Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— ЕМІЛЬ! Болт! — крикнув Джефрі, штовхаючи його в отвір у стіні.
Еміль не одразу зрозумів, що сталося. Його оглушило від удару об камінь, але він швидко прийшов до тями. Спираючись на стіну, підвівся й побачив двох арбалетників, що засіли в напівзруйнованій вежі. А потім — Джефрі, що корчився на землі від болю.
Вихопивши з-за пояса чарівну паличку, Еміль вигукнув:
— Морталіо!
Ті ще не встигли перезарядити арбалети й впали з вежі.
Граф Локстерн, майже знесилений, кинувся до пораненого друга. Поруч лежав убитий воїн із їхнього загону — другий болт влучив у Джефрі.
— Джефрі, тримайся! У місті тебе зцілять!
— Ні... — граф Воруч стиснув його руку. — Рана смертельна. Біжи...
— Я не кину тебе! — вигукнув Еміль.
— Хай хтось потім віднесе моє тіло. А ти... виживи, Емілю! Виживи, щоб відбудувати школу... — він стиснув його руку сильніше. — Не вмирай…
Після цих слів хватка ослабла, а очі затьмарились. Еміль відчув, як по спині пробіг холод. Нахилившись, він, ледве стримуючи ридання, заплющив другові очі, взяв його меч і, не озираючись, побіг геть.
На пустці у цей час бій продовжувався. Людей побільшало. Граф Локстерн помітив прапор Мерліна і зрозумів, що підійшла підмога.
— Якби хоча б на годину раніше… — з гіркотою прошепотів він. У нього не залишилося навіть сил дістатися до воріт.
Коли до бою приєдналися основні сили герцогства, чаша терезів нарешті схилилася на їхній бік. Тепер з’явився шанс утримати Віджио.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія , Анна Стоун», після закриття браузера.