Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Людина без властивостей. Том III

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

137
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 171 172 173 ... 182
Перейти на сторінку:
лише на біржі марнолюбств; у його блиску довкола сяють дзеркала глупоти; він завжди пов’язаний з чимось таким, що надає йому ще й ваги, як її надають гроші чи нагороди. Тож нехай там які великі в нього заслуги, його зовнішній вигляд — то, власне, опудало ґеніальности.

Аґаті цікаво було почути про інше, й вона перебила його:

 — Гаразд, а сама ґеніальність?

 — Якщо з опудала витрусиш середину — по суті, солому, — то, мабуть, солома соломою й зостанеться, — відповів Ульріх, але похопився й недовірливо додав: — Я й сам до пуття не знаю, що можна назвати ґеніальним, як не знаю й того, хто це мав би вирішувати!

 — Сенат мудреців! — мовила, всміхнувшись, Аґата. Вона знала про нерідко досить ідеократичні погляди брата, якими він не раз допікав її в розмовах, і трохи облудно нагадала йому своїми словами про знамениту, але за дві тисячі років так і не виконану вимогу філософії, щоб правити світом людство довірило академії найбільших мудреців.

У. кивнув головою:

 — Про це знали ще за часів Платона. І якби можна було це здійснити, то після Платона на чолі провідного духу виявився б, очевидно, який-небудь платонік, і так тривало б доти, доки одного прекрасного дня справжніми філософами назвали б — Бог його знає чому — послідовників Плотіна. І так само стоїть тепер справа і з тим, що називають ґеніальним. А що зробили б плотініки з платоніками — а перед тим платоніки з плотініками, — як не те, що робить усяка істина з помилкою? Істина помилку невблаганно знищує! Бог діяв обережно, коли ухвалював рішення, що зі слона знов може вийти лише слон, а з кота — лише кіт. Зате з філософа виходить спершу вчений папуга, а потім — антифілософ!

 — Тоді нехай Бог сам і вирішує, що ґеніальне, а що — ні! — нетерпляче вигукнула Аґ., з одного боку, трохи пишаючись цією думкою, а з другого, з жахом усвідомлюючи її |дитячу| нерозважливу гарячковість.

 — Боюся, це Богові набридне! — відказав У. — Принаймні християнському. Він ласий до сердець, і йому байдуже, скільки в них розуму — більше чи менше. А втім, у тому, що церква так зневажливо ставиться до буржуазної ґеніальности, щось таки є!

Аґата трохи помовчала, тоді сказала просто:

 — Досі ти говорив не так!

 — Я міг би відповісти тобі, що поганське вірування, нібито всі ідеї, які цікавлять людину, колись вийшли з божественного розуму, було, мабуть, прекрасне. Але й що важко думати про божественні еманації відтоді, як серед важливих для нас ідей з’явилися ті, що називаються нітроцелюлоза чи пневматика, — одразу заперечив У., але потім, схоже, завагався й вирішив цей жартівливий тон облишити; раптом він зізнався сестрі в тому, що вона хотіла знати. Він сказав: — Я завжди, мало не за своєю натурою, вірив, що дух, коли вже ти відчуваєш у собі його силу, зобов’язує тебе також дбати про його утвердження у світі. Я вірив, що жити варто лише вагомо, й ніколи не бажав собі робити що-небудь байдуже. І те, що з цього випливає для цивілізації загалом, звучить, може, й спотворено-пишномовно, але незаперечно одне: терпіти можна лише ґеніальне, а на людей пересічних треба натискати, щоб вони його або творили, або визнавали! Щось із цього, разом із силою-силенною іншого, становить навіть загальне переконання. Тим-то мені неабияк соромно, одначе я мушу відповісти тобі: я ніколи не знав, що справді ґеніальне, і не знаю цього й досі, хоч кілька хвилин тому щиросердо натякнув був, що схильний приписувати цю властивість не стільки якій-небудь особливій людині, скільки певному людському різновиду.

Нічого погано на думці він, схоже, не мав, і Аґата, коли брат змовк, щиро вирішила підтримати розмову.

 — А хіба в тебе самого просто й легко не злітає з язика згадка про якого-небудь «ґеніального» акробата? — спитала вона. — Адже сьогодні цим поняттям, схоже, зазвичай позначають щось важке, неординарне й вельми вдале.

 — Це почалося зі співаків; і коли того, хто співає вище, ніш решта його колег, називають ґеніальним, то чом би не зватися |?| ґеніальним і тому, хто вище стрибає! Але ж так можна дійти, зрештою, і до ґеніальности лягавого пса. І чоловіки, котрі не з полохливих, вважають таку ґеніальність навіть соліднішою, ніж ґеніальність чоловіка, який уміє витягувати собі з горла свої голосові зв’язки. Ситуацію тут вочевидь затуманює подвійне вживання цього слова; крім ґеніальности удачі, ґеніальности, яка поширюється на все так, що й найбезглуздіший анекдот може виявитися «на свій лад» ґеніальним, є ще висота, гідність і значення того, що вдається зробити, — тобто такий собі ступінь ґеніальности.

Веселий вираз витіснив поважність з очей У., тож Аґ. зажадала від нього подальшого пояснення, яке він, здавалося, від неї приховував.

 — Мені оце спало на думку, що питання про ґеніальність я колись обговорював з нашим приятелем Штумом, — сказав Ульріх. — І він наполягав на тому, що доцільно розрізняти поняття ґеніальности військової й ґеніальности цивільної. Щоб ти його зрозуміла, я маю, очевидно, пояснити тобі дещо з кайзерівсько-королівської військової галузі. Геніальні війська — яке дивовижне вже саме словосполучення! — провадив він, — це підрозділи, що зводять оборонні споруди й таке інше, і до їхнього складу входять солдати, унтер-офіцери, а також офіцери, які не мають особливого майбутнього, хіба що пройдуть «вищі Геніальні курси» й після них потраплять до «Геніального штабу». «Вище від Генія, — каже Шт. фон-ф. Б. — у війську стоїть, отже, лише Геніальний штабіст. А вже на самому вершечку — певна річ, Генеральний штаб, бо він — узагалі найрозумніше з усього, що створив Господь Бог». Так Генерал, хоч він і досі любить називати себе антимілітаристом, намагався переконати мене в тому, що, зрештою, по-справжньому, диференційовано Генія тепер використовують ще тільки у війську, а ось у всій цивільній балаканині про це, мовляв, такого порядку, на жаль, якраз і бракує. І коли він усе отак перекручує, що правду видно, мов на долоні, то не скористатися провідною ниткою його міркувань нам просто гріх!.

Але те, що У. доточив про неоднакові поняття Геніальности, мало на увазі не так найвищий ступінь Генія, як ту основну форму Геніального чи значущого, сумнівність якої йому уявлялася особливо прикрою й ганебною. Йому здавалося, що виносити присуд чому-небудь надзвичайно значущому легше, ніж просто значущому. Адже перше — то лише крок за межі чогось такого, цінність чого

1 ... 171 172 173 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"