Читати книгу - ""Між рядками поглядів", Love"

Розділ 17: “Слова, які не сказані — теж важливі”

Того дня Аліна повернулась втомлена. Її новий проєкт “Свої” набирає обертів, але разом із підтримкою зростала й критика. В голові — сумніви, в душі — тривога.

Вона відкрила двері кімнати й завмерла. На столі — записка, чашка з її улюбленим какао і... старенький mp3-плеєр з навушниками.

> “Я пам’ятав, як ти казала, що музику відчуваєш не лише звуком, а всім тілом. Тут — плейлист. Але не мій. Твій. Я зібрав усе, що асоціюється з тобою — твоєю боротьбою, ніжністю, силою. Послухай. Я хочу чути тебе таким чином, як ти вчиш чути всіх інших. — Данило.”

 

Аліна сіла. Надягла навушники. І з перших тактів — сльози. Там була та мелодія, яку вона слухала вночі після приниження. І та, під яку вперше змогла заснути без тривоги. І зовсім нова — про світло. Про надію. Про неї.

Вона підвелась. Пішла до нього. І без слів обійняла.

— Ти не просто почув мене… — прошепотіла. — Ти став частиною мого звуку.

Вперше вона дозволила собі вірити, що любов — це не про ідеальних людей. А про тих, хто бачить тебе справжньою й лишається.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