Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

У мене виникло величезне бажання приписати всі заслуги собі. Вальєн не заперечував би.

– Колективного розуму.

Яструб засміявся:

– Вона кумедна, правда ж?

Однак приїжджий нишпорка не бачив у мені нічого смішного.

– Думаєте, Віола збожеволіла через рик дракона? – його тон натякав на перші проблиски довіри.

Я махнула головою, погоджуючись:

– Голос дракона певної тональності зводить людей з розуму. Це, можна сказати, науковий факт.

– Бідолаха… Вона блукала пустками, поки не вийшла до людей, – знову влізла Лілея.

– Упевнений, якби вона була при здоровому глузді, воліла б блукати і далі, – пробурмотів Медор.

Олівець королівського посланця тріснув через активне використання. Нишпорка пом'янув Руйнівника, акуратно заточив обидві половинки й примірився до сторінки.

– Продовжуйте, будь ласка, – поквапив наполегливо.

– Та ви б краще сіли, – порадила я. – На стіні писати не дуже зручно. В нас навіть стіл є. На кухні. Не хочете скористатися?

– Далі!

Чому б і ні? У мене було що розповісти.

– Княжна вийшла до Трясогузок. Обірвана дівчина без пам'яті і розуму… За законом, про неї слід було повідомити владу, але вона сподобалася власнику місцевої пивниці. Безоплатна робоча сила вдень, коханка вночі – хіба не вигідне придбання? Через пів року його дружина зрозуміла, що чоловік дбає про приблуду не від людинолюбства, і відправила її в сусіднє село. Вважалося, що на поля буряків, а насправді Віола лише змінила ліжко.

Мені б додати ще щось про місцеві правоохоронні органи в особі Коруна, який так вчасно втік, проте я постаралася не видавати емоцій. Цей приїжджий нишпорка чудово розумів, на кому лежить головна провина за долю княжни. Система, створена ​​задля захисту беззахисних, дала збій. Лише один звіт гаївського відділення розшуку змінив би життя Віоли, але покірну красуню використовували, а не рятували.

– Новий господар бив князівну, тому вона втекла до попереднього. – Вальєн не дивився на інших, поки говорив. – Її вирішили залишити у сім'ї. – Його посмішка нагадувала оскал хижака. – Віддали родичу до Гаївки. Думаю, про Маріса ви знаєте більше, ніж ми. Він вирощував черевокрилів, готував дурманливі настоянки і контролював Коруна. Такий собі ділок місцевого масштабу, якому ніхто не указ. Але минулого року і йому довелося налякатись.

Ренійський нишпорка ледь не схопився за голову, відчуваючи черговий екскурс в історію. Нічого, переживе. Починалося найцікавіше.

– У Гаївці сталося вбивство, яке розшук назвав нещасним випадком, – нагадала я. – Якийсь павук, що не водиться на узбережжі, вкусив приїжджого найманця. Найманець шукав Віолу, але Маріс сприйняв його цікавість на свій рахунок і швидко вирішив це питання. Найманця, до речі, винайняв Брен. І не одного! Ошаленілий від кохання Сокіл послав людей у десятки регіонів, але лише з цього побережжя надійшов докладний звіт, у якому простежувався шлях князівни до Гаївки. І… Загалом, спокійно – ми переходимо до теперішнього часу.