже підемо, я хочу останній раз добре виспатися тут. І добре завтра відпочити. — я встала з крісла. 
— добре ходімо, — хлопець засунув за мною крісло і ми пішли.
Наступний ранок я намагалась швидко вилізти з обіймів мого доброго чоловіка. І це вийшло. Але перед тим, як вилізти я дивилася на нього, хоча я б назвала це "милувалася його красою". Боже, який він красивий. Як так виходить кожного разу прокидаємося обнімаючись. І ті барикади, які я кожного разу виставляю. Вони на ранок якимось чином на підлозі. І зустрілася за сніданком з дівчатами. Ми перед тим, як іти на це побачення домовилися, що після нього вранці обговоримо все що було. А в мене є що розповісти.
— доброго ранку! — привіталась Ліля. 
— доброго ранку! 
— раз усі в зборі можемо почати. — сказала Ніка піднімаючи чашку чаю, до рота.
— давайте, так. Ліля одразу відпадає, слухати про їхні милі стосунки я не готова, — цього разу я згідна з Маратом.
— Бо у вас їх немає. — буркнула Ліля, —одна кидається на хлопця, — це було до Марти.
— ей. — обурилась Марта.
— інша не може прийняти, що закохана в свого законного чоловіка. — а це до мене. Чому це я не можу прийняти?
— агов
— а ще одна не може оприділитися чи Антон, чи Мудрик, —а це вже до Вероніки.
— Лілюсику, ти часом не хочеш отримати за такі слова? — запитала Ніка. 
— ні. Але добре, що Оксана прийняла той факт, що закохана в Дениса.
— Альо, це не так. Він мені огидний після того, що сказав. — заперечувала Оксана. 
Насправді я боюсь, що знову мене кинуть. Хоча він у будь-якому випадку мене покине. Наше кохання неможливе і мені не потрібно надіятися, що одного дня він постукає в мої двері і скаже «Я закохався в тебе, як божевільний» Мені хочеться, щоб хтось говорив це мені. Мені хочеться, щоб хтось говорив, що жити без мене не може. Це егоїстично? Так. Я знаю, але мені хочеться цього. Хіба хотіти нам заборонено? Ні. Кожна дівчина заслуговує, щоб її кохали. Дівчина заслуговує на кохання, але здається точно не я. Або мені просто не везе у коханні. Бо трапляються такі бовдури, як Мартин.  
— Світ викликає Марусю. — перервала мої думки Ніка, — Давай, що було у вас учора? 
— вчора був останній день нашого договору про фіктивні стосунки. 
— Все це кінець? — запитала Ніка. 
— ні. Ми продовжуємо нашу гру до тих пір поки не подзвонить адвокат і скаже, що Шапаренко отримав свій фонд. А далі кінець. Тобто розлучення.
— Можливо, це не буде кінцем. — сказала Марта. Мені хотілося вірити в це, але не все так, як я хочу. Світ діє по-іншому. 
— буде Софія. Я не з тих хто бігає за хлопцями. А він не той хто закохується. Точніше він вже закоханий. В іншу дівчину, і по його розповідям вона прекрасна. — навіть якщо це не Лорена, то це і не я. А дівчина, яка зробить Миколу Шапаренка щасливіщим.
— як все драматично.  Пропоную в останній день трошки почистити  чорну картку Шапаренка. — запропонувала Марта. А що? Ідея! Микола Шапаренко дійсно запам'ятає мене на все своє життя. 
— тобто? — запитала Софія. 
— тобто шопінг за рахунок Миколи Шапаренка. — пояснила Марта дівчині.
— а що ідея супер. Мені подобається. Я в номер по сумочку.
— я подзвоню і орендую машину, бо на таксі я не хочу їхати. — логічно. Марта дуже добре подумала,  а то я вже бачу незадоволений вираз обличчя таксиста.
— думаю, буде чудово. — сказала Софія 
— Вероніка за кермом. — надіюсь,  вона не захоче вбити Михайла.
— Я? Ураа. Надіюсь, там на дорогу вийде Михайло Мудрик і я його зб'ю. — Думки Вероніки не міняються.
— А можливо Антон? — Ліля, точно хоче подвійного похорону Антона та Михайла.
— його трохи шкода. — шкода? Хмм, я чомусь думала, що вона так само захоче його збити.
— а Мудрика не шкода? —запитала Оксана. 
