Читати книгу - "Танок драконів"

серед них почалася пошесть. Най аспорці самі ховають своїх мертвих.

— Вони не мають сили,— мовив Саймон Смугастий.

— Якщо більше їстимуть — їм додасться сили,— сказала Дані.

Саймон похитав головою.

— Не можна марнувати харчі на смертників, ваша світлосте. Нам живих нема чим годувати.

Він мав рацію, розуміла вона, але від цього слухати такі слова не ставало легше.

— Ми вже від’їхали достатньо,— вирішила королева.— Погодуємо їх тут.

Вона піднесла руку. Фургони позаду зупинилися, і їх оточили вершники, щоб астапорці не накинулися на їжу. Не встигли вони зупинитися, як тиснява навколо почала наростати, і до фургонів, кульгаючи і човгаючи, почало пробиватися дедалі більше доведених до розпачу людей. Дорогу їм заступали вершники.

— Станьте в чергу,— кричали вони. Не штовхайтеся. Назад! Відступіть. Хліба вистане для всіх. Станьте в чергу.

Дані не могла просто сидіти і спостерігати.

— Сер,— звернулася вона до Баристана Селмі,— невже більше нічого не можна зробити? Ви ж маєте припаси.

— Припаси для солдатів вашої світлості. Можливо, нам доведеться витримати довгу облогу. Штормокруки і середні сини трохи пошарпають юнкайців, але не зупинять — на це нема надії. Якби ваша світлість дозволила мені зібрати військо...

— Якщо без бою не обійтися, я краще битимуся з-за мурів Міріна. Нехай юнкайці спробують штурмувати мої укріплення,— сказала королева, роззираючись.— Якби ми поділили всі припаси порівну...

— ...астапорці з’їли б свою частку за день, а нам би на облогу нічого не залишилося.

Дані понад табором подивилася на багатобарвні цегляні мури Міріна. Повітря повнилося мухами і зойками.

— Боги послали пошесть, щоб я так не заносилася. Стільки людей померло... я не допущу, щоб люди їли трупи,— сказала вона і жестом підкликала Аґо.— Їдь до брами і приведи Сірого Черв’яка і півсотні незаплямованих.

— Халесі, кров од крові твоєї слухається й підкоряється.

Підбивши п’ятами коня, Аґо чвалом поїхав геть.

Сер Баристан дивився з неприхованою тривогою.

— Не можна вам тут надто затримуватися, ваша світлосте. Астапорців годують, як ви й наказали. Більше для цих бідолах ми нічого не можемо зробити. Слід повертатися в місто.

— Хочете — їдьте, сер. Я вас не затримую. Я нікого не затримую,— сказала Дані, зістрибуючи з коня.— Я не можу їх вилікувати, але можу показати, що матері небайдуже.

— Халесі, ні,— ахнув Джого. Він теж спішився, і дзвіночок у його косі стиха задзеленчав.— Не підходьте до них. Не дозволяйте їм себе торкатися! Ні!

Дані просто обійшла його. За кілька футів на землі лежав якийсь дід і стогнав, утупившись у сірі череваті хмари. Дані опустилася біля нього навколішки, зморщивши носа від смороду, відкинула з його чола брудні сиві пасма й помацала.

— Шкіра аж палає. Потрібно його скупати. Морська вода підійде. Марселене, принесеш? А на погребальне багаття потрібна олія. Хто допоможе мені спалити мертвих?

Заки повернувся Аґо з Сірим Черв’яком і п’ятдесятьма незаплямованими, які бігли підстрибом за його конем, Дані так усіх присоромила, що вони кинулися їй допомагати. Саймон Смугастий зі своїми вояками витягав живих з-поміж мертвих і складав на купу трупи, а Джого й Рахаро зі своїми дотраками допомагали хворим, які ще здатні були пересуватися, дійти до берега і там скупатися й випрати одяг. Аґо витріщився на них, наче вони всі збожеволіли, а от Сірий Черв’як, опустившись біля королеви навколішки, промовив:

— Відданий вам допомагатиме.

До полудня вже палала дюжина багать. Невблаганне сіре небо затягнуло масним чорним димом. Коли Дані зрештою відійшла від вогнищ, одяг її був весь брудний і в сажі.

— Ваша вельможносте,— промовив Сірий Черв’як,— відданий вам і його брати просять дозволу після роботи скупатися в солоному морі, щоб очиститися за законами нашої великої богині.

Королева й не знала, що у євнухів є своя богиня.

— А що це за богиня? Вона з богів Гіса?

Сірий Черв’як розхвилювався.

— Богиню називають різними іменами. І леді списів, і січова суджена, і мати воїнства, але справжнє її ім’я відоме тільки тим, хто спалив своє чоловіче багатство на її олтарі. Нам не дозволено говорити про неї з іншими. Відданий вам перепрошує.

— Як скажеш. Так, якщо хочете — купайтеся. Дякую за допомогу.

— Життя відданих вам — у служінні вам.

Повернувшись у піраміду з болем у м’язах і каменем на серці, Данерис побачила, що Місанді читає якийсь старий сувій, а Джикі й Іррі сперечаються через Рахаро.

— Ти для нього надто худоребра,— казала Джикі.— Майже як хлопчик. Рахаро не спить із хлопчиками. Всі це знають.

— Усі знають,— наїжачилася у відповідь Іррі,— що ти — справжня корова. Рахаро не спить з коровами.

— Рахаро — кров од крові моєї. Його життя належить мені, а не вам,— сказала їм обом Дані. За час, проведений далеко від Міріна, Рахаро виріс майже на фут і повернувся з м’язистими руками і ногами і чотирма дзвониками в косі. Тепер він вивищувався над Аґо і Джого, й обидві служниці одразу це помітили.— А тепер тихо. Я маю скупатися,— сказала Дані, яка ще в житті не почувалася такою брудною.— Джикі, допоможи мені скинути одяг, а потім забери його і спали. Іррі, скажи Кезі, хай пошукає мені щось легеньке і прохолодне, щоб я потім вдягнула. Сьогодні дуже спекотно.

На терасі віяв прохолодний вітерець. Поринаючи у воду басейну, Дані з насолодою зітхнула. За її наказом Місанді, роздягнувшись, залізла до неї.

— Віддана вам чула уночі, як астапорці шкреблися у стіни,— заговорила маленька тлумачка, миючи Дані спину.

Іррі та Джикі обмінялися поглядами.

— Ніхто не шкрібся,— сказала Джикі.— Чим вони можуть шкребтися?

— Руками,— сказала Місанді.— Цегла стара і крихка. І люди намагаються прорватися у місто.

— На це у них роки підуть,— мовила Іррі.— Мури товстезні. Всі це знають.

— Всі це знають,— підтвердила Джикі.

— Мені вони також сняться,— взяла Дані Місанді за руку.— Але табір за добрі півмилі від міста, люба. Ніхто у стіни не шкрібся.

— Вашій світлості краще знати,— сказала Місанді.— Вимити вам коси? Вже час іти. Резнак мо Резнак і зелена грація прийдуть обговорити...

— ...підготовку до весілля,— Дані з плюскотом сіла.— Я й забула...— («Мабуть, дуже хотіла забути»).— А після них у мене ще вечеря з Гіздаром,— зітхнула вона.— Іррі, принеси зелений токар, отой шовковий, з мирським мереживом.

— Його зашивають, халесі. Мереживо порвалося. А блакитний токар випраний.

— Тоді блакитний. Їм буде