Читати книгу - "Смерть у кредит"

дурниці завжди вистачить!.. Тепер ти занадто схвильований… Воно й зрозуміло… Адже ти ридав, як Марія Магдалина… Напевне, мучить спрага?.. Ні?.. У мене є першокласний кальвадос!.. Приготую тобі з цукром!.. не хочеш?.. Може, спробуєш домашнього винця?.. Я тобі підігрію!.. Або ромашкового чаю? Ковток ганусівки?.. Дати тобі диванну подушку? Бачу, що це необхідно!.. Для початку можна подрімати!.. Це буде найрозумнішим… Але що я кажу!.. Ти потребуєш десятигодинного відпочинку… Давай!.. Мій любий небоже! Досить уже рюмсати!.. Дістанемо цю плащаницю!.. О! Нещасний бідако!.. Нарешті відмучився! Тобі не надто пощастило в селі! Їй-богу, ти ж для мене як рідний син… Залишайся назавжди зі мною!..

— Мені б дуже цього хотілося, дядьку… Дуже!.. Але це неможливо, повір мені!.. Може згодом, дядьку!.. пізніше! Якщо хочеш! Зараз я ні на що не здатний… Ні на що!.. Скажи, дядьку, може ти таки погодишся, щоб я поїхав?.. Пообіцяй, що попросиш дозволу в батька!.. Я впевнений, він не буде заперечувати…

— Звичайно! Звичайно ж!.. Я не хочу… — він був дещо збентежений… — О! Ну й упертий же ти!.. Ох! Ну й упертюх!.. точнісінько, як Клеманс!.. Їй-богу! ти дуже схожий на неї! Тобі приносить задоволення мучити себе самого!.. Але військо, мій юний друже!.. Це зовсім не те, що ти собі уявляєш! Це набагато важче за будь-яку роботу!.. ти просто цього не розумієш… Особливо в твоєму віці!.. Іншим уже двадцять один рік! Це зовсім інша справа!.. Тобі просто забракне сил… Тебе збиратимуть по частинах, зішкрібатимуть ложкою…

— Не знаю, дядьку, але хочу спробувати!..

— О! Просто манія!.. Гаразд! Гаразд! Підемо спати! Вранці ще поговоримо… Мені здається, ти дуже втомився… У твоєму збудженому мозку народжуються невідчепні ідеї… Ти починаєш заговорюватися!.. О! Це вони тебе довели… О! Тобі вже давно треба було повернутися! О! Вони тебе добряче обробили!.. Ці селюки!.. О! Це вони можуть!.. Тепер тебе годі переконати! Ну добре, мій юний колоністе! Тепер я сам займуся твоїм здоров'ям… Від мене ти нікуди не дінешся!.. ти маєш мене слухатися!.. Щодня страви з тіста!.. Масло! М'ясо! Вищого ґатунку! І не якась там маленька котлетка!.. Щоранку — шоколад!.. І ще велика ложка риб'ячого жиру! О! З часом подивимося! Ну так, мій ведмедику!.. Досить базікати!.. Давай! Час у ліжко!.. Все це дурниці!.. Ти просто ще не прийшов до тями! Я думаю… на тебе все це занадто сильно вплинуло!.. У твоєму віці зарано в таке влазити!.. Облиш думати про це!.. Думай про щось інше!.. І їсти — за чотирьох!.. За десятьох! Через тиждень усе минеться! Гарантую тобі, як Французький банк!..

Ми витягли з шафи розкладачку… Вона дуже скрипіла… Вона стала мені замала… Коли я спробував випростати ноги, то вперся у поперечку. Я б краще ліг на підлозі… Дядько поклав мені ще й матрац… Я весь дригонів… Він накрив мене ковдрами… Але я все ще цокотів зубами… Він навалив на мене цілу купу пальт… Усі свої ведмежі шкури… У шафі їх вистачало!.. Але мною досі тіпало… Я оглянув стіни кімнати… Вона теж сильно змінилася!.. Це була центральна кімната, та, де висів «Анжелюс».

