Читати книгу - "Фараон"

та сила-силенна людей, які хотіли хоча б подивитись на місце, де відбувалася незвичайна в Єгипті урочистість.

Хід представників почався зранку. Попереду виступали голі селяни в білих чепцях і в пов’язках на стегнах; у кожного в руці було грубе покривало, щоб прикрити спину в присутності фараона. За ними посувалися ремісники, одягнуті так само, як селяни, від яких вони різнилися трохи тоншими покривалами й вузенькими, з різнобарвною вишивкою фартушками.

За ними йшли купці, дехто у перуках, усі в довгих сорочках і накидках. Тут уже можна було бачити на руках і ногах багаті зап’ястя, а на пальцях — персні. Потім ішли офіцери в наголовниках і в смугастих каптанах: чорних з жовтим, блакитних з білим, блакитних з червоним. У двох із них замість каптанів на грудях були мідні півпанцирі.

Після довгої паузи показалося тринадцять вельмож у великих перуках і в білих шатах до землі. За ними ступали номархи в убранні, облямованому пурпуровою стрічкою, та з коронами на голові. Похід замикали жерці з голеними головами й обличчями, в пантерячих шкурах через плече.

Представники ввійшли до великої зали в палаці фараона, де стояло сім лав, одна за одною найнижча для селян, найвища для жрецького стану.

Незабаром з’явився його святість Рамзес XIII, якого несли в ношах. Побачивши його, представники впали ниць. Сівши на високому троні, володар обох світів дозволив своїм вірним підданим устати й зайняти місця на лавах. Далі зайшли й зайняли місця на нижчих тронах верховні жерці Гергор, Мефрес і доглядач Лабіринту з шкатулкою в руках. Блискучий почет воєначальників оточив фараона, за яким два вищі урядовці стали з опахалами з павиних пер.

— Правовірні єгиптяни! — озвався володар обох світів. — Вам відомо, що мій двір, моє військо і мої урядовці перебувають у скруті, з якої збідніла скарбниця вивести їх не може. Про видатки на мою святу особу я вже не кажу, бо я їм і одягаюсь як воїн, і кожен полководець чи великий писар має більше слуг і жінок, ніж я…

Між представниками прокотився схвальний шум.

— Досі в нас було заведено так, — казав далі Рамзес, — що коли скарбниця потребувала грошей, то накладали більші податки на трудящий люд. Але я, знаючи мій народ та його злиденність, не тільки не хотів би обтяжувати його новими податками, а, навпаки, радий був би надати йому деякі пільги…

— Живи вічно, повелителю наш! — вигукнули делегати з кількох нижчих лав.

— На щастя для Єгипту, — говорив фараон, — наша держава має скарби, з допомогою яких можна підсилити військо, винагородити урядовців, обдарувати народ і навіть сплатити всі борги храмам та фінікійцям. Цей скарб, зібраний моїми преславними предками, лежить у підземеллі Лабіринту. Але порушити його можна лише тоді, коли ви, правовірні, одностайно, в один голос, визнаєте, що Єгипет перебуває в скруті, а я, його володар, маю право розпоряджатись скарбами моїх попередників…

— Визнаємо!.. Благаємо, щоб ти, володарю, взяв, скільки треба!.. — залунали голоси з усіх лав.

— Достойний Гергоре! — звернувся фараон до верховного жерця. — Чи святий стан жерців має щось сказати з цього приводу?..

— Дуже небагато, — відповів верховний жрець, підводячись. — Згідно з одвічними законами, скарб Лабіринту може бути порушений лише тоді, коли держава не має ніяких інших засобів… Але зараз справа стоїть не так. Якби уряд відкинув боргові зобов’язання фінікійцям, що постали з безбожних процентів, то не тільки наповнилася б скарбниця фараона, але й народ, що нині працює на фінікійців, зміг би відпочити від своєї тяжкої праці…

На лавах представників знову прокотився шум схвалення.

— Твоя порада сповнена мудрості, святий отче, — спокійно відповів фараон, — але разом з тим небезпечна. Бо якби мій скарбник, достойні номархи й знать раз спробували не заплатити боргу, то сьогодні б не сплатили боргів фінікійцям, а завтра вони могли б забути про свої борги фараонові й храмам. Хто мені ручиться, що й народ, підохочений прикладом знатних людей, не подумає, що й він може занедбати свої обов’язки щодо нас?..

Удар був такий сильний, що найдостойніший Гергор аж пригнувся в своєму кріслі й замовк.

— А ти, головний доглядачу Лабіринту, хочеш щось сказати? — спитав фараон.

— У мене тут шкатулка з білими й чорними камінцями, — відповів той. — Кожен представник одержить по два камінці

і один з них кине в глек. Хто хоче, щоб ти, святий володарю, порушив скарби Лабіринту, хай кине чорний камінець. Хто воліє, щоб власність богів лишалась недоторканою, хай покладе білий.

— Не згоджуйся на це, володарю, — шепнув скарбник фараонові. — Нехай краще кожен представник скаже одверто, що в нього на душі…

— Ушануймо давній звичай, — озвався Мефрес.

— Гаразд, нехай кидають камінці, — дозволив фараон. — Серце моє чисте, а наміри непорушні.

Святі Мефрес і Гергор перезирнулися.

Доглядач Лабіринту в супроводі двох воєначальників почав обходити лави й роздавати представникам по два камінці — чорний і білий. Бідняки з народу почували себе страшенно ніяково, бачачи перед собою таких високих сановників. Деякі селяни падали ниць, не сміючи брати камінці, і ледве розуміли, що їм надається право вкинути в глечик лише один камінчик — чорний чи білий.

— Я хотів заразом догодити й богам, і його святості, — шепотів старий пастух.

Нарешті сановникам пощастило розтлумачити, а селянам зрозуміти, чого від них хочуть. Тоді почали збирати голоси,

Кожен представник підходив до глечика й опускав свій камінець так, щоб ніхто не бачив, який саме він кидає — чорний чи білий.

А в цей час головний скарбник, стоячи на колінах позаду трону, шепотів Рамзесові:

— Все пропало!.. Якби ми збирали голоси явно, була б одностайність, але зараз, бодай би мені відсохла рука, якщо не знайдеться в глечику зо двадцять білих камінців!

— Заспокойся, вірний слуго, — відповів з усміхом фараон. — Я маю під рукою більше полків, ніж буде голосів проти мене.

— Але навіщо це?.. Навіщо? — зітхав скарбник. — Адже без одностайності не відчинять нам Лабіринту…

А Рамзес усміхався.

Нарешті голосування скінчилося. Доглядач Лабіринту взяв глек і висипав з нього камінці на золоту тацю.

З дев’яносто одного голосу там було вісімдесят три камінчики чорних і лише вісім білих.

Полководці й чиновні люди сторопіли, а верховні жерці поглядали на зібрання з тріумфом, але всередині їх брав неспокій, бо Рамзес на вигляд був веселий.

Ніхто не смів сказати вголос, що задум його святості провалився. Тільки фараон озвався цілком спокійно:

— Правовірні єгиптяни, добрі слуги мої! Ви виконали мій наказ, і моє серце з вами. Два дні ви будете гостями мого дому. А потім, одержавши подарунки, повернетесь до своїх родин