Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

З командиром тієї частини, який теж був у чині капітана, Заґнер незабаром познайомився: до канцелярії саме влетів довгань в офіцерській формі з трьома золотими зірками і, наче в тумані, не помічаючи присутності незнайомого капітана, фамільярно звернувся до Тайрле:

— Що поробляєш, порося? Ну й дав ти вчора нашій графині.

Він умостився в кріслі і, хльоскаючи себе стеком по литках, реготав на все горло.

— Коли згадаю, як ти наблював їй на живіт, не можу втриматися від сміху!

— Так, — прицмокнув від задоволення Тайрле, — вчора було дуже весело.

Тільки тепер він здогадався познайомити капітана Заґнера з новим офіцером. Вони вийшли з канцелярії штабу бригади надвір і попрямували до кав’ярні, на яку нещодавно терміново перетворилася колишня пивна.

Коли вони проходили повз канцелярію, капітан Тайрле взяв у командира саперної частини стек і вдарив ним по довгому столі, навколо якого за цією командою виструнчилися у фронт дванадцять військових писарів. Це були одягнені в екстра-форму прихильники спокійної безпечної роботи в тилу армії з гладкими черевцями. Бажаючи показати себе перед Заґнером та іншим капітаном, капітан Тайрле звернувся до дванадцяти тлустих апостолів «ухиляння від фронту» з такими словами:

— Не думайте собі, що я вас тримаю для відгодівлі. Свині. Менше жерти і пиячити — більше бігати. Зараз побачите ще один номер, — заявив Тайрле своїм супутникам.

Він знову вдарив стеком об стіл і спитав у дванадцятьох:

— Коли ви, підсвинки, тріснете?

І всі дванадцять відповіли в один голос:

— Коли накажете, пане капітане!

Регочучи з власного ідіотизму, капітан Тайрле вийшов з канцелярії.

Коли вони втрьох сиділи вже в кав’ярні, Тайрле замовив пляшку горобинівки і наказав покликати вільних у цей момент дівчат. Виявилося, що ця кав’ярня, власне, не що інше, як дім розпусти. Жодна з дівчат не була вільна, і капітан Тайрле страшенно розсердився. Він брутально вилаяв у передпокою мадам і кричав:

— Хто зараз у панночки Елли?

Довідавшись, що вона там з якимось підпоручником, він розходився ще більше.

У панночки Елли гостював пан поручник Дуб. Після того, як марш-батальйон розмістився у призначеному для нього будинку гімназії, поручник Дуб скликав усіх своїх вояків і в довгій промові попередив їх, що росіяни, відступаючи, всюди відкривали борделі і залишали в них персонал, заражений венеричними хворобами, спеціально для того, щоб завдати таким чином австрійській армії відчутних втрат. Отже, він застерігав солдатів від відвідування подібних установ і обіцяв особисто обійти ці доми й перевірити, чи не порушив хто його наказу. Оскільки вони вже у прифронтовій смузі, кожен, кого він там зловить, потрапить до рук польового суду.

Поручник Дуб справді пішов особисто переконатися, чи не порушив хто його наказу, і, мабуть, тому вихідним пунктом своєї ревізії обрав диван у Еллиній кімнатці на другому поверсі так званого «міського кафе» і дуже мило розважався на цьому дивані.

Тим часом капітан Заґнер повернувся до свого батальйону. Тайрлеве товариство розійшлося: самого капітана викликали в бригаду, бо бригадний командир уже понад годину розшукував свого ад’ютанта.

З дивізії надійшли нові накази, і виникла необхідність остаточно визначити маршрут прибулого Дев’яносто першого полку, тому що, згідно з новою диспозицією, початковим маршрутом тепер мав вирушити маршовий батальйон Сто другого полку.

Все було дуже заплутане.

Росіяни поспішно відступали на північно-східному кінці Галичини, так що деякі австрійські частини зовсім перемішалися. В окремих місцях в розташування австрійських військ клином врізалися частини німецької армії. Цей хаос збільшували прибуваючі на фронт нові маршові батальйони й інші військові частини. Таке саме відбувалося й на прифронтовій смузі, яка й надалі вважалася тилом, як, наприклад, Сянок, куди несподівано прибули резерви німецької ганноверської дивізії під командуванням полковника з таким огидним поглядом, що командир бригади зовсім збентежився. Полковник резерву ганноверської дивізії пред’явив диспозицію свого штабу, за якою його вояків належало розмістити в гімназії, де щойно розквартирувався батальйон Дев’яносто першого полку. Для розміщення свого штабу він домагався звільнення будинку краківського банку, в якому розташувався штаб бригади.

Бригадний командир зв’язався безпосередньо з дивізією і докладно змалював ситуацію, а потім з дивізією говорив ганноверець з наврочливим поглядом. Внаслідок цих переговорів, бригада дістала наказ: «Бригаді виступити з міста о шостій годині вечора і рухатися в напрямку Турова — Вольська — Лісковець — Стара Сіль — Самбір, де чекати дальших розпоряджень. Разом з нею виступити й маршбатальйонові Дев’яносто першого полку, який створює прикриття. Виступ війська за схемою, виробленою бригадним командиром: авангард виходить о пів на шосту на Турову; між південним і північним фланговими прикриттями відстань три з половиною кілометри. Ар’єргард виступає чверть на сьому».

З цієї причини в гімназії зчинилася метушня. Мала відбутися нарада офіцерів батальйону, але бракувало поручника Дуба. Швейк дістав наказ розшукати його.

— Сподіваюся, — сказав йому надпоручник Лукаш, — що ви легко його знайдете, адже між вами вічно якісь чвари.

— Голошу слухняно, пане обер-лейтенант, я прошу дати мені письмовий наказ з роти. І саме тому, що між нами вічно якісь чвари.

Поки надпоручник Лукаш писав на листочку із свого блокнота наказ, щоб поручник Дуб негайно з’явився до гімназії на нараду, Швейк запевняв його:

— Так, пане обер-лейтенант, ви, як завжди, можете не турбуватися. Я його знайду. Воякам заборонено ходити до борделів, отже, він напевно буде в одному з них. Йому ж необхідно переконатися, що ніхто з його чоти не хоче потрапити під польовий суд, яким він зазвичай погрожує. Він сам оголосив воякам своєї чоти, що перевірить усі борделі і що вони його пізнають з поганого боку. До речі, я знаю, де він. Ондечки, там, якраз напроти, у тій кав’ярні. Всі наші вояки стежили, куди він піде спершу.

Об’єднане місце розваг і міська кав’ярня, тобто установа, про яку згадував Швейк, була поділена на дві частини. Хто не бажав проходити через кав’ярню, ішов чорним ходом, де на сонці вигрівалася літня пані, що зверталася по-німецьки, по-польськи, по-мадярськи приблизно з таким привітанням: «Заходьте, заходьте, солдатику, тут у нас гарні дівчатка».

Коли солдатик заходив, вона відводила його до якоїсь приймальні і кликала одну з панночок, яка миттю прибігала в одній сорочці, насамперед вимагала гроші, і поки солдатик відмикав багнет, гроші тут же на місці забирала «мадам».

Офіцери проходили через кав’ярню. Ця дорога була небезпечніша, бо вона вела через задні кімнатки, де містилися панночки, призначені для офіцерства. Тут красунь наряджали в мережані сорочечки, тут пили з гостями вина та лікери. Але