— вірна думка, Оксаню. 

Шопінг за рахунок Миколи Шапаренка? Чом б і ні. Якщо це останній наш спільний відпочинок можна і потратити його гроші. Пам'ятаю той день, коли він дав мені цю кредитну картку. А я нею ні разу не оплачувала свої покупки. Але сьогодні виняток. 
Я швидко прокралась в номер і схопила сумочку і намагалась вийти не поміченою, але не фартануло, не повезло.
— ти куди? — застав мене Микола біля дверей,  коли я хотіла відкрити двері та вийти.
— з дівчатами веселитися. 
— ти не забула, що сьогодні ввечері ми виселяємося? — сьогодні ж останній день. Блін. Я забула. 
— я все прекрасно пам'ятаю. І ми не будемо пити. 
— ви і не.. — так таке стається. Ми що якісь алкоголіки чи що?
— уяви собі. Все бай, бай. — я швидко вилетіла з номера. Він не уявляє, що в його балансі сьогодні буде мінус кілька нулів. 
За кілька хвилин ми вже були на місці. Ми скупилися в зарі потім пішли в книгарню. Купили собі по книжці, навіть по п'ять книг взяли. Потім ми захотіли їсти.
— Замовляємо супер-дорогу їжу, — запропонувала Оксана. 
— саме так. 

ШАПАРЕНКО
Коли Маруся вибігла з номера, подзвонив Дмитро сказав, що потрібно ще розважитися. Тому спершу пограли у більярд, а зараз сидимо та п'ємо каву.
— на вашу думку, як довго вони будуть веселитися? — запитав я. І прийшло ще одне сповіщення на чийсь телефон.
— це буде довго, —  сказав Дмитро. Так мене почало це дратувати. Чийсь телефон безперестанку пулькав. 
— виключіть звук. Бісить. 
— так це твій телефон, — сказав Алекс і я розблокував свою мобілу. І чомусь пішли мінуси в моїй карті. Великі мінуси. Мінус 500.000 гривень.
— йоптвую мать.
— Ей, не матюкайся, — сказав Міша. 
— в мене мінус пів мільйона гривень пішло, — пояснив я.
— в мене тоже таке було, — сказав Дмитро. 
— як ти повернув гроші? 
— ніяк. Ліля була ображена на мене і вони пішли веселитися
— чорт. Я ж дав їй свою карту, — прийшло ще одне повідомлення. Я подивився: -12.000 гривень, — до того часу, як вони прийдуть в мене буде на балансі повний нуль. 

МАРІЧКА 

— Час повертатися, — сказала Ніка.
— саме так. Я така рада. В мене трохи оновився гардероб. Я наїлася дорогої їжі. Плюс ми купили собі велике караоке. Я вже не дочекаюсь, коли ми приїдемо і будуть наші посиденьки і ми будемо співати. — сказала Оксана.  — треба було ще будинок купити. 
— все. Мінус 300.000 гривень на балансі Шапаренка. Я купила будинок. Нам лишиться тільки ремонт всередині і зовні. 
— тільки-но сказали,  а вона вже купила, — як тільки я завершила свою покупку мій телефон ожив. Дзвонив мій чоловік коханий.
— Все. Це Шапаренко? — запитала Ніка 
— так. — кивнула і відповіла на дзвінок, — Алло. 
— ти уявляєш, що на ці гроші можна купити цілий будинок і ще на машину лишиться. — може ще машину купити?
— а це ідея.
— Марусю, заспокійся. Що відбувається?
— я вирішила, раз це останні наші спільні дні, то це має бути весело. 
— весело? Зробити мене банкрутом? — ну подумаєш,  переживе.
— в тебе зарплата кожного місяця. І плюс до того трастовий фонд. Не бійся, не збіднієш. Все бувай. Може, ще машину куплю.
— МАРІЯ ШАПАРЕНКО, — Він там ще щось говорив, але я збила. 
— що там? — запитала Оксана. 
— нічого серйозного. Сказав, що за ті гроші, які ми сьогодні потратили можна будинок купити і ще машину на здачу. Може ще яхту. Купимо яхту? Так, купимо.
— Яка яхта? — позаду почувся голос Миколи. 
— ви теж почули голос Колясика?
— Я говорю з Дмитром по телефону і він почув за яхту. Так, слухаю тебе. Ми зараз скажу точну адресу. — вона не моя сестра. 
