Читати книгу - "Тіньова обітниця, Рейва Морель"

Кровна угода

Темрява згущувалася, густа й жива, немов чорнильний серпанок. Вона торкалася її шкіри — холодна, липка, мов подих чогось невідомого.

Ліліан стояла в центрі зали, де колись звучали голоси, де кроки розчинялися в повітрі, наповнюючи простір життям. Тепер тут панувала тиша. І лише морок шепотів щось невиразне, вкрадливе.

Поруч стояв Рафаель. Він мовчав, але його погляд був важким, заглибленим у щось, що Ліліан не могла збагнути.

Її очі впали на кам’яний вівтар у самому серці зали. На його поверхні мерехтіли стародавні руни — пульсували червоним сяйвом, мов серце, що билося в хворобливому, неприродному ритмі.

— Це воно, — порушив тишу Рафаель. — Книга кровних угод.

Ліліан торкнулася шкірою льодяного каменю. Її пальці здригнулися від енергії, що пробіглася тонкими голками по руці. На вівтарі лежала стародавня книга, обтягнута чорною, майже обсидіановою шкірою. Вона не була вкритою пилом, наче хтось відкривав її нещодавно.

— Що це за місце? — запитала вона, не відриваючи погляду від книги.

— Колись тут укладали угоди, що змінювали долі цілих поколінь, — відповів Рафаель. — І одна з таких угод пов’язана з тобою.

Ліліан різко глянула на нього. Очі Рафаеля були зосереджені, в них не було ані сумнівів, ані жалю.

— Що ти маєш на увазі? — її голос звучав твердо, хоча серце калатало у грудях.

— Книга містить записи всіх кровних угод, укладених за останні тисячоліття. Ім’я кожного, хто скріпив угоду кров’ю, залишилося на її сторінках. — Він наблизився до вівтаря і простягнув руку. — Ти повинна дізнатися правду.

Ліліан вдихнула глибоко і обережно відкрила книгу. Сторінки, зроблені з грубої, майже живої тканини, розгорнулися, і її погляду відкрилися рядки, написані чорнилом, яке мерехтіло, ніби вбирало темряву навколо.

Її пальці ковзнули по рядках, поки вони не натрапили на знайоме ім’я.

Ліліан Морвен.

Її легені здавили невидимі пальці. Вона відчула, як у скронях запульсувала кров.

— Це неможливо… — прошепотіла вона. — Я не укладала жодних угод.

Рафаель повільно заперечив головою.

— Це означає, що угода була укладена раніше. Можливо, ще до твого народження.

Ліліан провела пальцем по запису, і з книги вирвався потік енергії. Перед очима розпливлося видіння.

Вона стояла у високій, темній залі. Перед нею — постать у чорному, що тримала кинджал над відкритою долонею.

— Я даю тобі своє життя, свою кров і свою долю, — пролунав голос. — Взамін ти захистиш мого нащадка.

Тонкий струмок крові стік на чорну книгу. Темрява ворухнулася, ожила, і угода була скріплена.

Ліліан видихнула, повертаючись у реальність. Її тіло здригалося від хвилі холоду.

— Хтось уклав угоду заради мене, — промовила вона. — Але хто? І що це означає для мене зараз?

Рафаель насупився.

— Це означає, що твоя доля вже визначена. Але ти ще маєш вибір. Книга не лише записує угоди, вона дає можливість їх розірвати… за ціну.

Ліліан відчула, як стискається шлунок. Вона вже знала, що відповідь їй не сподобається.

— Яку ціну?

Рафаель відступив на крок, і його очі заблищали.

— Чиюсь кров. Кров того, хто найближчий до тебе.

Повітря між ними напружилося, як струна, натягнута до межі. Ліліан зробила крок назад.

— Тобто, щоб розірвати угоду… я повинна вбити когось зі своїх близьких? — її голос затремтів.

Рафаель мовчав. Відповідь була очевидною.

Ліліан відчула, як в її грудях зростає паніка. Її доля, її свобода… Все це тепер залежало від вибору, який вона зробила, але тепер завагалася.

Темрява навколо згустилася. Книга в її руках важчала, ніби відчувала її сумніви. Вона могла зруйнувати своє минуле, розірвати кайдани невідомої угоди… Але якою ціною?

Рафаель зробив ще один крок до неї.

— Часу обмаль, Ліліан. Якщо ти вагаєшся, угода знайде спосіб забрати те, що їй належить.

Ліліан зустріла його погляд. В її очах спалахнув вогонь.

— Ніхто не буде вирішувати за мене. Я знайду інший шлях.

Темрява навколо заворушилася, ніби почула її слова. Книга проклять вібрувала в її руках.

Раптом зі стін вирвалися чорні тіні, їхні довгі, потворні руки потягнулися до неї. Вони знали, що вона вагалася. Вони відчували її страх.

Рафаель різко вихопив кинджал.

— Вирішуй, Ліліан! — його голос прорізав шум, що наростав у просторі.

Вона не знала, що робити. Але одне було зрозуміло: цей момент змінить усе.

І тоді вона зробила вибір. Вона знала, що єдина, хто здатна зруйнувати тінь.

Темрява нависала над світом, стискаючись у лещатах невидимої сили. Повітря тремтіло від магічної напруги, а кожен подих здавався важким, немов наповненим попелом забутих проклять. Ліліана стояла на краю обваленого храму, її очі вдивлялися в нескінченний морок, що ворушився, дихав, жив.

— Ти боїшся? — голос Рафаеля був майже шепотом, але у ньому вчувалася прихована гострота.

Ліліана різко вдихнула, намагаючись приборкати хаос у своїй свідомості. Вона не могла дозволити собі сумніви. Не зараз.

— Ні, — відповіла вона, її голос пролунав твердо.

Рафаель скептично підняв брову, проте нічого не сказав. Він знав, що ця відповідь була лише половиною правди. Вони обоє знали.

Перед ними здіймалася арка, колись величний вхід до найглибшого святилища, де ховалася сама суть тіні. Камінь був обпалений, немов його торкалася нечиста енергія. Руїни навколо зберігали відгомін чужого болю.

Ліліана відчула, як у її грудях ворухнулося щось темне, давнє. Вона знала, що частина цієї тіні жила в ній, чекала, коли зможе вирватися назовні.

— Якщо ти увійдеш туди, дороги назад не буде, — сказав Рафаель.

Вона повернулася до нього. Його очі були мов глибокі колодязі ночі, бездонні й небезпечні.

— Ти не повинен йти зі мною, — прошепотіла вона. — Це моя битва.

Він посміхнувся, але то була посмішка людини, яка давно перестала вірити в прості істини.

— І ти думаєш, що я дозволю тобі піти самій? — його голос був м’яким, але в ньому чулося приховане залізо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