Читати книгу - "Трилогія смерті"

вантажем, від’їжджаючи від дверей. І тут портал поволі прочинився. Перед нами постала огрядна, зодягнена у завелику для неї темно-червону оксамитову мантію жінка, яка поступово віддалялася все далі й далі, сновигаючи у металевому троні на колесах з одного кінця кімнати в інший, катаючись паркетною долівкою.

Збавила темп вона побіля столу, на якому вилискували не одна, як бувало, а відразу чотири кришталеві кулі, осяяні зеленкувато-бурштиновою лампою від Тіффані.[100] Королева Каліфія, астрологиня, хіромантка, френологістка, знавець минувшини і прийдешнього, ув’язла у здоровецькій плоті, що скидалася на насип вагою в три сотні фунтів, і просвічувала наші тіла, наче пулюївське випромінювання. І тут з тіні виринув громіздкий сталевий сейф.

— Я не вчеплюся у вас зубами!

Я підступив ближче. Крамлі рушив назирцем.

— Тільки залиште двері прочиненими, — докинула вона.

Надворі здійнявся крик павича, все ж я насмілився простягти іншу руку. Королева Каліфія раптом відсахнулася, наче обпечена.

— Ви знаєте романіста Ґріна? — глибоко дихаючи, мовила вона. — Ґрема Ґріна?[101]

Я згідливо кивнув.

— Він написав про духівника, який утратив віру. Проте згодом той самий священик засвідчив диво, до котрого сам спричинився. Воскресіння віри викликало неабияке сум’яття, ледь не звело його в могилу.

— І що з того?

— І що з того?.. — вона вп’ялася поглядом у мою долоню, так ніби та була відтята від руки. — Господи милий!

— Щось схоже відбувається з вами? — я почав доскіпуватися.

— Те саме, що трапилося й зі священиком?

— Невже ви загубили віру в себе й утратили дар зцілювати?

— Стеряла все, — буркнула вона.

— І прямо зараз, отеперечки, це відновилося, повернулося до вас?

— Нехай би вас пранці з’їли, але так!

Я з усієї міці притиснув долоню до грудей, аби вона не зуміла більше нічого угледіти.

— Як ви здогадалися? — дивом дивувався.

— То аж ніяк не здогад. Щось на кшталт безпричинної паніки охоплює мене.

Каліфія глипнула на весільні запрошення і газету, що виднілись у моїй простягнутій руці.

— Ви здійнялися вгору, щоб побачитися з ним, — мовила вона.

— Щойно вловили поглядом, чи не так? Це цілковите дурисвітство.

На її обличчі проступив легкий усміх, що невдовзі перемінився на шаленство.

— Люди рикошетять від нього і врешті одцвітають тут.

— Мені здається, що відбувається це не настільки уже й часто, — заперечив їй. — Якщо можна, я з вашого дозволу присяду. Інакше з ніг звалюся.

Вона кивнула на стілець за кілька футів од неї — на безпечній віддалі. Я вмостився у вказаному місці.

Крамлі, якого ми довго не помічали, мав сердитий вигляд.

— Що ви там говорили? — поспитав я. — Люди не дуже то й учащають до старого Реттіґана. Нікому ж практично не відомо, що він досі живий та мешкає на Маунт-Лоу. Втім, хтось примудрився сьогодні навідатися туди й нагримати на нього.

— Вона репетувала? — по тім питанні громіздка гора повалилась у спомини. Скидалося, що от-от розтане у них до решти. — Я не впустила її і квит.

— Її?

— Завжди стаю на ті самі граблі, — Королева Каліфія окинула оком кришталеві кулі, — бачу чиєсь прийдешнє і з дурного розуму випалюю те. Хай там як, я ж тільки натякаю, а не засвідчую факти. Не раджу, що купувати на біржі, а чи на кого рівнятися. Дієту порекомендую, відхрещуватися не буду, ще приторговую вітамінами, китайським чаєм, але довголіттям — ніколи!

