Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

з нас. Не знаю, чи довго це триватиме, але це так.

Джейк кивнув, Едді й Сюзанна приєдналися. Того дня вони зібралися в Павільйоні — після Джейкової розповіді Роланд більше не хотів зустрічатися у Каллагена. Цілком імовірно, що Слайтмен чи Енді (а може, й хтось інший з не відомих поки що друзів Вовків) встановили не лише камери, а й пристрої для підслуховування. Небо над головами було сірим, погрожуючи пролитися дощем, але погода як для пізньої осені стояла напрочуд тепла. Якісь пані чи панове, що дбали про громадськість, позгрібали опале листя, склавши його широким колом довкруж сцени, де не так давно представлялися громаді Роланд із друзями й трава на землі зеленіла, як улітку. Неподалік хтось із фолькен запускав повітряного змія, парочки прогулювалися, тримаючись за руки, двоє-троє торговців одним оком позирали на покупців, а другим — на низько навислі хмари. На естраді для оркестру розучували нові мелодії музиканти, які так гаряче вітали Роландів ка-тет першого дня в Кальї Брин Стерджис. Декілька разів мешканці міста хотіли підійти до Роланда і його друзів, погомоніти про те, про се, але щоразу Роланд так промовисто й похмуро хитав головою, що люди квапливо відходили. Час для розшаркування вийшов.

Вони впритул підійшли до того, що Сюзанна називала нагальними потребами.

— За чотири дні відбудуться збори, — сказав Роланд. — І цього разу я хочу побачити ціле містечко, а не самих чоловіків.

— Безперечно, це має бути всеньке місто, — кивнула Сюзанна. — Якщо ти розраховуєш, що жінки кидатимуть тарілку і таким чином компенсують брак зброї, думаю, впустити їх до тієї зали — це справедливо.

— Всезагальні збори в Залі зібрань не проведеш, — зауважив Каллаген. — Місця не вистачить. Запалимо смолоскипи й проведемо їх просто тут.

— А раптом дощ? — спитав Едді.

— Раптом дощ, то люди намокнуть, — стенув плечима священик.

— Чотири дні до зборів і дев’ять — до Вовків, — підсумував Роланд. — Цілком імовірно, що це наш останній шанс побесідувати спокійно, сидячи, з ясними головами. Ми тут ненадовго, тож почнімо. — Він простягнув руки, одну Джейкові, другу Сюзанні. За мить усі п’ятеро з’єднали долоні, утворивши маленьке коло. — Ми бачимо одне одного?

— Бачу тебе дуже добре, — сказав Джейк.

— Дуже добре, Роланде, — кивнув Едді.

— Ясно, як день, — всміхнулася Сюзанна.

Юк, котрий саме нюхав траву неподалік, не сказав нічого, але натомість озирнувся і підморгнув.

— Отче? — підняв брови Роланд.

— Бачу і чую тебе дуже добре, — погодився Каллаген, злегка всміхаючись, — і радий, що ви втаємничуєте мене в свої справи. Принаймні поки що.

ДВА

Роланд, Едді й Сюзанна чули більшу частину Джейкової розповіді, Джейк і Сюзанна — більшу частину розповіді Роланда й Едді. Тепер Каллаген вислухав обидві історії (як сказав він пізніше, «на двох сеансах поспіль побував»). Він слухав з широко розплющеними очима, періодично розкриваючи від подиву рота. 

Коли Джейк дійшов до того місця, де він ховався в шафі, Каллаген перехрестився. До Едді ж панотець звернувся з питанням:

— Ти ж несерйозно говорив, що вбиватимеш жінок і дітей? Ти блефував, так?

Едді підвів погляд у небо, по якому повзли важкі хмари. На його губах грала ледь помітна усмішка. Він знову глянув на Каллагена і відповів:

— Роланд казав мені, що ти останнім часом займаєш надто священицькі позиції.

