Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

свого. Волаючи від болю, вони виростуть заввишки з велетів і помруть рано.

— Помахайте у відповідь, — наказав Роланд і підняв руку. — Усі махайте, заради ваших батьків.

Едді обдарував робота сліпучою усмішкою на всі тридцять два.

— Як справи, дешеве бляшане падло? — тихо процідив він крізь зуби. І підняв угору два великі пальці: мовляв, класно, відпад. — Як ся маєш, психований роботе? Кажеш, файно! Кажу спасибі! Кажу «щоб ти здох»!

Джейк порснув зо сміху. Вони ні на мить не переставали всміхатися й махати. Діти відповідали їм тим самим. Намахавшись удосталь, Енді повів свій веселий оркестр далі вулицею. Вони вже співали наступний куплет.

— Вони його обожнюють, — сказав Каллаген. Його обличчя скривилося від огиди. — Цілі покоління дітей обожнювали Енді.

— Незабаром це зміниться, — сказав Роланд.

ЧОТИРИ

— Ще якісь питання є? — спитав Роланд, коли Енді й діти зникли з-перед очей. — Питайте зараз, бо іншої нагоди може й не бути.

— А Тіан Джефордс? — озвався Каллаген. — Адже саме Тіан заварив усю цю кашу. Для нього знайдеться роль у вирішальному бою?

Роланд кивнув.

— Я маю для нього завдання. Вони виконуватимуть його разом з Едді. Отче, за Розалітиним будиночком є гарна вбиральня. Висока. Міцна.

Каллаген здійняв брови.

— Еге ж, кажу спасибі. Її збудували Тіан з його сусідом, Г’ю Ансельмом.

— Ти не міг би повісити на неї клямку? На наступні кілька днів.

— Я міг би, але…

— Якщо все піде добре, клямка не знадобиться. Але ніхто не може знати напевне.

— Згоден, — кивнув Каллаген. — Я виконаю твоє прохання.

— Який у тебе план, сонце? — тихо спитала Сюзанна.

— Плану як такого нема. Але воно й на краще. Найважливіше, що я хочу вам сказати, — не вірте жодному моєму слову після того, як ми підведемося, обтрусимося й підемо до фолькен. А надто не вірте тому, що я казатиму на зборах, тримаючи в руках перо. Здебільшого я брехатиму. — Він усміхнувся, але погляд його блідо-синіх очей був серйозним і твердим, як скеля. — У наших з Катбертом батьків існувало правило: спершу усмішки, потім брехня. Останній аргумент — стрілянина.

— І вона вже не за горами, правда? — сказала Сюзанна. — Стрілянина.

Роланд кивнув.

— Стрілянина відбудеться так стрімко й закінчиться так швидко, що ви й незчуєтеся. Потім чудуватиметеся, нащо було все те планування й балачки, коли зрештою все зводиться до п’ятихвилинки крові, болю й дурощів. — Трохи помовчавши, він сказав: — Опісля мені завжди стає недобре. Як тоді, коли ми з Бертом ходили дивитися на повішеного.

— У мене є питання, — озвався Джейк.

— Запитуй.

— Ми переможемо?

Роланд так довго мовчав, що Сюзанна відчула, як у душі зароджується страх. Нарешті він сказав:

— Нам відомо більше, ніж вони думають. Набагато більше. Вони самовдоволені, втратили пильність. Якщо Енді та Слайтмен — єдині щури і якщо Вовків у зграї не буде забагато, а ще як у нас не скінчаться тарілки й патрони, тоді так, Джейку, сину Елмера. Ми виграємо.

— А забагато — це скільки?

Роланд мовчав, спрямувавши погляд блідо-блакитних очей на схід.

— Більше, ніж ти можеш собі уявити, — нарешті відповів він. — І, сподіваюся, більше, ніж гадають вони.

П’ЯТЬ

У другій половині дня Доналд Каллаген стояв перед незнайденими дверима, намагаючись зосередитися на Другій авеню року 1977 року. За орієнтир він узяв ресторанчик «Чу-Чу», до якого вони з Джорджем і Лупе Дельґадо часом заходили пообідати.