— Я більше не можу тебе кутати! Га? Що скажеш, мій крокодильчику? Не можу ж я тебе задушити?.. Сам подивись?.. Я тебе потім не знайду… Ну гаразд! Буде ще вишневий лікер! Прозорий!.. Солодкий! Ну гаразд! Чудовий солдатик у мене вийшов!.. Весь у ковдрах… Та хай вже буде! Спробую!.. Ну вони мені й влаштують у Пасажі!.. Їй-богу! Любий хлопчику! Золотко моє!.. Я буду дуже красномовним!.. Загинув у розквіті сил! Бух! Кінець! О! леле! Яка зрада! Мій імператоре, навіщо ви кинули їх?.. Двір шумить!..

Ми разом розсміялися… Він пішов у свою кімнату… Й уже здалеку сказав мені…

— Я залишаю двері відчиненими!.. Як буде щось потрібно, не соромся, гукай!.. ти ж хворий… Я відразу прийду!.. Якщо тебе знову прихопить, ти зможеш дійти до туалету?.. Коридором, ліворуч!.. Не заблукаєш?.. Нічник на столику… Можеш його не згадувати… А якщо знову знудить… Може, потрібен нічний горщик?..

— О! Ні, дядьку… Я сходжу в туалет…

— Добре! Але коли вставатимеш, накинь на себе якесь пальтечко! Візьми будь-яке з купи! У коридорі можна підхопити застуду… Чого-чого, а верхнього одягу тут не бракує!

— Ні, дядьку!..

Роман «Смерть у кредит»: брутальність буття та феєрія ефемерного

Роман «Смерть у кредит» збиває з пантелику, починаючи від заголовка, логічна інтерпретація якого видається неможливою, адже часова перспектива обернена тут навспак. Виходить, що смерть ми одержуємо вже зараз та ще й маємо виплачувати за неї до кінця життя? Але для чого взагалі купувати смерть? Хіба вона не дістається всім задурно? Який сенс купувати те, чого аж ніяк не бажаєш наперед, та ще й залазити при цьому в борг?

Луї-Фердінан Селін зумисне провокує читача із самого початку. Назву роману прояснює весь наступний текст. З одного боку, умовну смерть наперед можна трактувати як метафору відчаю й спустошености перед лицем ницости людської природи, яка нищить життя, позбавляючи його сенсу та зводячи до абсурду. З іншого боку, по суті, банальну ідею про те, що повне життя дає можливість легше перенести смерть, Селін подає тут у зворотній перспективі. Смерть постає не як зло, з яким легше примиритися, проживши повне життя, а як своєрідна винагорода, яку одержують за певний життєвий досвід. Фактично за смерть треба платити, і платити стражданням, за відомою формулою про те, що людина є твариною, яка страждає. Тож не кожен може дозволити собі смерть «цілим шматком» і змушений «платити» частинами. А ще тут пригадуються рядки з першого Селінового роману «Подорож на край ночі»: «Більшість людей помирає останньої миті; решта починає вмирати за двадцять, а то і за тридцять років до правдивої смерти. Це найнещасніші»[80]. Власне тема смерти є наскрізною в творчості Селіна й у цьому романі зокрема. Оповідь, що постає перед читачем, є балансуванням на краю ночі (метафора з першого роману), до якої Селін неодноразово повертається й у цьому своєму тексті. Водночас уже сама сюжетна лінія демонструє всі можливі іпостасі смерти — вбивство, самогубство, дитяча смерть, смерть старої людини, — а також межові стани — замах на вбивство, старечий маразм, тяжка хвороба, марення. Селіновий роман, як писав Жорж Батай, є своєрідним описом відносин, які людина плекає зі своєю смертю, що певною мірою присутня в кожному образі людських страждань, які постають упродовж оповіді[81]. Тож врешті й більшість життєвих ситуацій, описаних у романі, здаються окремими кавалочками, грудочками