Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 28.4

Я сильніше притулилася до нього і припала до пружних губ. Тепер поцілунок став більш вимогливим та наполегливим. Ейден брав і віддавав, а я розчинялася в його сильних руках, запаху дощу та чуттєвих дотиках. Згоряла, божеволіла, зникала і знову народжувалася.

Долоні демона м'яко, але впевнено погладжували мене у всіх доступних місцях, поки на дорозі не вставав одяг. Зіткнення його рук із моєю шкірою викликали електричні розряди. Ейден вловлював не тільки мої реакції, а й свої. Здавалося, що він прислухався до власних відчуттів і вирішував: чи подобаються вони йому чи ні. Переді мною була наче  зовсім інша людина. Точніше демон. Я вперше бачила Ейдена таким, і щось мені підказує, що він теж.

Чоловічі губи проклали доріжку з легких поцілунків, яка починалася від мочки вуха, перетинала шию, ключицю і закінчувалася в улоговинці між грудей, де починався шовк піжамної майки. Його дотики зводили мене з розуму. Я виверталася під його губами та чіплялася за плечі.

Ейден зупинився, опустив голову, занурився у волосся, провів носом по шиї і шумно видихнув.

— Я більше не можу. — Хрипкий голос ледь не тремтів.

Він відсторонився, щоб глянути на мене. Його стали чорними, а всередині палав яскравий вогонь. Наступної секунди у демона ніби клацнув перемикач. Він накинувся на мене і почав цілувати, але тепер зовсім по-іншому.

Пристрасно, несамовито, вимогливо.

Ми поринули в ураган полум'я, який пожирав все на своєму шляху. Я відповідала йому з тією ж палкістю, поки його руки ковзали по тілу. Ці дотики вже не можна було назвати ніжними. У них відчувався голод і нестерпне бажання.

Ейден одним спритним рухом стягнув із себе футболку і продовжив шалено покривати моє тіло поцілунками. Щоки горіли, а серце було готове вистрибнути з грудей. Він опустився нижче, задер мою майку до грудей і поцілував живіт. Внизу все занило. Те, що починалося з невинного поцілунку, переросло на щось більше.

«Не тут, не зараз, не так».

Хоч я була до болю збуджена, але моя свідомість підкидала тривожні дзвіночки. Ми й так зайшли надто далеко. Треба було зупинитися, щоб осмислити все, що сталося. Навіть у самий розпал пристрасті не варто забувати про її наслідки. Між нами і так була плутанина. Ми спочатку мали розібралися в тому, що у нас вже було. Це був справді серйозний крок.

Для когось це дрібниця, але не для мене. Віддавши тіло, я віддала б серце. По-іншому ніяк. Вони одне ціле, тому мають жити у мирі та гармонії. Я не хотіла виривати своє серце, поки до кінця не була впевнена у своїх почуттях та рішенні. Мені потрібен був час, щоб почути його і зробити так, як воно велить.

Ці думки трохи остудили запал, але тіло продовжувало горіти. Користуючись тим, що Ейден наполовину сповз із мене, я сіла на ліжку і відсунула його від себе. Той знову потягся і ледве не завалив назад. Мені вдалося притримати його за плечі і навіть не впасти від такого сильного натиску.

— Стій, — важко дихаючи, промовила я. Повітря не вистачало. — Нам треба зупинитися.

Розкуйовджене волосся, опухлі від поцілунків губи, підтягнутий торс і очі. Незвичні, лякаючі, повні темряви та вогню, але при цьому такі прекрасні. Він нагадував мені витвір мистецтва, на яке можна було дивитися вічність. Хотілося пригорнутися назад до сильних грудей і віддатися його мужнім рукам. Наступні слова далися мені з великим зусиллям:

— На сьогодні з нас достатньо.

Очі Ейдена блиснули, руки стиснули постіль по обидва боки від мене. З нього вирвався відчайдушний стогін, який викликав сироти по тілу. Долоні, що лежали на його гарячих грудях, відчули вібрацію під пальцями.

Я повинна була боятися збудженого демона, але тіло не погоджувалось з аргументами мозку. Воно відчувало незрозумілу довіру до нього. Мені довелося ще раз нагадати собі, чому нам зараз варто віддалитися один від одного. Ще раз переконалася у своїй правоті.

— Нам зараз краще розійтися, — запевнила його. — Ми охолонемо і на здорову голову все осмислимо.

Ейден, як і раніше, сидів на моїх ногах. Нас двох освітлював повний місяць. Його груди різко здіймалися і опускалися. Він зчепив щелепу. Жовна заграла на вилицях. Я знала, що зараз йому доводиться боротися із собою, а точніше — зі своїми темними частинами душ. Щось мені підказувало, що на нього найкраще могли вплинути лише адекватні аргументи. Варто було продовжувати говорити, поки він не перемкнеться, а для істоти з подвійною дозою хіті йому доводилося не солодко.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