Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

порядком, щоб Юрайді припало ковтнути двічі. Але це викликало бурю протесту, бо Ванєк уже раз хильнув, покуштувавши коньяк, коли відкорковував пляшку.

Нарешті було прийнято проект охотника: пити за алфавітом. Він обґрунтував свій проект тим, що прізвище людини це також певне призначення.

Пляшку доконав Ходоунський, як перший за алфавітом[521]. Він загрозливо слідкував за Ванєком, який вирахував, що коли він останній, то матиме на один ковток більше. Це була груба математична помилка, бо в пляшці був 21 ковток.

Потім грали в «звичайного цвіка» з трьох карт: виявилося, що охотник при кожному рабуванні цитував окремі місця із Святого Письма. Рабуючи валета, він промовив:

— Господи, запиши мені цього валета і на цей рік. Да обкопаю я його і угною, да принесе він мені плоди земнії.

Коли йому закинули, що він відважився тягнути навіть вісімку, він громовим голосом заволав:

— Або котра жінка, що має десять драхм, а згубить одну драхму, не світить світильника і не вимітає храму. Вона шукає її наполегливо, аж поки не знайде. А знайшовши, скликає друзів і сусідів, кажучи: радійте зі мною, бо я рабувала вісімку, а прикупила козирного короля з тузом: тож давайте сюди ці карти. Ви всі програли.

Охотникові Мареку справді йшла карта до рук. Тоді як інші били один одного козирями, Марек усі їхні козирі постійно побивав найвищим козирем, так що його партнери один за одним програвали, а він брав ставку за ставкою, волаючи до переможених:

— І землетруси великії будуть у різних місцях, і голод, і чума, і чуда з небес великії.

Нарешті карти обридли, і вони кинули грати після того, як телефоніст Ходоунський програв свою платню на півроку вперед. Він був страшно пригнічений цим, а охотник домагався від нього розписки в тому, що рахунковий фельдфебель Ванєк повинен видати платню Ходоунського йому, Мареку.

— Ти, Ходоунський, не бійся, — підбадьорював нещасного Швейк. — Якщо ти народився в щасливу годину, то поляжеш у першому ж бою і Марек лише підітреться твоєю розпискою. Підпиши.

Цей натяк зачепив Ходоунського за живе, і він сказав упевнено:

— Мене не вб’ють, бо я телефоніст, а телефоністи завжди знаходяться в бліндажі, а дроти натягають і шукають пошкодження завжди після бою.

Охотник зазначив, що навпаки — саме телефоністам завжди загрожує найбільша небезпека, бо ворожа артилерія в’їдається головним чином на телефоністів. Жодний бліндаж не захищає телефоністів від небезпеки, якби вони навіть закопалися на десять метрів під землю, то ворожа артилерія і там їх знайде. Телефоністи тануть, як літній град під дощем. Про це свідчить той факт, що коли він покидав Брук, там якраз розпочали 28-й курс для телефоністів.

Ходоунський зажурено дивився перед себе. Він ледь не плакав. Це змусило Швейка сказати йому кілька втішних слів:

— Нічого сказати, гарненько тебе облямзили.

Ходоунський ласкаво відповів:

— Киште, тітко!

Охотник поглянув на букву «X» у своїх записках про історію батальйону... — Ходоунський, гм — Ходоунський. Ага, ось і він: «Телефоніст Ходоунський засипаний вибухом міни. Він телефонує зі своєї могили до штабу: «Вмираю. Вітаю наш батальйон з перемогою».

— Цього з тебе вистачить? — запитав Швейк. — Чи, може, хочеш чимось доповнити? А пам’ятаєш того телефоніста з «Титаніка», який, коли вже пароплав ішов на дно, безперервно телефонував униз до затопленої кухні: «Коли вже дадуть обід?»

— Я нічого не маю проти, — сказав охотник. — Як хочете, передсмертні слова Ходоунського можна доповнити. Він під кінець вигукує в телефон: «Вітайте від мене нашу залізну бригаду!»

MARSCHIEREN MARSCH![522]

Виявилося, що в вагоні, де містилася польова кухня одинадцятої маршової роти і де, наївшись донесхочу, поперджував Балоун, мали рацію, коли казали, що в Сяноку буде вечеря і воякам навіть видадуть хліб за всі голодні дні. Виявилось також, що, власне, в Сяноку знаходиться штаб «залізної бригади», до якої, згідно з метрикою, належав батальйон Дев’яносто першого полку. Беручи до уваги, що залізничний зв’язок зі Львовом і далі на північ аж ген до Великих Мостів не був перерваний, залишалось незрозумілим, чому штаб східної дільниці фронту склав таку диспозицію, по якій «залізна бригада» концентрувала маршові батальйони за сто п’ятдесят кілометрів від лінії фронту, яка в той час проходила від міста Броди до ріки Буг і вздовж неї на північ, аж до Сокаля.

Це надзвичайно цікаве стратегічне питання було розв’язане дуже простим способом, коли у Сяноку капітан Заґнер пішов до штабу бригади доповісти про прибуття маршового батальйону.

Черговим офіцером був ад’ютант бригади капітан Тайрле.

— Я дуже дивуюся, — сказав капітан Тайрле, — що ви не дістали точних відомостей. Маршрут цілком певний. Про графік свого пересування ви повинні були, звичайно, сповістити заздалегідь. Всупереч диспозиції генерального штабу ваш батальйон прибув на два дні раніше.

Капітан Заґнер трохи зашарівся, але йому й на думку не спало повторити усі ті шифровані телеграми, які він отримував протягом усієї дороги.

— Ви мене дивуєте, — сказав ад’ютант Тайрле.

— Я гадаю, — встиг вимовити капітан Заґнер, — що всі ми, офіцери, між собою на «ти».

— Хай буде так, — сказав капітан Тайрле. — Скажи мені, ти кадровий чи штатський? Кадровий? Це інша музика... Тепер не розбереш. Туди проїхало вже стільки тих ідіотських лейтенантів запасу! Коли ми відступали від Ліманової і Красніка, всі ці «теж лейтенанти» втрачали голови, ледь забачивши козачий патруль. Ми, в штабі, не дуже-то любимо цих паразитів. Якийсь цивільний ідіот, витримавши «інтелігентку», врешті стає кадровиком або ще штатським складе офіцерський іспит, та так і лишається собі на цивільній службі, а на випадок війни з нього вийде не лейтенант, а засранець.

Капітан Тайрле сплюнув і дружньо поплескав капітана Заґнера по плечу:

— Ви тут затримаєтесь, мабуть, днів на два. Я вам усе покажу. Ну й потанцюємо ж! Тут є гарненькі курвочки «Engelhuren»[523], між ними й дочка одного екс-генерала, жриця лесбійського кохання. Ми всі переодягнемося в жіночий одяг, тоді побачиш, які вона штучки викидає. На вигляд така сухоребра, що й на думку нічого такого не спаде. Але свою справу, колего, знає. Це, брате, така стерва! А зрештою, сам побачиш!.. — Пардон! — зніяковіло вибачився він. — Знову мушу блювати. Це вже сьогодні втретє.

Щоб довести капітанові, як тут весело живеться, він, повернувшись, пояснив, що це наслідки вчорашнього бенкету, в якому брали