Читати книгу - "Трилогія смерті"

class="p1">Я перемішав газети.

— Ми точно щось проґавлюємо. Не тримав би він їх ні за цапову душу.

— А чом би й ні? Горіхи додають до персиків, сливи до горіхів. Фруктовий салат виходить.

— Навіщо Констанс знадобилось… — я замовк. — Зачекай!

— Чекаю, — Крамлі міцніше обхопив кермо.

— Усередині — сторінка світського життя. З величенькою знимкою. На ній Констанс, Господи милосердний, років на двадцять молодша, і мумія, чудило, з яким ми теж уже запізналися, прямісінько тут, щоправда, повен сил та енергії, не те, що зараз; он їхнє весілля, з одного боку Марті Кребс, права рука Люїса Б. Майєра, з іншого — Карлотта К. Каліфія, видатна астрологиня!

— Саме вона порадила Констанс улаштувати весілля на Маунт-Лоу. Астрологиня пророкує, Констанс губить себе, приймаючи все за чисту монету. Пошукай некрологи.

— Некрологи?

— Шукай! Що бачиш?

— Святі мученики! Щоденний гороскоп з ім’ям Королеви Каліфії.

— І що ж, цікаво, пророкують? Щось феєричне? Добросердне? Може, вдалий день для закладання саду, а чи, може, для шлюбу з якимось махабундою? Ну ж бо, читай!

— «Щасливий тиждень, щасливий день. Радо приставайте на усі пропозиції: як великі, так і малі». Ну, й що далі?

— Нам кров з носа треба знайти Каліфію.

— Навіщо?

— Не випускай з уваги, що це прізвище теж обведено червоним кружальцем. Ба більше, нам украй необхідно перестрітися з Каліфією, доки її не спіткало лихо. Червоний хрестик означає смерть і поховання. Хіба не так?

— Ні, — заперечив Крамлі. — Хай там як, а старий Тутанхамон досі дриґається, хоча його ім’я позначено червоним чорнилом. І хрестиком на додачу!

— Однак він чує неладне: що хтось збирається по його душу.

— Хто, Констанс? Це недоросле чудо?

— Облиш, старий ще топче ряст. Проте не має жодних гарантій, що ніхто не прибрав Каліфію. Реттіґан не так уже й багато нам повів. Гадаю, Каліфія могла б пролити куди більше світла на ситуацію. Єдине, що нам треба, — роздобути її адресу.

— Цього буде доста? Ей, — Крамлі враз звернув на узбіччя та виклюнувся з машини. — Більшість людей так ніколи не додумалися б, і Констанс не налізло на голову, і ми не здогадалися. Жовті сторінки! Он куди ми так і не пхнули свого носа. Жовті сторінки! От телепні! Жовті сторінки!

Він пройшовся узбіччям, затим прошмигнув у телефонну будку, де поспіхом заходився порпатися серед огрому затертих жовтих сторінок. Нишпорив доти, поки не вирвав одну і не поклав довідник на місце.

— Номер телефону застарів, давно недійсний. Однак нам, може, вдасться дізнатися адресу астрологині.

Він тицьнув сторінку поперед очі. Я прочитав: «Королева Каліфія. Хіромантія. Френологія. Астрологія. Єгипетська некрологія. Твоє життя — моє життя. Ласкаво прошу».

І цей триклятий заклад зі знаком зодіаку.

— Отож! — підсумував Крамлі, набравши повні груди повітря, як ніколи раніше. — Констанс вказала нам на єгиптянські рештки, а рештки приводять нас до Каліфії, яка намовила Констанс виходити за цю тварюку!

— Нам нічого невідомо напевне!

— Нехай і не знаємо чогось. Що з того? Вивідаємо усе.

Крамлі перемкнув передачу автівки, і ми стрімголов погнали вперед, аби дошукатися істини.

Розділ дванадцятий

Ми дісталися до Центру екстрасенсорних досліджень Королеви Каліфії, відлюдної місцини Бункер-Гіла. Крамлі, зиркнувши на будівлю, скривився, наче від квасного яблука. Я ж кивнув йому, провівши погляд в інший бік, де було те, що безумовно мало розпалити нашу цікавість: похоронне бюро Каллагана й Ортеґи.

