Читати книгу - "Вигнання з раю"

тим часом висвинячувався ще дужче.

— Дошки мені для шафи! — заявив він. — Щоб міцна і на ключик замикалася! В мене секретні матеріали. Досьє на все ваше взірцеве село. На всіх маю! Я все про всіх знаю! Я знаю більше, ніж ви всі думаєте! Я знаю таке, що ніхто не знає!

— Ой я знаю, що гріх маю, — глузливо замугикав Гриша, але Пшонь заткнув йому рота:

— Ще молодий тут мені перебаранчати!

— Ну, гаразд, я молодий. А от товариш Крикливець, районний керівник, спеціально приїхав, щоб вивести на чисту воду такого пасквілянта, як оце ви.

— Районний масштаб для мене вже давно пройдений етап! — цинічно вишкірився Пшонь. — Я вас ще до столиці доведу, ви в мене всі застрибаєте на сковорідці!

Левенець поглядом попросив підтримки в Крикливця, але той, зробивши Пшоню попередження, здавалося, вичерпав арсенал своїх адміністративних засобів і тепер тільки виробляв таке бровами, ніби хотів перекинути їх собі через голову.

Тоді Гриша вдався, як йому здавалося, до найбільшої загрози, заявивши Пшоню:

— Між іншим, ви тут погрожуєте нам столицею, а ми якраз запросили зі столиці письменника, щоб він показав народові вашу ганебну діяльність.

Вже наступної миті Гриша зрозумів, що не слід було згадувати про столичного автора, бо Пшонь так і вп’явся!

— Це ж який письменник? Отой, що «Роксолану» нашкрябав? Заграє з вами, хвалиться, що з козаків? З яких там козаків? 3 турків! І дід його з турків, і батько. І не Загребельний, а Загрібей. Я ще до нього доберуся. Застрибає в мене на сковорідці! Турок, а раз турок — шукай біля нього гарему жінок на сотню!

— Яких жінок? — обурився Гриша. — Його Свиридон Карпович знає вже сорок чотири роки. Разом були на фронті. Письменник з дружиною живе тридцять п’ять років. Діти. Онуки. Старий чоловік.

— Старий? Розберемося, навіщо йому наша медицина продовжила життя. Чому не вмер досі? На війні був? Був. Усіх там вбивало, а він зберігся? З ста його однолітків дев'яносто сім загинуло, тільки троє вціліло. А чому це вцілів саме він? Ніхто не подумав про це, а Пшонь подумав! Бо в Пшоня золота голова! Я ще до цього письменника доберуся! У нього сама ручка коштує стільки, як центнер пшениці по державних цінах. Це ж безобразія! Ми ще розберемося, від чого більша користь — від центнера пшениці, чи від письменницької ручки!

— Все залежить од того, хто пише ручкою, — спокійно сказав Гриша. — Коли такий паскудний тип, як ви, тоді справді користі пшик, зате зла не обберешся! Ходімо звідси, товаришу Крикливець, ви своє попередження зробили, а вже далі дозвольте діяти нам самим. У Веселоярську народ твердий. Ми за свою правду заставимо й за дев’ятими ворітьми гавкнути! І не таких навіть, як оце шпугутькало.

Остовпіння

Гриша провів Крикливця, який поїхав до райцентру «Волгою» Зіньки Федорівни, і тепер ішов і, як пишуть модні українські письменники, думки хаосом крутилися в голові, обганяли одна одну, плуталися, перетиналися, — інформації було стільки, що перетравити її одразу годі було й думати.

— Ну, гадство! — думав він, згадуючи знову й знову Пшоня, і його поведінку, і слова, і нахабство, і погрози.

Кулаки Гришині стискалися самі по собі, така зла сила вчувалася в них, що порвав би оце на шмаття гадів навіть таких завтовшки, як нога в дядька Обеліска. Порвав би і шматки позакидав аж в оті чорні діри, що ними жахають нас астрономи.

Але куди викинеш Пшоня?

Позаду загуркотіло, загриміло, тоді поряд з Гришею скреготнули гальма, самоскид Давидка Самусевого став як вритий, Давидко відхилив дверцята, гукнув зраділо:

— Гри, привіт!

— Здоров-здоров, ти все ганяєш?

— Життя требує темпу! Слухай, Гри, ти б міг прийти до мене на весілля?

— На весілля? Куди? З ким?

— У тітки Наталки в чайній. Мирославу свою привіз з каменоломні.

— А де ж твій братик?

— Кинув Мирославу, вкрав жінку начальника каменоломні і рвонув чи аж на БАМ, чи й ще далі.

— Не замерзне там?

— Кажуть, ця жінка така, що від неї весь сніг у Сибіру розтане! А я почув та мерщій до Тахтайти, Мирославу в кабіну — і сюди! І оце сьогодні й весілля хочу.

— Було ж у тебе весілля, — нагадав Грипіа.

— То було одне, а тепер друге. Вроді як нова жінка. Я Мирославу перейменую — і все правильно, як каже мій братик. Село наше он скільки раз перейменовували! Можу я свою жінку хоч раз перейменувати? Ну, Гри, прийдеш? Там будуть усі свої, тільки братва з бригади електриків, які в нас лінію лагодять. Бачив, мабуть, машину з гніздом? Вжик-вжик — і піднімає чоловіка під саме небо. Мені б таку машину — гроші лопатою загрібав би!

Гриша згадав про тих електриків з їхньою машиною і здивувався, що досі не подумав про них. А як подумати, як поду…

— Так, — сказав він Давидкові,— може, я й справді заскочу до тебе на хвильку, а ти мені от що скажи. Це ж ти привіз до Веселоярська отого нового вчителя фізкультури?

— З свинею? Я.

— Ану зістрибни до мене з кабінки.

— Та ти що? Бити мене хочеш, чи що?

— Не бити, а є один план. Злазь мерщій!

Гриша взяв Давидка під руку, поводив так його сюди й туди довкола машини і виклав йому свій план, який межував навіть з геніальним.

Першими помітили щось незвичне доярки, які бігли до ферми на перше доїння. Над Веселоярськом лежав сизий осінній туман, не дуже теплий, скажемо прямо, але ще й не такий холодний, щоб пронизував до кісток. За туманом, як співається в нашій відомій пісні, ясна річ, нічого не видно, зате він мовби увиразнює всі звуки, тому в тумані все досить виразно чути. Звуки ж, почуті доярками, долинали й не з туману, а з-над нього, звідкись ніби з самого неба. Над туманом біля чайної тітки Наталки щось чхало, кашляло, лаялося й грозилося. Однак доярки належали до надто заклопотаних жителів Веселоярська, щоб прислухатися до того, що там чується з-над туману.

Хто перший прислухався, і від кого полинула чутка по всьому Веселоярську, і хто сколотив усе село і зібрав біля чайної мало не всіх вільних від роботи його жителів, тепер уже встановити не вдасться навіть прославленим авторам детективних романів.

Було — й нема.

Але що все почалося з Пшоня — це істина незаперечна.

Бо саме Пшонь подавав оті звуки-згуки з-над туману, саме він перебував між небом і землею, опинившись там під дією сил загадкових і незбагненних.

Прокинувся він удосвіта, зворухнувся,