Читати книгу - "Бурштин"

але не «болгарку», а ножиці по металу із довжелезними ручками.

– Ці навіть арматуру долають,– дядько Митя зі знанням справи взявся за інструмент.

– Дай сюди! – Гриша відібрав у старого ножиці та з третьої спроби таки перекусив гартовану сталь. Руки Володька звільнилися, але безвільно повисли, наче чужі. Парубок уже нічого не відчував. Чоловіки підхопили його на руки, переклали на якусь ряднину й гуртом понесли до медпункту. За ними, топчучи городи, сунула чимала юрба односельців.

Ганьчина хата стояла просто на її шляху.

Розділ 4

Голий бурштиновий король

Коли порівнялись із хатою, Гриша і ще кілька дужчих хлопців попрямували у двір. Ішли нахмурені, мовчазні. Навіть пес, побачивши гурт серйозних хлопів, підібгав хвоста, заховався в буду й лише боязко бухкав звідти.

– Відчиняй! – затарабанив кулаком у двері Гриша.– Розмова є!

З хати – ні звуку. Зачаїлися, готуються дати відсіч? Григорій метнувся по двору, вхопив вила, що стояли під хлівом, і затарабанив знову. Ніхто й не думав відчиняти. Почекавши хвилину для годиться, він натиснув на клямку й стукнув коліном.

Двері розчахнулися і впустили хлопців до хати. Гриша рішуче ступив до спальні, стискаючи держак вил. Дехто з копачів уже тримав у руках саперну лопатку, були й такі, що повитягували з кишень вогнестріли: у кого обріз, у кого газовий, перероблений під бойовий набій, а дехто мав і справжній. Коли ж Гриша відчинив двері до спальні, лише тоді зрозумів, що ніхто й не думав давати відсіч, а тим більше відчиняти. Упоперек ліжка лежала парочка в чому мати народила й солодко похропувала. У кімнаті стояв важкий дух перегару. Хлопці юрбою потяглися звідти – чи присоромлені побаченим, чи через той дух, що висів під стелею.

Григорій розсунув фіранки й відчинив вікно. Звідти до кімнати війнуло свіжим повітрям. Потім він відшукав серед купи розкиданого по підлозі вбрання Додікові штани, підняв і витряс на долівку добре начищений «макаров». Запхнув зброю собі за пояс і заходився будити «короля бурштину».

– Ану вставай, скурвий сину! – Гриша з усієї сили штурхнув Додіка в плече.– Досить вже, нагулявся! Я тобі Володька не пробачу! Все терпів, та й усі ми терпіли, але ти вже остатні береги загубив… Вставай, гад!..

Але гад лише потягнувся, щось промурмотів і далі солодко захропів. Гриша вхопив здорованя за ноги й стягнув із постелі на підлогу, але й це не завадило його хмільному сну. Натомість прокинулася Додікова подружка. Попершу вона нічого не могла втямити, але, побачивши в хаті чималий гурт чоловіків, вирішила хоч якось прикрити своє розпашіле тіло.

– Людоньки, що ж це робиться! Серед білого дня вбивають! – заволала Ганя, тільки-но загорнувшись у куценький халатик.

– Помовч, дівко! Волати треба було, коли твій дружок горілку Володьці в горлянку лив,– гаркнув Григорій.

– Я їх відмовляла, я була проти! – Ганя відверто зраділа, усвідомивши, що то не по її душу.

– Де той мент, що з оцим твоїм мордував Володька? – люто запитав Григорій.

– Не знаю, ми з Додіком спати пішли, а він зостався.

– Гаразд, тоді зараз ця погань відповість за обох!

Гриша кілька разів копнув ногою безпам’ятне одоробло, однак, зрозумівши марність тих зусиль, вирішив змінити план. Гукнув товаришів, і разом вони витягли Додіка надвір. Там, відчувши вуличну прохолоду, той почав фуркати, тягти на себе уявну ковдру, але все одно не прокидався. Ганя викинула через вікно його одежу.

– Дайте йому, хай вбереться! – вигукнула навздогін, проте на той вигук ніхто не звернув уваги.

– Може, водою з криниці хлюпнути? – запропонував хтось.

– Ні, я його по-іншому збуджу.– Григорій витягнув широкий шкіряний ремінь із Додікових штанів, затягнув один кінець у себе на руці, а іншим, із залізною пряжкою, добре розмахнувся й уперіщив п’яного по голих сідницях. Після третього удару Додік розплющив очі. Хміль злетів, але глузд ще не повернувся. Після п’ятого удару «бурштиновий король» закрутився, вгледів штани й стрибнув до них.

– Щось загубив, друже? Не це шукаєш? – Гриць перервав екзекуцію й наставив на Додіка «макаров». Той заблимав очима й закляк, накривши голову штанами.

– Здогадуєшся, за що всенародна подяка? Чи ні?

Додік стиснув зуби й дурнувато блимав очима.

– Це тобі за Володька, голубе! – знову приклався від усієї душі Гриша, аж шкіра зашкварчала на спині районного керівника.

– А це за…

– А-а-а!..– Додік ревнув так раптово, що Гриць не встиг завершити фразу. Він так і застиг із занесеним ременем, наче пам’ятник, що колись стирчав перед сільрадою.

– …А-а-а! Хлопці, пощадіть! То все він, той мент із Києва! Він ще похвалявся, що багатьох на Майдані постріляв! – репетував Додік. Тільки тепер до нього дійшло, за що б’ють.

– Ти не викручуся й не верещи. І не чекай, що хтось кинеться тебе рятувати. Тут ліс навкруги. Валиш на того, кого немає? Ми ще й із ним поспілкуємося,– підтримав Гриця довгов’язий білявий хлопчина.

– А може, ти таки святий і хлопців у ямі не топив? І псами не травив? – додав чолов’яга середнього віку в шкіряному картузі й камуфляжній куфайці, застебнутій на один ґудзик.

– То вони ж самі наривалися! Я попереджав!..

– Ах ти ж погань! Вирішив, що ти тут цар поліський? – вигукнув хтось із натовпу, підскочив і добряче копнув Додіка під бік.

– Ой-йо-о!..– заскімлив голий керівник району.

– Погляньте-но, дівоньки, а Додік у нас, наче з купелі, голенький! – У Ганьчин двір завернули кілька жінок, що відстали від гурту, який доправляв Володька до медпункту.– Хвалився, що жеребець, а в самого хазяйство, як у кроля! Поглянь – двома пальчиками прикриває!

– Ну, поки досить із тебе! І молися Богові, щоб Володько не помер! – витер упріле чоло Григорій. А тоді звернувся до товаришів: – Закрийте його в льосі, хай посидить трохи, подумає про своє паскудне життя!

– Голого?

– Хай одягнеться, може навіть биту дупу горілкою промити, там ще в пляшці на столі лишилося.

– Гришо, ти ще пожалієш! Ти хоч розумієш, що на законну владу руку підняв? – кинув Додік крізь зуби.

– У сраці я таку владу бачив. Тепер ми тут влада! Як народ вирішить, так і буде. Всмоктав?

– Завтра сюди нацгвардію, батальйон ментів наженуть, як я повідомлю, що ви, сепаратисти, проти держави повстали…

– Бач, як заспівав! Україною він затуляється! А коли ти тітушок збирав проти Майдану, ти про яку країну думав? Чи, думаєш, народ геть дурний і не знає, на які заробітки ти пацанву до Києва відправляв? Ти, приятелю, краще цю тему не чіпай