Це й справді неабияк пожвавило його.

— Ніби повернувся в рідні околиці, — визнав Крамлі.

Наша тарадайка заглухла. Я вийшов.

— Збираєшся всередину? — поцікавився у Крамлі.

Він сидів на місці, витріщившись на вітрове скло, і не відривався від керма. Скидалося, ніби досі веде автівку.

— Як так? — подивувався він. — Усе довкола ніби пішло під укіс разом з нами?

— То ти йдеш чи тут стовбичитимеш? Ти станеш мені у нагоді.

— Відійди убік.

Крамлі подався вгору крутими бетонними приступками, за якими були інші, уже добряче полущені східці. Затим спинив ходу і взявся обдивлятися великий білий будинок, подібний на потрощену клітку якогось птаха, і тут видав: «Схоже на недоладну пекарню, в якій виминають тісто для печива із жалюгідними передбаченнями».

Ми піднялися далі. Дорогою надибали кота, білого цапа і павича. Коли проминали птаху, вона, здавалося, загравала з нами, підморгуючи тисячею пар очей. Перестрілися з нею прямісінько перед дверима. Тільки-но я постукав, як тут, зовсім не в пору, почали сипатися сніжинки облупленої фарби, влягаючись на мої туфлі.

— Якщо це тримало вкупці будинок, то стояти йому зосталося небагато, — виснував Крамлі.

Я загупав у двері усіма суглобами п’ястука. У відповідь почув шум. Здавалося, що всередині хтось пересуває паркетом рухомий масивний сховок. Щось важкеньке пнули по інший бік дверей.

Я знову підняв руку, одначе високий голос, схожий на цвіркотіння горобця, зупинив мене:

— Котіться звідси!

— Я всього-на-всього хотів…

— Забирайтеся геть!

— П’ять хвилин, — благально протягнув я, — чотири, дві, одну, заради Бога. Без вашої помочі мені не обійтися.

— Ні, — різонув вуха голос, — а я без вашої обійдуся.

Мої думки закрутились у шаленому темпі, наче «Ролодекс».[98] Я знову вчув недавній голос мумії. І луною повторював за нею.

— Ви коли-небудь мізкували над тим, звідкіля походить назва Каліфорнії? — видав я.

Запала тиша. Високий голос ураз перемінився, набравши тональності шепоту.

— От дідько!

Затим озвалися три замки, один за одним.

Жоден не знає того про Каліфорнію. Аніхто.

Двері прочинилися на кілька дюймів.

— Гаразд, давайте, — погодився голос. І велика пухка рука, що нагадувала морську зірку, висунулася назовні. — Кладіть сюди!

Я вклав свою руку в її.

— Не так!

Я розвернув правицю долонею догори. Її рука схопила мою.

— Спокійно!

Й рука помасажувала мою, великий палець ковзнув лініями моєї долоні.

— Цього просто не може бути… — прошептала вона.

Її рухи сповільнилися, коли дібралася до подушечок під моїми пальцями.

— Таки воно! — зітхнула.

По хвилі додала:

— Пам’ятаєте своє народження!

— Як ви довідалися?

— Ви, найімовірніше, — сьомий син сьомого сина!

— Зовсім ні, — заперечив я. — Єдина дитина в сім’ї, жодних тобі братів.

— Боже мій! — її рука підстрибнула у моїй. — Ви житимете вічно!

— Але ж це нікому не вдається…

— Вам вдасться. Ясна річ, то аж ніяк не стосується вашого тіла. Усе пов’язано з діяльністю. До речі, чим ви займаєтеся?

— Гадав, що моє життя відкривається для вас до дрібниць, коли вдивляєтесь у долоні…

— Ісусе Христе! Актор? Хоча ні. Позашлюбний син Шекспіра.

— У нього не було синів.

— Тоді Мелвілла.[99] Виплодок Германа Мелвілла.

— Було б непогано.

— Так і є.

Я вловив скрипіння коліс, що стугоніли під чималим