Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

51
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 171 172 173 ... 182
Перейти на сторінку:

Керівник польотів похитав головою. Низьким голосом він відповів:

— Не будемо поспішати. Залиш Кіта, але не відходь від нього.

Саме тоді Кіт, який помітив, як ті двоє схилили голови, запідозрив, що наближається щось серйозне. Він зрештою був стріляним горобцем у цій справі й знав сигнали, які повідомляли про наближення біди.

Інстинкт також підказував йому, що розмова керівників почасти стосується його. Міг зрозуміти чому. Він не мав сумніву, що його відпустять зі зміни через кілька хвилин або переведуть на інше, не таке важливе робоче місце перед індикатором. Він усвідомив, що йому байдуже.

Стало несподіванкою, коли Тевіс — нічого не змінюючи — почав попереджати всіх чергових диспетчерів про очікуване прибуття «Транс-Америки-Два», літака в аварійній ситуації, та його пріоритетне обслуговування.

Диспетчерський пункт вильоту попередили: надавати всім літакам, що відправлятимуться, маршрут якомога далі від очікуваного маршруту прильоту згаданого рейсу.

Кітові Тевіс докладно пояснив проблему зі злітно-посад­ковими смугами — непевність щодо того, яку доведеться використати, а також необхідність відкладати рішення аж до останньої можливої миті.

— Підготуй собі якийсь власний план, пацан, — проінструктував його Тевіс з носовим тягучим техаським акцентом. — І після передачі керування дотримуйся його. Про решту ми подбаємо. Кіт одразу ж схвально кивнув, знервований не більше, ніж був до того. Він автоматично почав розраховувати схему польоту, якою скористається. Такі плани завжди розроблялися в голові. Ніколи не було часу, щоби втілити їх на папері; крім того, зазвичай виникала потреба імпровізувати.

Як тільки він матиме радіолокаційне керування рейсом від Чиказького центру, Кіт намислив, що відправить його до смуги три-нуль, але з достатнім знесенням, щоби повернути літак ліворуч — хоча й без різких поворотів на низькому ешелоні, — якщо в останню мить їх змусять використати смугу два-п’ять.

Він підрахував: обслуговуватиме підхід літака протягом приблизно десяти хвилин. Тевіс уже повідомив, що до останніх п’яти вони, мабуть, не знатимуть точно, яку смугу їм нададуть. Звісно, при такому цейтноті у дис­петчерському залі мусять попріти не менше, ніж у повітрі. Але це завдання можна розв’язати — зараз же. Кіт знову обдумав запланований маршрут польоту і ком­пасні курси.

На той момент вежею почали циркулювати конкретніші повідомлення, неофіційні. Диспетчери передавали інформацію одне одному, наскільки це дозволяли проміжки в роботі… Стався вибух. Літак повзе сюди з пошкодженнями конструкції та пораненими… Керування під сумнівом. Пілотам потрібна найдовша смуга — яка ще не факт, що буде доступна… Повторили попередження Демереста: …два-п’ять, то матимете розбитий літак і загиб­лих… Командир відправив брутальне повідомлення директорові аеропорту. Директор зараз на смузі три-нуль, намагається її звільнити… Час швидко спливає.

Навіть диспетчерів, для яких стрес був настільки ж звичний, як і повітряний рух, опанувало нервове збудження.

Асистент Кіта, який сидів поруч, передав новини, які одержав уривками. Поки він говорив, Кітові хвилювання й усвідомлення масштабів проблеми тільки зростали. Він не хотів цього, взагалі нічого! Він не хотів та не міг нічого нікому довести; він нічого не поверне назад, навіть якщо правильно розбереться з ситуацією. А якщо ні, якщо помилиться, то відправить повний літак людей на смерть, як він уже це зробив.

На другому боці диспетчерської Вейн Тевіс відповідав на телефонний дзвінок керівника польотів. Кілька хвилин тому керівник піднявся на поверх вище, до кабіни диспетчерської вежі, щоб залишатися біля диспетчера руління.

Повісивши слухавку, Тевіс покотився кріслом до Кіта.

— Старий щойно повідомив останні новини з центру. «Транс-Америка-Два» — три хвилини до передачі керування.

Старший диспетчер під’їхав до диспетчерів вильоту, аби перевірити, чи спрямовують вони інші маршрути подалі від Рейсу Два. Чоловік ліворуч від Кіта повідомив, що на льотному полі досі відчайдушно намагаються зсунути літак, який блокує смугу три-нуль. Запустили двигуни, але літак не рухається. Кітів брат (сказав асистент) узяв керівництво на себе, і якщо літак не виїде сам, то він збирається розтрощити його на шматки й вивезти геть зі смуги. Але всі запитували: чи є на це час?

Якщо Мел так думає, міркував Кіт, — значить, скоріш за все, є. Мел порався з труднощами, вмів вирішувати проблеми; завжди так було. Кіт не міг вирішувати нічого — принаймні не завжди, і ніколи так добре, як Мел. У цьому й полягала різниця між ними.

Минуло майже дві хвилини.

Асистент біля Кіта тихо мовив:

— Вони з’явилися на індикаторі. — На краю радіолокаційного індикатора Кіт побачив подвійну «квітку» аварійного сигналу радара — без сумніву, це «Транс-Америка-Два».

Кітові хотілося втекти! Він не зможе! Хтось інший мусить взяти це на себе; та навіть сам Вейн Тевіс. Ще є час.

Кіт відвернувся від індикатора, очима шукаючи Тевіса. Старший диспетчер сидів біля диспетчерського пункту вильоту, спиною до Кіта.

Кіт розкрив рот, щоби покликати його. З жахом відчув, що з губ не зірвалося ні слова. Він спробував знову… те саме.

Кіт усвідомив: це наче в тому сні, в тому жахітті; голос підводить його… Але це не сон; це реальність! Так?.. Він ще намагався щось промовити, коли паніка стиснула його міцними лещатами.

На панелі над індикатором миготлива біла лампочка повідомляла про дзвінок з Чиказького центру. Помічник підняв слухавку телефона прямої лінії та сказав:

— Говоріть, Центр. — Він покрутив селектор, вмикаючи гучномовець зверху, щоб Кіт також міг чути.

— Лінкольн, «Транс-Америка-Два» за тридцять миль226 на південний схід від аеропорту. Курс два-п’ять-нуль.

— Вас зрозумів, центр. Радіолокаційний контакт встановлено. Перемкніть їх на нашу частоту. — Асистент відклав слухавку.

1 ... 171 172 173 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеропорт, Артур Хейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеропорт, Артур Хейлі"