— Ви ж щойно силкувалися втюкати його.

— Із вами зовсім по-іншому, — вона перехилилася вперед. Коліщата під величезним кріслом зайшлися скрипом. — Он, прямісінько перед вами розпласталося ваше майбутнє. Мені ще ніколи не вдавалося так чітко його бачити. І все-таки над вами нависла жаска загроза. Повсякчас бачу одне й те ж — вам призначено жити, одначе хтось може посягнути на ваші душі. Стережіться!

Вона витримала довгу мовчанку, зімкнула очі, а тоді заговорила далі:

— Ви з нею приятелюєте? Знаєте, про кого я кажу.

— І так, і ні, — невпевнено відповів я.

— Усі так кажуть. Її то хоч до рани прикладай, то хоч святих винось.

— Про кого ви?

— Обійдемося без прізвищ. Я не впустила її. Годину тому.

Я подивився на Крамлі.

— Ми майже наздогнали її, ще трохи і в потилицю дихатимемо.

— Не називайте-но, — зірвалася Каліфія. — Горланила вона так, наче тримала десь напохваті ніж. «Ніколи в світі не вибачу тобі цього! — не на жарт розійшлася та. — Ти напоумила нас на хибний шлях, скерувала рухатися вниз, коли варто було вгору, згубити замість того, аби знайти. Горіти в пеклі тобі яскравим полум’ям!». Затим я лишень почула, як вона рушила машиною. Я взагалі сьогодні очей не зімкну.

— Вона часом не сказала, — це звучить, мабуть, безумно, — куди зібралася далі?

— Аж ніяк не безумно, — спростувала Каліфія. — 3 огляду на те, що спершу вона подалася до старого бовдура з Маунт-Лоу, якого покинула після однієї невдалої ночі, згодом прийшла по мою душу, адже саме я підштовхнула її до цього, далі на черзі бідолашний штурпак, що проводив церемонію. Їй не терпиться зібрати усіх нас докупи й зіпхати з обриву.

— Вона б не скоїла цього.

— А вам звідки знати? Скільки жінок було у вашому житті?

Дещо знітившись, по заминці, я боязко відповів:

— Одна!

Королева Каліфія змочила своє обличчя хустинкою завбільшки з пів її черевця, тим самим угомонившись, і поволі сунула на мене, зрушуючи з місця колеса, завдяки витонченим поштовхам навдивовижу крихітних туфельок. Несила було відірвати від неї очі, я дивом дивувався, як ці малесенькі стопи вживаються з отакенним тулубом і обличчям, схожим на місяць, що звисає над неохопним простором. Мені мрівся привид Констанс, що нібито потонув під здоровецькою плоттю.

Королева Каліфія заплющила очі.

— Вона користає з вас. Ви кохаєте її?

— Піклуюся про неї.

— Тримайте себе в руках, на вас ще й не таке чекає. Вона просила вас зачати з нею дитину?

— Не так буквально.

— Слова зайві, коли йдеться про мертвонароджених байстрюків. Вона виплодила монстрів по всьому Лос-Анджелесу і прилеглих територіях, вошивому Голлівудському бульварі та глухому куті Мейна. Спаліть дотла її постіль, розвійте прах і покличте священика.

— Якого священика, звідкіля?

— Я вас познайомлю. А зараз… — вона замовкла, навідріз відмовляючись озвучувати ім’я. — Наша подруга постійно кудись дівається. Одна з її хитростей — довести чоловіків до такого стану, аби ті місця собі не знаходили. Години, проведеної з нею, буде доста, щоб упевнитися в цьому. Ви й оком не змигнете, як вони влаштовують вуличний бешкет. Чули про гру «Дядько Віґґілі»?[102] Там дядько Віґґілі каже стрибати на десять кроків назад, прямуючи до Курника, — і все, каюк!