Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жюль Верн"

викликаючи жодної підозри, до річки Снові. Коні й бики конали один за одним, отруєні гастролобіумом. Я завів фургон у драгву коло річки Снові. На мої наполягання… але решту ви знаєте, сер, і ви можете бути певні: тільки неуважність пана Паганеля перешкодила мені командувати оце тепер “Дунканом”. Ось моя історія, панове; мої відверті признання не можуть, на жаль, навернути вас на сліди Гаррі Гранта, і ви бачите самі, що угода зі мною для вас анітрохи не вигідна.

Боцман скінчив своє оповідання, схрестив руки на грудях за своєю звичкою і чекав. Гленарван та його друзі мовчали. Вони відчували, що з уст цього незвичайного злочинця почули щиру правду. Він не захопив “Дункана” лише з причин, котрі від нього не залежали. Його спільники прибули до Туфолдської затоки, про це свідчило знайдене Гленарваном на березі, лахміття каторжника. Тут, за наказом свого ватажка, вони чатували на яхту і врешті, втомившись од марного чекання, безперечно, знову заходилися палити й грабувати селища Нового Південного Уельсу.

Майор перший поновив допит, аби уточнити деякі дати, які стосувались “Британії”.

— Отож, — спитав він боцмана, — вас висадили на західне узбережжя Австралії 8 квітня 1862 року?

— Достеменно так, — відповів Айртон.

— Вам відомі були дальші плани Гаррі Гранта?

— Тільки приблизно.

— Однаково скажіть нам, що знаєте, — мовив Гленарван. — Найдрібніша деталь може вказати нам правильний шлях

— Я знаю тільки те, сер, що капітан Грант мав намір відвідати Нову Зеландію. Але за час мого перебування на судні його не було здійснено. Тому цілком можливо, що, покинувши Кально, “Британія” прямувала саме до берегів Нової Зеландії. Це збігається зі вказаною в документі датою загибелі судна: 27 червня 1862 року.

— Цілком очевидно, — сказав Паганель.

— Але ніщо в тих уривках слів, які збереглися в документі, не можна застосувати до Нової Зеландії, — сказав Гленарван.

— На це я нічого не можу відповісти, — мовив боцман.

— Гаразд, Айртоне, — знову звернувся до нього Гленарван. — Ви дотримали свого слова, і я дотримаю свого. Обміркуємо, на який острів Тихого океану вас висадити.

— О, мені то байдуже, сер, — відповів Айртон.

— Вертайтесь до себе в каюту й чекайте нашого рішення, — звелів Гленарван.

Боцман пішов у супроводі двох матросів.

— З цього злочинця могла б вийти людина, — мовив майор.

— Так, — згодився Гленарван, — він має розум і сильну вдачу. Шкода, що його здібності звернені на лихе.

— А Гаррі Грант?

— Боюсь, він навіки загинув! Сердешні діти, хто може сказати їм, де їхній батько?

— Я, — озвався раптом Паганель. — Так, я!

Присутні не могли не помітити, що географ, звичайно такий балакучий, такий нетерплячий, ледве чи зронив кілька слів, коли допитували Айртона. Він слухав не розтуляючи рота. Але слово, що він його оце вимовив, варте було багатьох інших і навіть примусило Гленарвана схопитися з місця.

— Ви, Паганелю! — скрикнув він. — Ви знаєте, де капітан Грант?

— Так, наскільки це можливо знати, — відповів географ.

— І відкіля ви про це довідалися?

— Та з того ж таки документа.

— А… — в майоровім голосі вчувалось цілковите недовір’я.

— Ви спочатку послухайте, Мак-Наббсе, — мовив Паганель, — а потім знизуйте плечима. Досі я не говорив тому, що ви мені однаково не повірили б. Та це було б і ні до чого. Коли я зважився на це сьогодні, то лише тому, що Айртонові слова ствердили мої припущення.

— Отже, Нова Зеландія? — спитав Гленарван.

— Ось послухайте й міркуйте самі, — мовив Паганель. Не без підстав, чи скорше не без підстави трапилось так, що я допустився помилки, яка нас усіх врятувала. Коли я писав того листа, що мені проказував Гленарван, слово “Зеландія” безнастанно точило мені мозок. І ось чому. Ви пригадуєте, ми сиділи якось у фургоні й Мак-Наббс розповідав леді Гелені історію з каторжниками. Він передав їй номер “Австралійської і Новозеландської газети” з статтею про катастрофу біля Кемден-Бріджа. Так-от, саме тоді, коли я писав, газета лежала долі, зібгана так, що виднілися лише два склади в заголовку, а саме — “ландія”. Вони наче спалахом освітили мені мозок! Цей уривок слова з англійського документа ми, очевидно, тлумачили досі неправильно, він має означати закінчення слова “Зеландія”.

— Он як! — скрикнув Гленарван.

— Еге ж, — з глибоким переконанням у голосі ствердив Паганель. — Це тлумачення не спало мені раніше на думку, і знаєте чому? Бо ж я, цілком природно, вивчав французький документ, повніший за інші, а в ньому саме й бракує цього важливого слова.

— Ого! — посміхнувся майор. — То вже надто багато вигадки, Паганелю, ви щось дуже легко забуваєте ваші попередні висновки.

— Що ж, майоре, я готовий відповісти на всі ваші запитання.

— Тоді, — мовив Мак-Наббс, — скажіть мені, що означає слово Austral?

— Те що й раніше: південні країни.

— Гаразд. А уривок indi, який спершу ви тлумачили як корінь слова indiens — “індіанці”, а потім — слова indigenes — “тубільці”?

— Ну, а втретє і востаннє, — мовив Паганель, — він буде початком слова indigence — “злигодні”.

— A contin? — вигукнув Мак-Наббс— Так само означає “континент”?

— Ні! Бо Нова Зеландія тільки острів.

— Як же тоді? — спитав Гленарван.

— Любий лорде, — відповів Паганель. — Я вам зараз прочитаю документ в моєму третьому варіанті, і ви самі зможете судити. Але прошу вас: по-перше, постарайтеся забути наші колишні тлумачення й відкиньте всі упередження; по-друге, вам здасться напевно, що деякі місця витлумачені довільно, можливо, я таки кепсько їх перекладаю, але це слова, що не мають жодного значення, як-то “агонія”, котре мені не до смаку, але