Читати книгу - "Фараон"

колесо не заступить сьомого дня відпочинку.

— Бачу, — відповів Менес, знизуючи плечима, — що не пішли тобі на користь чини. Але хоч ти і втратив кмітливість, яка дивувала мене колись, покажу тобі ще щось… Може, ти колись знову повернешся до мудрості і, коли я помру, схочеш працювати над удосконаленням і поширенням моїх винаходів.

Вони повернулися до пілона, і Менес підклав трохи палива під мідний казанок. Роздмухав огонь, і незабаром вода закипіла.

З казанка виходила вертикальна трубка, прикрита важким каменем. Коли в казанку закипіло, Менес сказав:

— Стань у тій ніші й дивись…

Він повернув важіль, прикріплений до трубки, і важкий камінь злетів у повітря, а кімната наповнилась клубами пари.

— Чудо!.. — вигукнув Пентуер. Але він швидко заспокоївся й запитав: — Ну, а цей камінь як може поліпшити долю народу?

— Камінь — ніяк, — відповів уже нетерпляче мудрець. — Але правду кажу тобі, а ти запам’ятай це: настане час, коли кінь і віл візьмуть на себе працю людини, а кипляча вода заступить коня й вола.

— Але яка користь із цього селянам? — наполягав Пентуер.

— Горе мені з тобою! — вигукнув Менес, хапаючись за голову. — Не знаю, чи ти постарівся, чи так розуму поменшало, але селяни заступили тобі весь світ. Якби мудреці думали тільки про селян, їм довелося б покинути свої книжки й обчислення і стати пастухами.

— Кожна річ має давати користь, — несміливо зауважив Пентуер.

— Ви, придворні люди, — мовив гірко Менес, — часто буваєте непослідовні! Коли фінікієць принесе вам рубін або сапфір, ви не питаєте, яка з нього користь, а купуєте цей камінь і ховаєте його в скриню. Та коли мудрець прийде до вас з винаходом, який зміг би змінити обличчя світу, ви зразу ж питаєте: яка з нього користь? Мабуть, боїтеся, щоб, винахідник не зажадав жменьку ячменю за річ, незбагненну для вашого розуму!

— Ти гніваєшся, отче?.. Я ж не хотів зробити тобі прикрість…

— Я не гніваюсь. Мені лише боляче. Ще двадцять років тому нас у цьому храмі було п’ятеро, що трудилися над відкриттям нових таємниць. Зараз я залишився сам і, клянусь богами, не можу знайти не тільки наступника, а навіть людину, яка б мене розуміла.

— Запевняю тебе, отче, я б залишився тут до смерті, щоб зрозуміти твої божественні наміри, — мовив Пентуер. — Але скажи сам, чи можу я зараз замкнутися в храмі, коли вирішуються доля держави й щастя простого народу і коли моя участь…

— Вплине на долю держави і кількох мільйонів людей, — глузливо перебив Менес. — О ви, дорослі діти в митрах і ланцюгах сановників!.. Через те, що ви можете зачерпнути води з Нілу, вам уже здається, що ви й можете стримати приплив або відплив річки. Певно, так само думає вівця, яка, йдучи за отарою, уявляє собі, що вона її веде!

— Але ж подумай тільки, вчителю! Серце молодого фараона сповнене благородства, він хоче дати народові сьомий день відпочинку, справедливий суд і навіть землю…

Менес похитав головою.

— Все це, — сказав він, — минуще. Молоді фараони старіють, а народ… Народ мав уже не один раз сьомий день відпочинку і землю, а потім їх втрачав… О, коли б тільки це мінялося… Скільки за три тисячі років змінилося в Єгипті династій і жерців, скільки міст і храмів обернулися на руїни, ба навіть наросли над ними нові шари землі… Все змінюється, за винятком того, що двічі по два — чотири, що трикутник — половина прямокутника, що місяць може закрити сонце, а кипляча вода підкидає камінь в повітря… В цьому тлінному світі є й лишається сама тільки мудрість. І горе тому, хто для речей минущих, як хмари, занедбує вічне! Його серце ніколи не знатиме спокою, а розум кидатиметься в усі боки, як човен в бурю.

— Боги промовляють твоїми устами, учителю, — відповів, подумавши, Пентуер. — Але хіба що одна людина з мільйона може збагнути їхню мудрість… І це добре… Бо що було б, і якби селяни цілими ночами вдивлялися в зорі, воїни робили обчислення, а сановники і фараон, замість того щоб правити, метали каміння з допомогою киплячої води? Поки б місяць і раз обійшов землю, ми всі повмирали б з голоду… Ніякі; колесо чи казанок не захистили б країну від нападу варварів

і не визначили б правосуддя покривдженим… Отже, — закінчив Пентуер, — хоч мудрість і потрібна, як сонце, кров і подих, ми, однак, не можемо всі бути мудрецями. На ці слова Менес нічого не відповів.

Кілька днів пробув Пентуер у храмі божественної Нут, милуючись то краєвидом піщаного моря, то родючої долини Нілу. Разом з Менесом він спостерігав зорі, оглядав колесо для черпання води, інколи ходив до пірамід. Він дивувався з бідності й геніальності свого вчителя, але в душі думав:

«Менес безперечно, бог, втілений в людину, і тому не дбає про земне життя, його колесо для черпання води не приживеться в Єгипті, бо, по-перше, у нас немає дерева, а по-друге, щоб обертати такі колеса, треба принаймні зо сто тисяч волів А де ж для них паша, хоча б і в Верхньому Єгипті?..»

Розділ шістдесят перший

Поки Пентуер об’їздив державу, підбираючи представників, Рамзес XIII жив у Фівах і влаштовував одруження свого улюбленця Тутмоса.

Насамперед володар двох світів, оточений величезним почтом, поїхав на золоченій колісниці до палацу найдостойнішого Антефа, номарха Фів. Вельможа вибіг назустріч повелителеві аж за браму і, скинувши з ніг коштовні сандалі, навколішках допоміг Рамзесові зійти з колісниці.

За такий вияв шани фараон подав йому для поцілунку руку і заявив, що віднині Антеф буде його другом і має право входити взутий навіть до тронної зали.

Коли вони були вже у величезній залі палацу Антефа, фараон в присутності всього почту сказав:

— Я знаю, достойний Антефе, що як славетні предки твої живуть у найкращих гробницях, так і ти, їхній нащадок, є найпершим між номархами Єгипту. А тобі напевно відомо, що в моєму дворі та в війську, так само як і в моєму царському серці, перше місце займає мій улюбленець і начальник гвардії Тутмос. Як кажуть мудреці, погано робить багач, який найкоштовнішим каменем не оздоблює найпрекрасніший перстень. А що твій рід, Антефе, для мене найдорожчий, а Тутмос — наймиліший, то я намислив поєднати вас з собою. Це може легко статись, якщо твоя донька, прекрасна й мудра Геброн, згодиться стати дружиною Тутмоса.

На це достойний Антеф відповів:

— Святий повелителю, володарю земного й потойбічного світу! Так само як весь Єгипет і все, що в ньому є,