— Як вам ідея залишити тут саму Лілю і змахатися? —запропонувала Оксана. Ідеальна ідея.
— все біжимо.
— Еее, — пробурмотіла Ліля.
— що "Еее"?
— Перестань все Дмитру розказувати. А то наші ідеї накриються.
— їдемо в інший кінець Одеси, — запропонувала я.
Марта: Вероніка за кермом, — сказала Марта, цікаво,  чому вона так просто віддає місце водія їй?
— Опять.
— Не опять, а знову. — Оксана не буде собою, якщо не буркне щось.
Ми поїхали на набережну. Поробили фотографії і деякі виклали в інстаграм. Поїли морозива з лимонадом.
— блін, — поставила свій пустий стакан на стіл Вероніка. 
— що таке?
— От чорт. — буркнула Марта, —Переглянули. — хто і що переглянув.
— про що ви? — запитала Софія.
— Ми виклали сторіс, що ми на набережній і її переглянули істоти протилежної статі. — пояснила Ніка.
— Що будемо робити? — запитала Ліля. 
— їдемо в готель. І сидимо там закриті в одному номері. — ну побавимося з ними у кота та мишку.
— Вірна думка. Оскільки, вони мають ключі від номерів. То наш бункер буде у вашому номері, — показала Марта пальцем на Віку з Оксаною.
— А Олег? 
— він буде мовчати. Він мій напарник. — сказала Ліля. Але він тепер має контрольний пакет акцій.
— якщо не буде зв'яжемо його мотузкою і засунемо в рот кляп. — цього і слід було очікувати від Марти. 
— Ідеальна ідея. — підтримала Вероніка.
Ми швидко поїхали і за 40 хвилин були у номері. Всі захекані, але щасливі. Нам вдалося ми були не помічені.
— Дівчата привіт, — от чорт. Ці виявилися не такі і ідіоти. Я обернулася і там були всі. І мій чоловік, чию карту ми сьогодні спустошили. 
— Привіт. 
— Кого зв'яжемо і засунемо кляп у рот? Дивись їх тут є, — і Марта почала рахувати їх, — Дев'ять. Дев'ять осіб. 
— Ти ж не думаєш нас зв'язати? — запитав Алекс. 
— Ні, тому що в мене справи є важливіші. Пакувати речі у тебе, до речі також, Андрієвський.
— ходімо.
— пішли. І ще як розпакуєте наші покупки принесете мої речі. — сказала Марта.
Ніка: Цим займуться Віка з Оксаною. — сказала Ніка, — І я теж піду. 
Коли всі вийшли у кімнаті залишилися тільки нас п'ятеро. Сказати, що я боялася його.. це була б брехня мені сподобався цей день. І сьогодні дійсно я повеселилась.
— Колясику, зроби лице попростіше. 
— ходімо у нас серйозна розмова. — 
— говориш, як моя мама,  коли я щось натворила.
— А так і є.
Ми коли ми йшли до номеру я багато говорила дурниць. Правда. Мені здається, якщо Коля мав скотч чи якусь шмату, то засунув мені в рот.
— Все закінчила? 
— з чого ти взяв, що я закінчила?
— Ти почала мовчати, — він відчинив двері ключ-картою, — прошу заходь, — ці манери змушують мене закохуватися ще більше, — думаю ми можемо почати нашу серйозну розмову.
— мені потрібно почати збирати речі.
— мені теж.
Я швидко пішла у спальню відкрила шафу витягнула з вішаком речі.
— я бачу ти повеселилась
— так дуже. Особливо приємно тратити гроші вважаючи, що вони не твої. 
— як це мило. Мені цікаво ти б купила яхту?
— Напевно, що ні. Бо в частині країни у якій я живу мало водної території, де можливо її розташувати. 
— хоть і добре. 
— до речі, ти сам дав мені цю кредитну картку. 
— так я пам'ятаю. Як добре, що ми не справжня пара. Я б точно був банкрутом. 
— як добре, — відчуваючи сльози я пішла до ванної кімнати, щоб зібрати свою косметику.
Як добре, що ми не справжня пара. Його слова були в моїй голові. Ця людина не здатна тебе покохати. Згадай, що він самозакоханий егоїст. Я продовжувала плакати і складати косметику. Коли настав час виходити я ввімкнула холодну воду і вмила нею лице, щоб не було видно, що я плакала. Я не хочу придумувати нову брехню.   Витерла лице рушником, яке було у ванній кімнаті коли ми поселилися, та  вийшла з ванни.
