Читати книгу - "МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря"

ДЕНЬ ШІСТНАДЦЯТИЙ. "Холод і війна: Лампадки та дух витривалості."

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Моро́з залиша́є на ві́кнах сліди́,

сніг кри́є проспе́кти холо́дні.

Лампа́дки горя́ть, щоб в серця́х зберегти́ 

крихко́ї споді́ванки во́гник.

Хроніка подій. 11.03.22 (п’ятниця)

4:00.

Ще один потужний вибух. У сусідньому будинку №73 (Дротянко) вилетіли дерев’яні рами із шибками. Немов блискавка розсікла тишу ночі, залишивши за собою тільки руїни й уламки.

 

8:00.

Випало багато снігу. (У березні снігу не було, здається, з 1986 року). Температура (-6 -7°С). Вітер. Дуже холодно. На кухні близько (+10°С). Зима, немов повернулася, нагадуючи про своє холодне дихання.

 

9:00.

Пристосувалися гріти чай на саморобних лампадках (зробив Андрій). Але гріється дуже довго. Вогник лампадки бореться з холодом, даруючи нам трохи тепла і надії.

 

10:00.

Сильний вибух. Постійно чутно вибухи й гуркотіння. ВІЙНА. Безперервно літають літаки. Скидають бомби.

 

З ви́рію пта́хи додо́му летя́ть,

прино́сять весну́ для оно́влення сві́ту,

ві́ру, наді́ю, любо́в, благода́ть –

це час будува́ти, коха́ти і жи́ти!

 

ЗАВЖДИ: птахи прилітають - ознака ВЕСНИ та уособлення початку життя,

НАРАЗІ: літаки прилітають - ознака ВІЙНИ та уособлення кінця життя.

На жаль!

 

У на́шому не́бі сную́ть хижаки́ 

залі́зні, цині́чні, голо́дні.

З’їда́ють буді́влі наві́ки-вікі́в

і тво́рять із мі́ста безо́дню.

 

11:40.

Сидимо у квартирах у шапках, по кілька светрів, у куртках. Після падіння бомби у дворі – готувати на вулицю не виходимо. Варимо по три картоплини на п’ять чоловік на саморобних лампадках. Три дрібно нарізані картоплини варяться 1,5 години.

Цілий день гріємо воду, щоб заповнити термоси (0,75 л для внучки і 2,0 л для решти). Гріх розкішшю називати ті крихти тепла, що дарують нам ці лампадки, але й від них ми отримуємо хоч якийсь спокій.

 

12:00.

До сусідки Олександри Георгіївни прийшов онук Антон, приніс 1,5 л гарячого супу і 2 л окропу. Ольга та Валентина Миколаївна помили голови, поділивши воду по 1 л кожній. Вода, як дорогоцінний нектар, стала символом нашої єдності й підтримки.

 

13:00.

Усе так добре… Але постійно стріляють. Кажуть, що окупанти захопили АС №2.

17:00.Побачив наслідки вчорашнього падіння бомби: після вибуху утворилася яма завглибшки 7 м по похилій (або 5 м по вертикалі) і діаметром 15 метрів. 

Автомобілі, найближчі до вибуху, стали "млинцями" на асфальті. Ті, що трохи далі, попереверталися, ставши безнадійними каліками; чийсь авто перетворився на знівечений "кабріолет" зі зсунутим дірявим дахом. Ті, що були ще далі, включно з нашим, постраждали порівняно легко. У родича Андрія вилетіли бокові та заднє скло і трохи камінням із неба побило кузов. У нас лобове скло перетворилося на павутиння, побило дах, капот погнуло і пробило пічку та кондиціонер.

Руйнування скрізь, ніби божевільні химери снують під небом.

 

17:30.

До ями наблизився молодий чоловік, зазирнув усередину і, зробивши щиро здивований вигляд, вигукнув: «О! Невже!? Яму для відходів й каналізації встигли викопати? Так швидко?!» Мабуть до нього теж, як і до мене, підходили з пропозицією організувати копання ями. Отже, народ, який зберігає почуття гумору за таких трагічних обставин – непереможний!

22:20.

Сильний вибух. Потім ще один.

1:30.

Знову вибух. Увесь час бахає. Вночі (не всі) переміщуємося в коридор. На вулиці (-8°С). У квартирі – дубак.

 

Не дасть нам спо́кою гу́ркіт війни́,

раке́ти, мов бли́скавки, ніч розтина́ють.

А ми живемо́… Це наш бій головни́й

за на́ше життя́ і за на́ше коха́ння.

 

Анонс (День 16 → День 17):

"Шістнадцятий день приніс мороз і вибухи, які загрожують життю кожного. У сімнадцятий день герої опиняться в ще більшій небезпеці, коли саморобні лампадки стануть їхньою єдиною надією на тепло і світло. Але чи допоможе це подолати страх і втому, коли ніч сповнена вибухів і небезпеки?"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