— Я завжди їв яловичу грудинку, — сказав Каллаген, намагаючись не дослухатися до пронизливого вереску своєї матері, що долинав з темного черева печери. Коли вони прийшли сюди з Роландом, його погляд одразу прикипів до книжок, які переправив на цей бік Кельвін Тауер. Так багато книжок! Від такого багатства у щедрому серці Каллагена заворушився черв’ячок жадібності. Але надовго йому цікавості не вистачило. Він узяв із шафи першу-ліпшу книжку (нею виявився «Віргінець» Овена Вістера) і поставив назад. Важко роздивлятися книги, коли на тебе криком кричать мертві друзі й милі родичі, лаючи останніми словами.

Цієї миті мати запитувала його, чому він дозволив вампірові, брудному кровопивці, зламати хрестика — її подарунок.

— Твоя віра завжди була слабка, — скорботно сказала вона. — Надто слабка віра і надто сильний потяг до пляшки. Думаю, ти б і зараз не відмовився випити, правда?

Боже милий, ще б пак. Віскі. «Ейншент Ейдж». Його серце калатало вдвічі, ні, втричі швидше.

— Грудинка, — пробурмотів він. — Полита коричневою гірчицею. — Внутрішнім зором він навіть бачив пластикову пляшечку, в якій була гірчиця, і згадав марку. «Плочманз».

— Що? — не розчувши, перепитав Роланд у нього за спиною.

— Я кажу, що я готовий. Якщо ти не передумав, то з Богом.

Роланд рвучко розчинив скриньку. І знову голову Каллагена блискавкою пронизав передзвін, зроджуючи згадку про людей закону в їхніх машинах. Шлунок зіщулився в животі, з очей ринули сльози.

Але двері, клацнувши, відчинилися, і крізь них зазирнув навскісний промінчик сонячного світла, розганяючи морок печери.

Глибоко вдихнувши й помолившись (О Пресвята Діво, що непорочно зачала свого Сина, молися за нас, хто звертається до Тебе), Каллаген ступив у літо 1977 року.

ШІСТЬ

І, авжеж, у місті був полудень. Обідня пора. І, авжеж, він опинився перед «Чу-Чу». Здавалося, його появи ніхто не помітив. На дошці, що стояла біля дверей ресторану, було написано:

НЕ ПРОХОДЬТЕ ПОВЗ «ЧУ-ЧУ»

СЬОГОДНІ (24 ЧЕРВНЯ)

В МЕНЮ:

Бефстроганов

Яловича грудинка (з капустою)

Тако «Ранчо ґранде»

Курячий суп

СКУШТУЙТЕ НАШ

ГОЛЛАНДСЬКИЙ ЯБЛУЧНИЙ ПИРІГ!

Гаразд, бодай одне питання вирішилося. 24 червня, отже, Едді побував у Нью-Йорку вчора. Що ж до другого…

Каллаген повернувся спиною до Сорок шостої вулиці й покрокував Другою авеню. Одного разу він озирнувся й побачив, що двері прямують слідом за ним так само віддано, як пухнастик-шалапут — за Джейком. Він бачив Роланда, що сидів там і вставляв щось у вуха, щоб заблокувати шаленство дзвіночків.

Пройшовши два квартали, він раптово зупинився. Очі полізли на лоба, щелепа відвисла. Роланд і Едді його попереджали, що чогось такого й слід чекати, але в душі Каллаген цьому не вірив. Він думав, що цього чудового літнього дня, який так разюче різнився від хмарної кальїнської осені, знайде «Мангеттенський ресторан „Пожива для розуму“» цілим і недоторканним. Ну, в крайньому випадку там висітиме табличка: «ВІДПУСТКА, ЗАЧИНЕНО ДО СЕРПНЯ», — чи щось таке. Але книгарня буде на місці. На місці.

Книгарні більше не було. Чи то пак, від неї мало лишилося. Увесь фасад вигорів, його оточили жовтою стрічкою з написом «Розслідування». Підійшовши ближче, він відчув запах горілого дерева, паперу і… ледь чутний запах бензину.

Підстаркуватий