Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

- Все буде гаразд, Лі, - спробував заспокоїти його Зейн, хоча сам не був упевнений у цьому до кінця. - Капсула обладнана системою стабілізації. Вона витримає.

На мить він упіймав себе на думці, що говорить це більше для себе, ніж для Лі. Він знову глянув на екран перед собою — висота стрімко скорочувалася, а панель управління капсули тремтіла, ніби нервувала разом із ними.

Раптом з рації пролунав хрипкий, тремтячий голос Кейли. Вона, здавалося, говорила крізь силу, намагаючись зберігати спокій.

- Зейн, доповідаю: капітан наказав негайно евакуювати весь екіпаж. Шлюпки одна за одною відстиковуються від корабля. Ми втрачаємо керування, і це... — у її голосі на мить прослизнуло щось невловимо сумне. - Це кінець "Яскрава Зірка". Тисячі годин польоту, досліджень та...

- Кейло, - перебив її Зейн, дивлячись на своїх товаришів, що стиснулися в кріслах. — Ти маєш негайно покинути корабель. Ти вже у шлюпці?

У відповідь пролунав тривалий тріск статики, потім Кейла заговорила знову, але тепер її голос звучав приглушено, ніби слова далися їй насилу:

- Ні, я залишаюся з капітаном. Він наказав мені залишитись на містку до останнього. Я мушу контролювати евакуацію та…

— Чорт забирай, Кейло! - Вигукнув Зейн, ударивши кулаком по панелі. Екран на мить згас, але потім знову ожив. - Ти не зобов'язана це робити! Покинь корабель! Негайно!

- Це наказ, Зейне. — У її голосі вже не було ні тіні сумніву, ні тремтіння, тільки залізна рішучість. — Ти знаєш, я не можу не послухатися. Але ти та інші повинні вижити. Обіцяй мені, що ви дістанетеся до поверхні. Я… вірю в тебе.

Кейла відключилася, і в кабіні повисла приглушена тиша. Зейн з силою видихнув, намагаючись стримати крик, що рветься назовні. На мить він прикрив очі, відчуваючи, як усередині все стискається від безпорадності та гніву. Але він не міг дозволити собі втратити контроль. Чи не зараз.

- Чортова героїня, - прошепотів він, потім, зібравшись із силами, глянув на команду. — Ми маємо йти далі. Усі чули її. Ми не маємо права на помилку.

Рем нервово проковтнув, його очі бігали по всьому відсіку, ніби він намагався знайти підтвердження реальності того, що відбувається.

— Як же так… — вирвалось у нього. — Вони просто залишили її там… на судні, що гине. А ми... ми маємо тікати...

- Рем! - різко обложив його Зейн, намагаючись зберегти твердість у голосі. — Вона не лишила нам вибору. Ми маємо вижити. І це те, чого вона хотіла.

Він озирнувся на панель. Час минав. Капсула продовжувала стрімко падати. Швидкість все ще перевищувала допустимі межі, і системи, видаючи застережливі звуки, починали перегріватися. "Яскрава Зірка"... Що з ним зараз? Пастка з істотою, зруйновані переборки, тріщини — все це майнуло перед очима, залишаючи гіркий присмак безповоротної втрати.

На орбіті "Яскрава Зірка" - величезного корабля, що колись блискавить у світлі зірок, тепер повільно обертається, немов гігантський здавлений метал, - одна за одною відстиковувалися рятувальні шлюпки. На мить, наче останній передсмертний подих, судно спалахнуло в просторі яскравим світлом, коли система аварійного блокування перекрила всі відсіки, залишивши на його поверхні довгі, глибокі тріщини. Шлюпки відділялися, прискорюючись геть від чудовиська, що руйнується.

Усередині кожної з них знаходилися налякані та змучені члени екіпажу, тримаючись за ремені безпеки та спостерігаючи, як "Яскрава Зірка" поступово йде вдалину. У когось в очах стояли сльози — це були ті, хто знав, що назавжди залишиться на судні, ті, хто мав виконати останній обов'язок.

В одній із шлюпок, ледь не захлинаючись від сліз, молода зв'язківниця тихо прошепотіла:

— Я не можу... Я не можу це бачити... Вони ж там залишаються... Кейла... капітан... Аеон

— Все буде добре, Міро, — прошепотів хтось із старших офіцерів, намагаючись заспокоїти дівчину. — Вони знали, на що йшли.

У кабіні Зейна, незважаючи на трясіння і оглушливий рев двигунів, стояла мертва тиша. Внутрішні системи капсули починали поступово стабілізуватись. Зниження сповільнювалося, і капсула, увійшовши в нижній шар атмосфери, більше не тремтіла так сильно.

- Висота - 5000 метрів, - промовив Зейн, його голос здавався йому чужим, якимось холодним і байдужим. — Швидкість зниження нормалізована.

Він глянув на екран, де перед ними повільно розгорталася поверхня планети. Це була буря — лють непередбачуваних повітряних течій та штормів. Чи, переводячи дух, тихо спитав:

- Ми виживемо, так?

Зейн хотів сказати "Так". Хотів дати обіцянку, в яку сам вірив би. Але натомість він просто сказав:

- Зробимо все, що в наших силах.

Внизу, за каламутною пеленою хмар, уже почали вимальовуватися контури гір і рівнин.