Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

104
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 169 170 171 ... 245
Перейти на сторінку:

Людиною, з якою їх хотілося бути поруч не через обовʼязок, самотність чи невпевненість, а за покликом серця. Рівною поруч із рівним.

— Мені шкода, Хало… Так шкода завдавати тобі болю, — прошепотіла вона, відчуваючи, як стискається її серце. — Сподіваюся, колись ти теж віднайдеш себе й зрозумієш, чому я вчинила саме так.

З темряви виринув Кіт. Він присів поруч із Йорунн і простягнув їй наповнений до країв кубок. Другий такий самий лучник підняв до зірок і промовив неголосно:

— Я п'ю за тебе, прекрасна воїтелько! У щасливий день ми зустрілися!

— У щасливий, Кіте з роду Кеттінгив, — щиро посміхнулася вона й з вдячністю зробила ковток ароматного напою.

— Радий, що відшукав тебе до того, як ти вчергове втечеш світ за очі.

— Що? — вона ледь не похлинулася. — Звідки ти… Тобто… Я й сама…

— Сидиш наодинці обіч гостей, створюєш вогники й милуєшся зірками з сумним виглядом, що ж тут незрозуміло?

— Але…

— Я лучник, чи забула? Бачити приховані цілі — єдине, що я вмію по-справжньому добре навіть у темряві.

Вона розсміялася і злегка штовхнула його в плече, ледь не розплескавши напій. Та жартівливий настрій швидко розтанув:

— Ти пробачиш мені?

— Нічого пробачати, моя пані, — він схилив голову. — Знаю, на тебе чекають інші справи. Маю надію, ти віднайдеш те, чого прагне твоє серце. 

Він допив до дна, потім міцно обійняв її й неквапливо покрокував геть.

Йорунн ще трохи посиділа на самоті, потім підвелася, взяла в руки кубок і вирушила шукати Халу. Катувати його мовчанням і далі в неї не вистачило б ні совісті, ні завзяття. Але й відштовхнути його назавжди вона б не змогла. Він мав стати вільним, а не покинутим. Так принизити людину, яка хотіла присвятити їй життя, було б страшною підлістю. 

Йорунн відшукала його біля центрального вогнища. Поруч із ними сиділи Лід та нойони, неподалік Ульф вів неквапливу бесіду з Ейданом, Кіт вмостився осторонь й розслаблено спостерігав за іншими. 

— Хала з Гілону, — голосно вимовила Йорунн. Голоси разом замовкли, кілька пар очей здивовано повернулися до неї. Хала підвівся. — Чи зробиш ти мені честь, чи дозволиш назвати тебе братом не за правом крові, але за власним вибором?

Навіть у теплому золотистому світлі було видно, як зблідло обличчя Хали. Він не гнівався й не був у розпачі, скоріше, намагався змиритися з втратою надії, і це краяло її серце. «Він знав, що програє, — раптово сяйнуло в голові у Йорунн, — і все одно спробував, все одно бився до останнього….» 

— Для мене немає і не буде вищої нагороди, пані, — голос Хали змусив її проковтнути клубок у горлі.

— Тоді прошу вас, — Йорунн повернулася до кочівників, що стояли поруч, — засвідчити цю подію. Мені відомо, як ваш народ цінує традиції, нехай чує весь степ: ми шануємо їх так само. Принесіть стріли та два мечі!

Лід теж підвівся на ноги й перевів розгублений погляд з Йорунн на Халу:

— Я завжди гадав, що одного разу ваші долі буде зв’язано. Помилився лише в тому, як саме це станеться. Що ж, так тому й бути, — він розстібнув кріплення, зняв з паску власний меч в прикрашених золотими візерунками піхвах й віддав Халі. — Візьми, нехай він стане першим даром із багатьох.

Кіт підійшов до друзів та простяг конунгу кинджал, а Йорунн — власний меч.

— Кров воєдино... — тихо промовив Лід.

Йорунн злегка торкнулася вістря кінчиком пальця. На шкірі виступила крапля, що одразу спалахнула золотом у світлі багаття, а за мить розчинилася у вині. Хала повторив її дії.

— Стріли воєдино, мечі воєдино... — прошелестіли голоси. 

Хала і Йорунн удвох опустили в кубок наконечники стріл, потім плеснули вино на леза мечів.

— Життя воєдино!

Йорунн підняла кубок до неба:

— Відтепер ти брат мені, Хала з Гілона! Ні слово людей, ні сама доля, ні навіть смерть не зможуть розірвати цей зв'язок. Так було, так є, так буде в ім'я неба, трав і вітру! — вона відпила ковток і передала кубок Халі.

— Відтепер ти сестра мені, Йорунн, дочко Каніта! Ні слово людей, ні доля, ні смерть не зможуть розірвати цей зв'язок. Так було, так є, так буде в ім'я неба, трав і вітру! — відгукнувся Хала і допив вино до дна. 

Лід схилив голову, визнаючи обряд завершеним, і всі присутні наслідували його приклад. Потім конунг ніжно поцілував в лоб сестру й обійняв Халу:

— Тепер в мене є не тільки вірний друг, а й молодший брат. Тож геть сумніви й смуток, нехай завтрашній світанок стане початком нового життя.

1 ... 169 170 171 ... 245
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місце під зорями, Анні Кос», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місце під зорями, Анні Кос"