— Якщо ти говориш про те, щоб перервати вагітність твоєї дружини…

Едді підняв руку.

— Я не маю на увазі щось конкретне. Просто в нас тут є робота, і нам потрібно, щоб ти допоміг її виконати. І менше за все нам зараз хочеться відволікатися на твої католицькі нісенітниці. Тож нехай буде так, я блефував, ідемо далі. Тебе це влаштовує? Фадда?

Тепер Едді всміхався напружено й роздратовано. На його вилицях проступили яскраві плями. Каллаген дуже уважно на нього подивився і кивнув.

— Так, — сказав він. — Ти блефував. Авжеж, облишмо це.

— Добре. — Едді подивився на Роланда.

— Перше питання — до Сюзанни, — сказав стрілець. — Дуже просте: як ти почуваєшся?

— Чудово, — відповіла вона.

— Правду кажеш?

Вона кивнула.

— Авжеж, кажу спасибі.

— Головний біль тут не турбує? — Роланд потер свою ліву скроню.

— Ні. І тривожність, яку я відчувала після заходу сонця й перед самим світанком, як рукою зняло. Подивіться на мене! — Вона провела рукою по своїх грудях, спустилася до талії, до правого стегна. — Я трохи схудла. Роланде… Я читала, що в деяких тварин — м’ясоїдних, як дикі коти, й травоїдних, як олені й кролики, — плід розчиняється, якщо обставини не сприяють його виношуванню. Ти не думаєш, що… — Вона замовкла, з надією дивлячись йому в очі.

Роланд дуже хотів, щоб ця чарівна думка справдилася, але не міг цього підтвердити. А приховувати від ка-тету правду тепер виключалося. Тож він похитав головою. Сюзанна поникла.

— Я спостерігав: спить вона тихо, — втрутився Едді. — Жодних ознак Мії.

— Розаліта каже те саме, — докинув Каллаген.

— Та дамочка за мною стежить? — підозріливим тоном Детти спитала Сюзанна. Але вона всміхалася.

— Час від часу, — визнав Каллаген.

— Облишмо тему Сюзанниної дитини, — сказав Роланд. — Треба поговорити про Вовків. І не тільки про них.

— Але, Роланде… — почав Едді.

Роланд підняв руку.

— Я знаю, скільки в нас інших проблем. І які вони нагальні. Але ще знаю, що ми можемо загинути тут, у Кальї Брин Стерджис, якщо не зосередимося на головному. А мертві стрільці нікому не допоможуть. І не підуть далі. Ви згодні? — Він обвів їх поглядами. Ніхто не відповів. Десь віддалік співали чистими, радісними й невинними голосами діти. Щось про комалу.

— Проте є одне питання, яке нам слід обговорити, — визнав Роланд. — Воно стосується тебе, отче. І Печери дверей. Чи погодишся ти зайти в ті двері й повернутися до своєї країни?

— Ти жартуєш? — Каллаген просяяв. — Шанс повернутися назад, бодай на короткий час? Одне твоє слово — і я там.

Роланд кивнув.

— Сьогодні ближче до вечора ми з тобою прогуляємося нагору, і я проведу тебе крізь двері. Ти ж знаєш, де той пустир?

— Авжеж. В іншому житті я бував там тисячу разів.

— Ти все зрозумів про поштовий індекс? — уточнив Едді.

— Якщо містер Тауер виконав усе, як ти йому наказував, то індекс буде записано на дощаному паркані, з боку Сорок шостої вулиці. До речі, чудово придумано.

— Запам’ятай номер… і дізнайся дату, — сказав Роланд. — Едді має рацію, нам треба по змозі стежити за часом у Нью-Йорку. З’ясувавши все, повертайся. А після зустрічі в Павільйоні ти повинен будеш іще раз пройти крізь двері.

— Цього разу — навідати Тауера й Діпно в Новій Англії, — здогадався Каллаген.

— Так, — кивнув Роланд.

— Якщо ви