— з тобою все добре? — одразу поцікавився хлопець, коли я закрила двері ванної кімнати. 
— так. Чому питаєш? 
— ти бліда вся і, — він раптом зупинився.
— і? 
— і здається, що ти плакала. 
— не переймайся. Я не плакала. — брехня. 
— вибач
— що? 
— за мої слова. Було б дуже добре, якби ти була мені справжньою дружиною. 
— було б. Ти будеш дуже чудовим чоловіком, але не мені. І вибач мене, що не попередила за шопінг, — хлопець підійшов до мене.
— я можу тебе обійняти? 
— так,— Колясик обняв мене, що я навіть дихати нормально не могла, але мені це сподобалось і я зробила те саме. 
— якщо ти захочеш ще такий шопінг, то я дам тобі свою кредитну картку. Цікаво, що ви купили? 
— о, багато чого. Але вони, здається ще не розпакували, — тут раптом постукали у наші двері.
— увійдіть. 
— може ти відпустиш мене? 
— навіть немаю таке на думці. — тут увійшли Віка з Оксаною. 
— ой, я знову помішала
— саме так, Оксано.
— що означає "знову"?  — поцікавилася Вікторія.
— коли вони мали поцілуватися,  
я покликала Марусю. 
— ти, Оксана, хвора таке робити? Ми тут поставимо і біжимо далі. — дівчата тут вже вибігли з номеру навіть двері закрили. 
— знаєш, тут через п'ять хвилин буде свята трійця. — інколи я шкодую,що Ромео в Лондоні,  але інколи навіть добре. Хоча Ніка з Мартою гірше ніж він сам.
— шестірка. Ти забуваєш за Ніку з Михайлом, Софію з Артемом і Марту з Сашком. 
— точно хлопці ходять за ними, би вони знову не втекли.
— якщо ми поцілуємося вони будуть сильно здивовані? — Микола Шапаренко не буде мене цілувати. Не треба. 
— ніяких поцілунків, Миколо! Це прописано в договорі без мого дозволу ти не можеш до мене доторкнутися!
— як добре, що він вчора закінчився, — хлопець  поцілував мене, ніжно і солодко. Якщо минулого разу мене врятувала Оксана, то цього разу ніхто.
— Сімейство Шкарпетка, ви ід... — увійшла у номер Марта, здається Віка з Оксаною його не закрили, — Ой.
— що ти там завмерла? Ааа, — а тепер завмер Алекс.
— та ви задовбали, — крикнув Микола,  я не витримала і засміялася. 
— Колясику, бери валізи. — заспокоялась я. — Бачу ти довірила свої речі.
Ми  вийшли з номеру здали ключів від номеру і поїхали в аеропорт, вже за півгодини ми буди у Львові. Дякувати Меланії, яка відправила по нас всіх машини. По дорозі додому я заснула. 
Вранці я прокинулася і вже не було біля мене теплого Колясика. Звісно, я за цілий тиждень звикла до його тепла, аромату. Але він не прийшов, не постукав у мої двері і не сказав, що йому холодно спати самому. 
Тому я зібрала всю свою силу в кулак і відкрила шафу мій погляд зупинився на рожевій прозорій сукні.  Накрутивши волосся я одягнула рожеві кульчи і браслети. Тоді я зробила макіяж взулась у босоніжки схопивши сумку і ключі з тумбочки попрямувала до машини. 
Відкривши двері я зіткнулася з кур'єром
— Доброго ранку! Тут живе Снак Марія? — я ще досі не змінила прізвище. І не буду. Мені подобається моє. Я завжди буду Снак.  
— так це я.
— Тоді вам конверт, — кур'єр вручив мені конверт, де було моє подвійне ім'я Снак-Шапаренко Марія-Вікторія. Той хто надіслав мені цей конверт знав про мене все.
— дякую.
— Підпишіться ось тут,— підписавши де потрібно, я поставила конверт на тумбочку при вході і пішла. Потім подивлюся. Але моя цікавість взяла вгору, тому я забрала конверт з тумбочки і поставила його у сумку. І вже тоді виїхала з двору. 

Офіс. 

12:30. 

