Читати книгу - "Війни художників"

ви абсолютно байдужий до жінок тип. Холодний, як лід.

— Візьміть сигарету, — Гущенко для виду поквапливо простягає їй сумочку. — Заспокойтеся. А сам думає: «Сьогодні ти вже зірвала завдання, дорога фройляйн Лені, а Клейсту вже пора закінчувати “нараду”». Він бере рукою найбільший шматок пляшки, аби не наступити на нього, і відчуває різкий біль від порізу гострим склом. Дивиться на руку — на підлогу падають краплі крові. На його руку дивиться й баронеса. Звісно, про продовження розваг не може бути й мови. Гущенко затискає поріз серветкою.

Двері прочиняються, і в щіліну зазирає офіціантка. Мабуть, почула брязкіт посуду. Вона здивовано дивиться на Лені.

— Будь ласка, приберіть це, — Гущенко киває на скалки на підлозі.

— О, пане, у вас рана! — офіціантка мчись кудись і за мить повертається з бинтом і йодом.

Лені, бурмочучи прокльони, починає одягатися. Поки офіціантка закінчує прибирання, а Гущенко зупиняє кров (поріз зовсім неглибокий), у дверях з’являються Клейст і Шютте.

Шютте вітається і байдуже оглядає Гущенка й розхристану жінку в мокрій від шнапсу спідниці. Клейст, навпаки, регоче з побаченого:

— Кепські ваші справи, дорогенька… Що це із вас капає? — Він принюхується. — Шнапс! Гер Гущенко, ви що, поливали геносе Зігфрід шнапсом? Що тут, донерветер, відбувалося?

Гущенко промовчав. Шютте дружньо плескає його по плечу і смикає дзвоника. Замовляє ще пляшку коньяку.

Ображена Лені, яка, здається, постаріла років на десять, нервово чепуриться. Фарбує губки, що помітно тремтять. Клейст налив Гущенкові й собі по півсклянки коньяку.

— Що це ви влаштували тут, фрау Лені? Сподіваюсь, що ваша поведінка не виходила за межі пристойності? Ідіть подихайте свіжим повітрям.

Баронеса схопилася на ноги, роздратовано махнула рукою і зникла за дверима.

— А ви, геносе Шютте, теж ідіть за нею, щоб вона там не почала чіплятися до офіціантів, — промовистим кивком він випроваджує і Шютте за двері.

За столом на кілька хвилин запала тиша. Клейст дістав з кишені пачку цигарок, простягнув Гущенкові і, коли той хитнув головою, закурив.

— Судячи з довгої паузи, ви збираєтесь мені сказати щось надзвичайно цікаве, гер Клейст? — посміхається Гущенко, тримаючи в забинтованій руці бокал з духмяним коньяком.

— Я не буду оригінальним. Вам удалося довести, що ви людина сильна. Я б сказав, непересічна. Ці якості вселяють повагу.

— Розумію, — киває Гущенко (значить, вони із Шютте бачили або принаймні чули, все що тут відбулося). — Гер Клейст, облиште словесні реверанси. До справи.

— Гаразд. Я хочу запропонувати вам працювати на нас.

Клейст не дивиться на Гущенка, опускає у бокал кубик льоду і, хитаючи бокалом, колотить лід у склянці.

— Про що йдеться? Малювати портрети працівників міністерства?

В кабінеті вже не так душно. Мабуть, запрацювала вимкнута на час «виступу баронеси» вентиляція. Прохолодне нічне повітря поволі заповнює кімнату.

— Сподівався, ви не будете клеїти дурня або розповідати мені про мораль. Адже у вашому ремеслі слова — це лише порожній звук.

— Не розумію, про що ви?

— Про ваше шпигунське ремесло.

Гущенко із задумою дивиться на кубик льоду, що виблискує в бурштиновій рідині. Каже:

— Уперше бачу, щоб у коньяк кидали лід…

— А ви спробуйте. Так п’ють коньяк у Буенос-Айресі.

— Ніколи не бував у Буенос-Айресі.

— То якою буде ваша відповідь? — Клейст нервує і не бажає далеко відходити від теми.

— Шпигунське ремесло. Ви мене зовсім збили із пантелику. Гадки не маю, про що йдеться.

Клейст невдоволено гмукнув, затягнувся сигаретою, випустив кільце диму:

— Гер Гущенко, в Німеччині чудово знають про вашу діяльність у Франції і про вражаючу кількість викраденої для Червоної армії секретної документації. Але нас це не обходить! Французи — наші вороги, Ради — наші друзі.

— З огляду на останнє, ваша пропозиція викликає подив.

— Гер Гущенко, тисячі радянських агентів працюють у рейху, і ми дивимося на це крізь пальці саме через дружбу з вашою країною. Якщо це, звісно, не переходить певні межі й не стосується безпеки держави. Я пропоную вам співпрацю. У жодному документі не буде фігурувати ваше прізвище. З вами контактуватиму лише я. Якщо ви говорите «так», ми обговорюємо фінансовий бік співпраці, якщо ні, дам вам спокій. Я знаю не гірше за вас, що не кожен агент здатен стати подвійним агентом.

Він пильно дивиться Гущенку в очі. Гущенко не відводить погляд, думає: «Скільки разів я сам це говорив: я пропоную вам співпрацю з радянською розвідкою, у жодному документі не буде фігурувати ваше прізвище…»

— Що я мушу сказати? — запитав він, не відводячи погляд від Клейста. Його губи торкнула ледь помітна посмішка.

— Ви називаєте суму, і Шютте її привезе сюди за 10 хвилин!

— А потім ви знімаєте на камеру, як я тут рахую гроші, — засміявся Гущенко.

— Обирайте будь-який інший варіант! Це може бути валіза у камері схову. Ми не просимо жодної інформації наперед. Ви все отримаєте авансом! Не потрібен жоден ваш підпис. Достатньо вашого слова. Вибираєте ви… І щоб ви думали конструктивно, повідомляю: є інформація, що вас збираються вбити…

— Хто?

— Ваші колеги з берлінської резидентури.

— Навіщо?

— Нам це невідомо. Але інформація нашими службами класифікується як достовірна відсотків на 70. Це великий ступінь достовірності. Ну, що ви надумали? — квапить Гущенка Клейст. — Сума може бути з чотирма нулями.

— Ні.

Клейст дивиться на Гущенка здивовано, насупивши брови, здається, він не вірить власним вухам.

— Ви не запитали про цифру перед нулями і валюту.

— Не