Читати книгу - "Повiя, Панас мирний"

другий бік лавки і сумно дивився на Христине безносе лице. Дехто з людей підходив, питався у його, хто такий, і, почувши, мерщій ішов далі.

Аж ось здалі почулося: «Цоб! цоб! цоб!» — доносився скрип, гомін. Незабаром з вулиці виткнулась одна паровиця волів, далі друга, третя, четверта. Сани широкі, повно навантажені лантухами.

— Здоров, Кириле! — обізвався перший чоловік, зостановивши волів.

— Здоров.

— А що се тут сидиш?

— Сторожу он мерзлу…

— Кого?

— Христю знав?

— Яку?

— А що в Колісника жила.

— Аякже! — скрикнув чоловік. — Добра душа була.

— Ото ж вона!

Чоловік підійшов подивитись. За ним і другі погоничі. Вийшов і жид, певно, того, чи не візьмуть проїжджі півкварти. Почався гомін, споминки. Згадали Колісника, згадали й Христю.

— Лихий він був, та вона здержувала, — казав Кирило.

— Уже який він не лихий був, а все кращий, ніж тепер настало, — хвалився один з погоничів. І почав розказувати, як Лошаков, купивши землю, здав її у оренду Кравченкові. А се — пропасть не чоловік! І під землею знає, що робиться. Чи давно погорів, а от як розжився, тисячами ворочав. Оце його пшеницю веземо у город.

— У город! — глухо забубонів Кирило. — Все у город, все у город! Ту ненажерливу прірву нічим не загатиш: скільки не давай, усе мало, все переведе. Оце, бач, що зробив город, — указав він на Христю, — що за дівка була — і здорова, і красива. А запопала у город — висмоктав все з неї, що можна було висмоктати, та й викинув каліку у село змерзати!

— Сцо ти, Кирило, плетеш дурне? — умішався жид. — А що б воно було, якби городу не було? Де б ви дівали свій хліб? На те і село, щоб хліб робити, а город буде купувати. У селі робота, а в городі — комерція.

— Ох, чую я, — зітхнувши, мовив Кирило, — незабаром твоя комерція цілком нас проглине з душами!

Погоничі, слухаючи ту розмову, задумалися… Перед ними стояла гірка селянська доля… б'єшся-б'єшся, а городська комерція все переведе!

— Ну, чого, дядьки, задумалися? Час уже погрітися, а то ще померзнете. Нуте, лиш, усиплю півкварти. За провоз пшениці, певно, добрі гроші забрали.

Дядьки понуро подивилися на жида, зітхнули і пішли до своїх саней. Вони везли пшеницю у город не за гроші, а за одробіток. Кравченко здавав їм землю по десять рублів за десятину і по тижню роботи.

Тільки через тиждень Христю поховали. Поки виїхав становий, поки слідствіє зробив, днів п'ять увійшло. А там знову затялися… Як і де ховати? Становий сказав — по-християнській, та батюшка не рішився без бумаги. Поки бумага прийшла — і тиждень минув. Поховали її по-християнській у самому глухому кутку кладовища, біля рову, від дороги. Об тім уже більш усього Федір старався. Він правив за батюшку і бігав по селу збирати на похорони. Хто що дасть — хто лиху сорочечку, юпчину, хто коряк якого хліба. Карпо Здір розщедрився і, перехрестившись, аж два карбованці викинув. Люди казали, що не зігнувся б Карпо і десять викинути, — він з Притичиного добра розжився. На ті зібрані гроші Федір і хрест поставив, і повесні вишню посадив. Чорна Ївга, гуляючи по шинках, сміялася, що Федір, знать, не забув першого кохання. Горпина лаялась.

— Чудна ти! Се ж не для себе, се для душі, християнської душі, — умовляв він жінку.

— Дурний, лапсай ти! Правду казав покійний батько, що вона тебе кошачим мозком напоїла. І напоїла!

Федір мовчки робив своє. Він після Грицькової смерті наслідував його добро і зовсім би заможним зробився, коли б пильнував одного. А то на всі сторони кидається, то шевцем би він зробився, то столяром би став. Накупе струменту, поб'ється тиждень-другий та й кине. Одного тільки — церкви не кидавсь та паламарства. Ще до того з Христиною смертю став мов щиріший.

Ну, а другі? Другі? Тимофія на війні застрелили. У Кирила Оришка умерла. Щось цілий тиждень умирала. Люди казали, то через те, що відьма. Кирило сам знову зробився десятником при волості. Хоч з його і десятник такий був, та общество уважало його літа. Довбня умер у госпіталі, Марина і досі живе у тій хаті, у якій її застала Христя, та віється з москалями. Лошакова назначили у Польщу губернатором. Він узяв Проценка з собою за правителя, а Книша — за поліцмейстера. І такі з їх вийшли вірні та щирі слуги, що Лошаков незабаром нагородив обох здоровенними польськими маєтками. Рубець і досі членствує у земстві. Земство само перечистили. Тепер у йому більше пана, ніж сірої свити. Про те було мар'янівській голоті байдуже, вона на одне скаржилася: землі обмаль, і лізла більше в город у найми, а як про земство, бува, зайде річ, то в неї один одказ: «Що то земство? Одна тільки дрячка!» Не тії, правда, співали мар'янівські дуки, от як Карпо Здір. Він був гласний і готовився у члени, задля чого привчався трохи не з місяць у сина підписувати прізвище. І навчився! Як тут на тобі та цить! Лошаковська рада подоспіла. У гласні то він піймав, та в члени не вискочив. Вибрали замість його Кравченка. Так той подякував за шану. Хай пани заправляють в управі. Наше діло — комерція. І свою комерцію він так повів, що, кажуть, либонь, поїхав до Лошакова купувати Веселого Куту.

Примечания

1

...від другої пречистої... — Друга пречиста — одне з трьох християнських свят на честь Богородиці; відзначається 21 вересня.

2

...до самого Пилипа — тобто до 27 листопада, коли, за церковним календарем, відзначається день святого Пилипа.

3

Миколаївський ярмарок... — зимовий ярмарок, що розпочинався 19 грудня, в день святого Миколи.

4

На Наума... — тобто 14 грудня, коли, за церковним календарем, відзначається день святого пророка Наума.

5

Проти Варвари... — тобто 17 грудня, напередодні дня святої великомучениці-Варвари.

6

...цілий день на Сави — тобто 18 грудня, у день святого Сави.

7

Багата кутя — вечір напередодні різдва, коли, за традицією, виставляються на стіл багато страв.