Через 30 хвилин мій обід, а я так і не змогла толкове щось зробити.  Я взяла свій невдалий ескіз і жбурнула у смітник, але не попала. Попала я Сашкові у лице. Ой. Як б сказала Марта він заслужив.
— вибач. Ти що тут робиш? 
— Працюю. Я так бачу в тебе невдалий день. 
— з ескізами все погано. 
— Це що за конверт? 
— ранкова пошта.
— Снак-Шапаренко Марія-Вікторія? — здивовано глянув на мене Алекс. 
— подвійне ім'я
— ти унікальна людина. — на коридорі почувся шум. Тобто голоси Меланії і Марти
— чому я не можу туди, Мело?
— тому, що там важлива нарада.
—ти в курсі, що я маю контрольний пакет акцій бюро?
Меланія: здається, — Меланія ненадто переконливо прозвучала.
— коли, здається, хреститися потрібно, а тепер відійди.
— не можу, — стояла під дверима мого кабінету Мело.
— що означає "не можу"?
— те означає.
— як думаєш вона її зараз звільнить чи спочатку буде скандал, а потім звільнення?
— Побачимо. — Алекс відкрив двері в які намагалась увійти дівчина, — Люба Меланіє, пропусти її.
— слухаюсь, сер.
— якого чорта? — Марта увійшла, — закрий двері, — сказала вона до Сашка. — і так Андрієвський, ти хотів отримати акції, я сказала добре. Ти хотів тут працювати, я сказала добре. Але бляха муха, ти забороняєш мені заходити в цей кабінет і навіть не думай, що я скажу добре.
— які ви милі.
— і так протилежня стать, вийди.
— що? 
— я сказала вийди і вже. 
— ти дуже добра до мене. — хлопець тут же вийшов і зачинив за собою двері. 
— ти вчора цілувалась з Колясиком. — заявила мені Марта. 
— а до того ми сварилися.
— якби ми не увійшли, ви б тарабанилися? — ну нє.
— що? Ні, звісно. Він мене не приваблює. — і здається її накрило, бо вона розреготалася.
— ще б сказала, що тебе приваблює козел. Може тебе приваблють бородаті чоловіки? — вирішила використати проти мене мої ж слова.
— що тут смішного? Я правду сказала. Я в цьому чесна.
— привіт, — звідкись взялася Вероніка. 
— привіт.
— що це з нею? — запитала Ніка у мене бо Марта сміялась, як скажена.
— Уявляєш,  нашу з тобою подругу не приваблює Шкарпетка, — і тут розреготалася Ніка. 
— вона вирішила пожартувати? 
— я говорю серйозно. — і я вже не розуміла чи вони плачуть, чи сміються. Але в кабінет знову зайшов Сашко.
— привіт, Вероніко. Чому вони плачуть? Ні. Вони сміються? 
— її не приваблює Шкарпетка? Боже я не можу в це повірити. 
— Це дурний жарт.
— так це не жарт, — і тепер до їхньої компанії приєднався Саша. І він реготав.  
— всім привіт.  Марусю, а що це з ними?
— хронічна хвороба.
— Тобто?
— заразний сміх. 
— я ще такої маячні не чув. — реготав Саша.
— Якої? 
— О, Мудрик тут. Марічка сказала, що її не приваблює Коля.
— Що? — на хвилину я подумала, що він не засміється, але ні. Він не засміявся він заржав, як кінь.
— що відбувається? — коли прийшов мій фіктивний чоловік вони здається перестали ржати. 
— ти мій герой. Вони перестали. Ура. 
— чому ви ржали чи плакали?
— Довга історія. — сказав Алекс. 
— ходімо до мене в кабінет. А ти шановна пані Шапаренко, потім нам розкажеш за цей конверт, що в тебе на столі. — сказала Марта. 
— я сама не знаю, що там.  
— конверт? — запитав Микола.
— сьогодні вранці кур'єр приніс, коли я виходила з дому.
— Таємний шанувальник?
— не знаю.
Хоча можливо. Він знав, що у мене два прізвища, що у мене два імені, коли я про друге зовсім забула. Хто ти, хто надіслав цей конверт? І що в ньому? Але я не спішила відкривати його. Я відкрию його в присутності дівчат і бажано у них дома. Я не хочу це робити на самоті. Мій страх взяв вверх над цікавістю. 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