Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Схоже на те, — звернувся англійський журналіст до Рамма, — що старий орел ожив і рветься в політ. В котрий це вже раз? Що й казати, твердий горішок! А це правда, що він збирається очолити велику етнографічну експедицію, яка досліджуватиме взаємозв'язки стародавніх культур по обидві сторони Берінгової протоки? Ну, що ж, зрештою, він не такий уже й старий — до шістдесяти йому ще аж чотири роки… Який же він насправді? — знову спитав англійський репортер. — Я чув, що він, образившись на цілий світ, усамітнився у своєму домі над фіордом і зовсім здичавів. Він ні на кого не зважає — це ж факт. Вийшов з нашого Королівського географічного товариства, потім порвав з Вашінгтонським. Чого він, власне, комизиться?
— Очевидно, у нього були для цього поважні причини, — заступився за Амундсена Рамм. — Цей чоловік знає, що робить. Це мудра голова і гаряче серце.
— Гаряче серце? — скинувся англієць. — Тільки не намагайтеся переконати мене в цьому. У нього, напевно, грудка льоду замість серця! Як він повівся із Скоттом? А що сталося з собаками на шляху до Південного полюса? А неприязнь до Нобіле, про що свідчить його остання книга? По-моєму, генерал Нобіле чарівна людина, а яка гостинна! Він влаштував у Нью-Йорку пишний прийом для кореспондентів, щедро обдарував кожного, запросив до Італії… А скільки ми випили шампанського! Як він уміє говорити! Ми качалися зо сміху, коли він розповів кілька цікавих історій про цього вашого відлюдька. Уявляю собі, як скривився Амундсен, коли довідався, що Нобіле тепер хоче показати, чого він може досягти сам. Ваш національний герой, напевне, радіє, що про дирижабль «Італія» вже дві доби немає ніяких вістей, що з експедицією, мабуть, щось трапилося… — казав англієць і раптом замовк, прислухаючись.
До Амундсена підійшов кельнер, підносячи йому на таці якогось листа.
— Це, мабуть, поздоровлення для вас. Просимо прочитати, ми всі охоче послухаємо, — звернувся Амундсен до Уїлкінса.
Усміхнене обличчя австралійського льотчика враз споважніло. Не відводячи очей від густо списаного аркуша, він вимовив:
— Це вам, капітале, від вашого міністра морського флоту.
— Прошу прочитати вголос, — відповів Амундсен.
— «…Офіційно стверджуючи загибель експедиції генерала Нобіле на дирижаблі «Італія», італійський уряд звернувся до норвезького уряду з проханням надати допомогу в пошуках…» — голосно прочитав Уїлкіпс і прикусив губу, а за хвилипу сказав: — Міністр запитує, чи не погодилися б ви, капітане, очолити норвезьку експедицію по врятуванню «Італії».
Тиша тривала всього кілька секунд, але які вони були довгі. Усі прикипіли очима до зблідлого, скам'янілого обличчя Амундсена. Амундсен підвів голову, і його погляд побіг далеко понад головами людей, ніби полярник уже виходив на зустріч з невідомим.
— Я згоден, — коротко заявив він.
У відповідь знялась буря аплодисментів. Усі встали.
— Тепер ви дістали відповідь на ваше запитання. Ось такий наш Амундсен! Саме такий! — кричав схвильований Рамм прямо в обличчя ошелешеному англійському кореспондентові. — Ви придивіться до цього чоловіка. Адже він вирушає рятувати свого суперника, та що там казати — ворога! І ні на хвилину не завагався. Ви ж самі бачили. Отож добре придивіться до нього! — Простягти руку, Рамм показував на Амундсена.
А він усе стояв мовчазний, зосереджений, сповнений гідності, наче ще за життя перетворився на гранітний пам'ятник.
ТРОМСЬО — МІСТО СПОГАДІВ, МІСТО ХВИЛЮЮЧИХ ПОДІЙ
Був погожий ранок. Весінній бриз ніс від моря запах солоної води. На блакитному небі, наче опалі вітрила, застигли білі хмаринки. На безлюдній вуличці, що вела в порт, гучно лунали важкі кроки. Перехожий замислено зупинився перед однією вітриною, потім перед другою… Звідусіль на нього дивилися сміливі, рішучі, напрочуд ясні очі, але обличчя було худорляве, пооране глибокими зморшками. Він незадоволено покрутив головою і мимоволі розпростав плечі.
— Могли б виставити якісь інші знімки, давніші, — на цих я справді наче дідуган, — пробурмотів перехожий.
Він прилетів у Тромсьо на світанку і вирішив не будити так рано шановного аптекаря. Тим більше, що радий був побродити на самоті по цих вуличках, якими проходив сотні разів. Та де там сотні — мабуть, тисячі! На кожному кроці перед ним поставали картини минулого. Великим штабелем лежали свіжообтесані балки, як і тоді, багато років тому. Тут, в гурті молоді любила сидіти Нора. У траві, що тільки-но починала зеленіти, голубіли перші квіти, точнісінько такі, як він колись подарував їй.
Тромсьо — місто спогадів, місто хвилюючих подій — був наче віха на його життєвому шляху. Саме в цей день минало чверть століття відтоді, коли він уперше вирушив у незнане. Нібито ще зовсім недавно він вирізав трухляві дошки обшивки «Йоа» і заміняв їх новими, щоб шхуна могла витримати довгу подорож. Його погляд ковзнув по забрудненій мастилом воді порту, по лісу щогл, на кожній з яких був марс, такий, як і на «Мод». Від того пам'ятного дня, коли з цього порту відчалила «Мод», на яку він покладав стільки надій, минуло вже десять років. На цьому ж таки узбережжі він готував обидва гідроплани до свого першого арктичного польоту. Звідси, з Тромсьо, відплив до Шпіцбергену, щоб потім вилетіти в трансполярну експедицію на дирижаблі «Норвегія».
— Я не міг відмовитись. Почувши крик: «Людина за бортом!» — моряк кидається на допомогу, — казав він тим, хто дивувався з його наміру вирушити на пошуки Нобіле. — Невже я завжди матиму справу із суперниками, які попадають у біду через те, що нерозважливо готуються до експедиції, покладаючись на оманливу фортуну, і не вміють передбачити небезпеки?..
Зовсім недавно він заявив якомусь журналістові, що більше не організовуватиме власних експедицій, хіба що відгукнеться на поклик. І ось його покликали. Щоправда, Амундсен не знав, що покликом цим буде сигнал
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.