Читати книгу - "Тіньова обітниця, Рейва Морель"

Вона нічого не відповіла. Вони обоє знали, що ця розмова була марною.

Вхід до святилища був порожнім, але це була оманлива тиша. Темрява чекала.

Коли вони ступили всередину, світ змінився.

Холод пройшовся її тілом, немов гострі леза. Ліліана відчувала, як простір навколо неї стискається, скручується, спотворюється. Звуки приглушилися, а світло зникло зовсім.

— Це місце… — прошепотіла вона. — Воно живе.

— Ти маєш рацію, — відповів Рафаель. — І воно бачить тебе.

Раптово перед нею з’явилося щось. Постать, виткана з чорної тіні, без обличчя, без форми, але з очима, що палали холодним, нелюдським світлом.

— Ти прийшла, — промовила істота голосом, що лунав водночас звідусіль і ніде. — Остання у своєму роду. Остання, хто може зруйнувати цикл.

Ліліана відчула, як її серце закалатало швидше. Вона стиснула кулаки, стримуючи страх.

— Що тобі потрібно від мене? — її голос був міцний, хоч і зрадливо тремтів.

— Ти вже знаєш відповідь, — прошепотіла тінь.

Раптово її розум вибухнув видіннями. Вона побачила стародавні часи, коли перші угоди були скріплені кров’ю. Вона бачила обличчя людей, що зневірилися, обрали темряву, щоб врятувати себе. Вона бачила, як їхні душі розривалися на шматки, ставали частиною цього місця.

І серед усього цього вона побачила себе.

Не тут. Не зараз.

Але в іншому часі. В іншому житті.

— Це ти зробила, — сказав Рафаель. — Ти розірвала угоду.

Ліліана здригнулася.

— Я?.. — її голос затремтів.

— Ти була першою, хто спробував зламати цикл, — сказав Рафаель. — І єдиною, кому вдалося.

Тінь навколо загойдалася, ніби вражена цими словами.

— І тепер ти знову маєш вибір, — сказав він.

Ліліана відчула, як всередині неї спалахує вогонь. Вона вже не була тією зляканою дівчиною, що колись шукала відповіді. Вона більше не була пішаком у чужій грі. Зараз вона була тією, хто міг усе завершити.

— Я знищу тебе, — заявила вона, і її голос пронизав морок, як лезо меча.

Тінь загарчала, і світ навколо почав розпадатися.

Гра ще не була завершена. Земля здригнулася, з темряви вирвалися гострі тіні, що жадібно потягнулися до неї.

Рафаель стояв нерухомо, стискаючи руків'я меча. Його погляд зустрів її очі — у ньому не було страху, лише знання неминучого.

— Тікай, — тихо, але твердо мовив він.

Та Ліліана вже розуміла: це не кінець. Це лише початок справжньої боротьби.