Читати книгу - "Тореадори з Васюківки (2004)"

голос: "Яво-о! Го-го!" — сповiщаючи, що уже йде.

Павлуша вбiг у хату захеканий, розчервонiлий i вже з порога почав збуджено:

— Старик! Тiльки що Пашкiвський погрiб одкопували. Не вiриш! Одкопали каструлю, а там вареники з вишнями. Скуштували — свiжiсiнькi, наче вчора зваренi. А бiльше тижня минуло. Скажи! Кориснi копалини — вареники з вишнями! Викопанi допотопнi вареники з вишнями! Га? Сила! Головне — як вода туди не попала? Мабуть, землею одразу присипало, а кришка щiльна i… Тiльки трохи зверху пiдмоченi, а внизу — абсолютно! Я п'ять штук ум'яв. Смакота! Що з тобою? Ти що — погано себе почуваєш?

— Та нi, — хитнув я головою. Я вирiшив не вiдкладати, бо в будь-яку хвилину може прийти Яришка.

— Павлушо, — я пильно глянув йому в очi, — ти менi друг, скажи чесно?

— Ти що? Друг, звичайно.

— Скажи, а ти мiг би… сiсти разом зi мною в тюрму?

— Тю! — вiн розгублено усмiхнувся. — Ти що — сiльмаг обiкрав?

— Нi, без жартiв скажи — мiг би?

Вiн насупив брови.

— Мiг би… Ти ж знаєш.

— Ну, тодi на, читай, — i я простягнув йому листа.

Поки вiн читав, я не зводив з нього очей. Вiн спершу зблiд, потiм почервонiв, далi почав скрушно хитати головою. Дочитавши, звiв на мене очi й зiтхнув:

— Так… "Г. П. Г." Значить, i тобi… Нiчого не розумiю…

— А тобi, виходить, теж? I мовчав…

Павлуша винувато знизав плечима:

— Ну, коли б же я мiг сказати! Ранiше — сам знаєш. А потiм ти захворiв, тобi ж хвилюватися не можна, так що.

— Не можна хвилюватися? Менi дуже прекрасно можна хвилюватися! Менi навiть треба хвилюватися! Менi не можна лежати, як колода, бо я так не витримаю… Ану розказуй! — Я рвучко сiв на лiжку, щоки в мене горiли. Я й справдi вiдчув якийсь раптовий прилив сил, енергiї i бадьоростi.

— Ну що… Ну, iду я якось вулицею, раптом назустрiч менi офiцер на мотоциклi. Спинився "Павлуша, — питає, — Завгороднiй?" I простягає конверт. I як газоне — тiльки я його i бачив. У шоломi, в окулярах — обличчя не розгледиш.

— Точно!

— Ну, розгорнув я листа. "Дорогий друже… секретна справа… треба прийти у Вовчий лiс до дота… в амбразурi iнструкцiя".

— В розколинi над амбразурою.

— Точно.

— Ао котрiй годинi?

— О двадцятiй нуль-нуль.

— А менi о дев'ятнадцятiй.

— Бачиш. Отже, вони не хотiли, щоб ми зустрiлися. Ну, й ти був?

— Аякже. Тiльки давай спершу ти.

— Ну, значить, пiд'їхав я до доту, тiльки туди, а мене — цоп! — за шкiрки. Солдат Митя Iванов, знаєш. "Куди, — каже, — оп'ять лiзеш. Зовсiм здурiв, чи що?" Ну, тепер я розумiю, що це ж ти, певно, туди передi мною проривавсь, а тодi я здивувався, чого це вiн "оп'ять" каже. Ну, та не це мене найбiльш здивувало, а те, що я нiяк до амбразури дiстатися не мiг. Самi писали: "Прийди", — i самi ж вартового поставили, не пускають. До речi, на дорозi й мотоцикл стояв, i у кущах, крiм Митi Iванова, ще хтось був, чи не той, що менi листа передавав… Я його не бачив, але голос чув. Бо я психонув, думаю, чого менi голову морочите. "Ах так, — на повний голос крикнув. — Не пускаєте, то я додому пiшов. Чуєте, додому! Раз так!" I тут iз кущiв голос: "Правильно!" Ну, думаю, раз так — бувайте здоровенькi! — сiв на велосипед i поїхав…

— I що — i все? Бiльше нiчого не було?

— Та почекай! Наступного дня пiшов я на малювання. Саме заняття гуртка було. Розгорнув свiй альбом — а там лист. Знову Г. П. Г — "Операцiя переноситься… не хвилюй ся… слiдкуй за щоглою бiля школи… Коли з'явиться бiлий прапорець — приходь того дня у Вовчий лiс до доту…"

— I знову о двадцятiй нуль-нуль?

— Ага! Ти знаєш, мене аж у жар кинуло. Альбоми нашi зберiгаються в школi, додому ми їх не забираємо. Пiсля кожного заняття староста збирає i Анатолiй Дмитрович замикає їх у шафу. Як мiг з'явитися там лист, хоч убий, не збагну. Не iнакше, як хтось уночi залiз у школу, пiдiбрав ключа до шафи i пiдклав. Але ж школа влiтку на замку i баба Маруся там завжди ночує, а вона, ти ж знаєш, яка — муха в неї не пролетить. Просто не знаю.

— Ну, це все дрiбницi. Як треба, то й бабу Марусю присплять, i ключа будь-якого пiдберуть… Це не штука.

— Ну, а в тебе ж що?

— Ну, а в мене… — I я докладно розповiв Павлушi про все, що трапилося зi мною: i про лист, i про "екскурсiю" до