Читати книгу - "Історія однієї з фей, Тетяна Собчук"

Розділ 11. Бал

Спочатку Річард провів мені невелику екскурсію замком. З усіх місць мені найбільше сподобалася бібліотека. Вона була дуже велика. Складалася з двох поверхів, посередині відокремлена довгим проходом. По обидва боки від нього стояло безліч стелажів із різними книгами. Ми провели там близько двох годин.

Потім ми всі зібралися за обіднім столом розмовляли на різні теми. Дівчатка говорили, як їм сподобалося допомагати з організацією балу. Я ж захоплювалася місцями, в яких вже побувала. А також питала про місця, в яких ще не була. Дідусь просто сидів і слухав наші розмови. Слідкував за кожним із нас із лагідною усмішкою на обличчі. Я зрозуміла, що він дуже щасливий бачити нас тут.

Після обіду Річард показав мені садок за замком. Ми гуляли красиво викладеними стежками. По сторонах росли кущі різних троянд. Пройшовши трохи далі, я побачила фонтанчик. А за ним знаходилася невелика скляна будівля.

— Підемо покажу тобі ще одне місце, яке тобі має сподобатися, — сказав Річард і повів мене до тієї будівлі, що привернула мою увагу.

Це виявилася оранжерея. У ній були різні рослини, які у нас можна було побачити тільки за кордоном і в різних країнах світу. Тут вони були в одному місці.

Настав вечір. Нам доставили до кімнат наші вбрання створені на бал. Після вечері повідомили, що до нас завтра прибудуть візажисти та стилісти. Щоб підготувати надвечір.

Потім ми пішли відпочивати до своїх кімнат.

Настав день балу. Вранці прокинувшись привела себе в порядок і спустилася до їдальні на сніданок. На цей раз Річард уже сидів на своєму місці. Чекали тільки маму та бабусю, які вчора пізно закінчили із бальним залом. Після сніданку я піднялася до своєї кімнати і готувалася до урочистості.

Сукня, яка створила кравець за такий короткий час, була чудовою. Синій колір, довжина підлоги з відкритими плечима. На корсеті спереду був сріблястий візерунок такий самий, як і на нижній частині спідниці. Спідниця була вільною, в міру пишною. На верхній частині корсета по всьому периметру було блакитне акуратне кружляло. А також підготували і рукавички до ліктя. Макіяж зробили в міру вечірнім. Зачіску зробили такою самою, як і при моєму перевтіленні. Хвилясте розпущене волосся, прибране тільки на маківці і закладене маленьким гребінцем. А також залишені маленькі локони біля обличчя. На ногах були сріблясті босоніжки на невисокому каблучці. Що дуже до речі, тому що танцювати доведеться багато. Після кількох годин зборів я була готова.

І якраз вчасно. Покрутившись перед дзеркалом ще якийсь час, я милувалася тим, що в результаті вийшло. І раптом у двері невпевнено постукали.

— Увійдіть, — відповіла я тому, хто стояв з того боку.

Двері відчинилися і в кімнату зайшов Річард. Він також був готовий. І він мав рацію коли говорив про поєднання його костюма та моєї сукні. Вони підходили один до одного. Річард був одягнений у чорний костюм. У нього все було у цьому кольорі. І коли я говорю все, то це означає абсолютно все. Чорна сорочка, зверху жилет і піджак, штани та туфлі. Жилетка була прикрашена сріблястим візерунком, таким же, як і на моїй сукні. На комірі піджака і вздовж краю, де він застібався був такий самий візерунок. Це надавало костюму ознаку дорогої речі.

Я й не помітила, що з того часу, як Річард увійшов до кімнати, ніхто з нас не сказав і слова. І тут він перший порушив тишу.

— Привіт, — сказав хлопець.

— Привіт, — відповіла я.

— Готова? — спитав він, оглядаючи мене.

— Так, — сказала я і напевно трохи почервонівши.

Річард розвернувся, став біля мене та запропонував руку. Я взяла його під лікоть, і ми вийшли з кімнати.

Спустилися вниз і підійшли до бального залу. Біля його дверей стояло два лакеї, які відчинили нам і ми увійшли до зали.

Мама з бабусею, а також дівчата постаралися на славу. Бальний зал виглядав чудово. З обох боків були великі вікна. Між ними на стінах були свічники з подовженими лампочками, які нагадували маленькі вогники, як на свічках. Зі стелі звисали кришталеві люстри. А так само біля однієї зі стін стояв величезний чорний рояль. На протилежному боці, навпроти входу в зал поставили невеликий напівкруглий подіум із трьома сходинками по периметру.

У залі окрім офіціантів, які ходили з шампанським на тацях, також уже знаходилися дідусь, бабуся, мама та дівчатка. Поки ми йшли до них у мене всередині вирували різні емоції. Захоплення від побаченого, щастя і радість від того, що я з рідними та близькими мені людьми, хвилювання від того, як пройде сьогоднішній вечір, а також трохи тривоги через те, чи все в нас вийде після нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