Читати книгу - "Під Савур-могилою"

179
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 172 173
Перейти на сторінку:
де б ішло дальше прощання і поминки. Перенос тіла нагадував собою хресний хід. В його вістрі йшло одинадцять волосних панотців на чолі з протоієреєм і екзархом Петром Буркуном з кадильницями під корогвами, услід старшини несли на раменах домовину з мерцем і дашок, за ними йшов джура Назар Оскарко поряд із прикритим ковдрою-крепом Велесом, а тоді вже — родина з рештою старшин — побратимів, війтів та сотників волості, їм услід сунули лавою рядові січовики й молодики-волостівчани, а за ними — старі й малі великолужани. Прийшли й всілякі шпихтірники, бо смерть кошового нікого не обійшла.

Прощання з покійником почалося на горбищі, поряд з ямою в тіні дуба, де отак же чемно й гідно, плачучи, стояв його кінь. Челядь, попрощавшись із небіжчиком, ішла до столів на поминки, випивала, перехрестившись, питун чи баранець оковитої або браги з кадуба шинкарки і сідала за столи чи на вигоні, кому де випало, заїдати випите. Були й ті, хто лише пригублював, і ті, що добавляли питва. Так те тяглося до вечора, всю ніч при розпалених багаттях і другого дня до обіду. Грали, вперемішку зі співами і псальмами, кобзарі, проказували молитви панотці, згадували лицарські вчинки покійного його побратими, і здавалося, мурашилася земля під гомін і гамір людей. Лука пахла ладаном, роменом, катраном, в'ялою тирсою, канупером, а з безвісті неба знову простерто пекло сонце, смажачи всіх і все, і плавав орел.

Спека, що розпалювалася, змусила панотців і старшин схоронити покійника вдругодень по обіді. Вдарили довбиші в тулумбаси й литаври, домагаючись від натовпу тиші. Одинадцять ієрархів розійшлися серед юрмища, щоб повторяти за отцем-екзархом Петром прощальну молитву. І коли запанувала тиша над гулом і гамором, роздзвонена жайворами в небі, екзарх почав останнє казання.

— Браті наші, християни! Старші, молодші й малі, притомні тут людини! Нині ми ховаємо у великій скорботі й тузі не лише нашого дорогого батька, побратима й чільця та вождя Івана Сірка, а разом з ним і цілу добу для нашої материзни України...

— ..і-ни-и!.. і-ни-и!..— котилося повторами в далечі.

— Якщо інші народи на землі жиють творенням красот і добробутів собі й світові, множаться в гараздах державних, то ми між адверсорами-сусідами змушені безпередишно боронитися, добуваючи й хліб насущний при зброї, вмирати й зубожіти. Та від долі не відійдемо, а будемо й надалі, як заповідав покійник, з'єднуватися рідною сув'яззю по цій ще одній великій й непоправній нашій втраті!..

— ...траті-і!.. раті-і!.. аті-і!..— як луною, повторювалося казання над натовпом.

— Прощай же, наш славний лицарю й витязю, батьку, чільцю й побратиме Іване, навіки!.. Ми будемо, і вмерши, жити в дідизних і Божих поконах неподоланими і вільними, як ти нам заповідав словом і прикладом свого життя,— неслося казання і в небо повтором.— А ти, Боже наш, осели його лицарську душу в тому світі на місці світлому, в затишку спокійному, де немає ні нацьковів, ні облуд, ні адверсорів, ні зрад, ні війн, ні хворостей, ні журби, ані зітхань та стинань чи кривд та нендз, а є офіта-радість і яса вічного раю не при смутному і жалобному птахові Сиринові, а при радісному нашому дідизновому Алканостові!..

— ...осто-ві-і!.. сто-ві-і!.. о-ві-і!..— бгалося і слалося по навкружжю.

Поки старшини, а за ними й решта присутніх жменями чи приполами по покону кидали й сипали в яму землю, теслі поставили два дубові паколи-слупи в головах, де пізніше стоятиме камінний монумент-баба. Вся притомна маса люду до пізнього вечора перед відходом додому насипала пагорб на могилу, що ріс і ріс, освітлений багаттями...

32.

В день дев'ятин смерті Івана Сірка розвідники Лавра Гука принесли в Січ наказному Іванові Стягайлу турусу-новину про те, що орда нагло пограбувала великий, запряжений волами караван кременецьких купців. Отож наступного дня в засвіт із Січі були послані кошовим водою на байдаках-гончак ах під орудою Сави Брекала підготовлені ще Сірком у похід чорноморці для звільнення ясирників під Азовом. Сам Стягайло повів пішців до Турецького валу через Хорли й Кіркінітську косу, а кіннотникам на чолі з Лавром Гуком дав наказ перестріти десь за Торговицею, під Балтою чи аж коло Березані та Вітовки орду, звільнити гендлярів із караваном, догнати пішців і прийти також під Турецький вал.

Тепер, як і до кінця днів існування Січі, козаки ходили в походи водою чи сушею з дерев'яною моделькою Сіркової лівої руки, бо вона вважалася невразливою. Навіть у січовій церкві Покрови її, прибиту до стіни під парсуною Мамая, помолившись, козаки цілували перед усяким походом.

Що вище зводилося сонце, то робилося спечніше. Ранкова прохолода замінялася пахкою духотою, і їзда перелісками чи лісами була б благодаттю, але й там полегші не знаходили, бо коней цмулили ґедзі, оводи й комарі, а вершників — ще й мошва-гнус. Отож Лавро Гук мусив виводити козацькі лави, шкодуючи коней і людей, на відкриті простори.

Розвідники, яких наказний отаман посилав наперед і осторонь, так до вечора і не принесли йому жодних вістей про орду із волячою валкою-караваном, яку треба було звільнити разом з ясирниками-купцями і фірманами. Довелося врешті, пустивши коней з пастухами на попас, заночувати просто неба в степу. З бивака отаман особисто, як зійшов місяць, об'їхав окали, і хоч знайшов у заліссі непоясирений хутір і пригостився в ньому вечерею та молоком, про ординську батову нічого не почув.

Ще ледь світало, як козацькі вершники, накриті туманом, вдало й швидко переправилися через опаловодий Буг до Саврані і там вияснили, що валку-батову ординці поповнили по путі ще й ясирами в Крижополі й Покодим'ї та поправилися до Тилігульського шляху. Ту сакму, як і всю місцевість, отаман Гук і вві сні бачив, як наяву. Отож, розділивши вершників на два загони, половину повів сам на приріччя

1 ... 172 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"