Читати книгу - "Портрет митця замолоду"

кожна зміна у тому, що досі він мав за незмінне, була для його хлоп'ячого світовиду маленьким потрясінням. Честолюбство, що іноді ворушилось у темряві його душі, не шукало собі виходу. Коли він чув цокіт кінських копит уздовж колії на Рок-роуд та грюкіт каністри, що махалась, прив'язана ззаду до конки, свідомість його отіняв присмерк, подібний до смерку в навколишньому світі.

Він повертався до Мерседес, і коли він думав над її образом, дивний неспокій вповзав йому в кров. Часом у ньому назбирувалась гарячка і тягла у вечірні мандри по їхній тихій вулиці. Мир садків і привітне світло з вікон ніжно впливали в його неспокійне серце. Галас захоплених грою дітей дратував, нехитрі їхні голоси ще гостріше, ніж у Клонґовзі, давали йому відчути, що він не такий, як інші. Йому не хотілось ігор. Йому хотілось зустріти в реальному світі той безтілесний образ, який усе не сходив з-перед очей душі. Він не знав, ні де, ні як його шукати, але передчуття, яке вело його, казало, що образ цей, без усяких явних зусиль з його боку, знайде його сам. Вони стрінуться тихо, мов давні знайомі, на знаному місці — може, біля якихось воріт, або й десь на закутині. Вони будуть самі, оточені темінню й тишею: і в цю мить найвищої ніжності він преобразиться. Він розтане у щось невідчутне в неї на очах, а тоді враз преобразиться. У цю чудодійну мить спаде з нього і слабкість, і боязнь, і недосвідченість.

Одного ранку під домом спинилися два великі жовті фургони, і в дім, важко ступаючи, зайшли чоловіки, щоб усе звідти винести. Вони волочили меблі через палісадник, засмічений обривками мотузок і віхтями соломи, до величезних фургонів перед хвірткою. А коли все було надійно завантажено, фургони загуркотіли вулицею: з вікна вагона, де поруч із засльозеною мамою сидів Стівен, було видно, як вони важко їдуть по Мерріонській дорозі.

Того вечора камін у вітальні тягнув погано, і містер Дедалус щораз відставляв кочергу, даючи вогню розгорітись. Дядько Чарлз дрімав у кутку напівпорожньої кімнати без килимів, а коло нього стояли прихилені до стіни родинні портрети. Тьмяне світло настільної лампи лилося на затоптану вантажниками дощату підлогу. Стівен сидів на ослінчику поруч батька і слухав довгий безладний монолог. Спершу він мало що, а то й зовсім нічого не розумів, але поступово до нього дійшло, що батько має ворогів і що попереду якась боротьба. А ще він відчував, що і його упричетнюють до цієї боротьби, і йому кладуть на плечі якийсь обов'язок. Раптова втеча із затишку і мрійності Блекрока, переїзд через похмуре, туманне місто, думка про порожній невеселий будинок, де тепер їм доведеться жити, тиснули тягарем на серце; і знов у ньому зродилося якесь передчуття, передзнання прийдешнього. Він зрозумів, чому так часто шепотілися в передпокої слуги і чому нерідко батько, стоячи перед каміном спиною до вогню, усе доводить щось дядькові Чарлзу, а той все закликає його сідати до обіду.

— Я ще чую в собі удар батога, Стівене, друже, — говорив містер Дедалус, люто тицяючи кочергою у млявий вогонь. — Ми ще не мертві, синку. Ні, Христом-Богом присягаюся (Господи, прости), ми ще далеко не мертві.

У Дубліні все було нове й непросте. Дядько Чарлз так знемудрів, що годі його було посилати у справах, а безладдя при обживанні нового дому давало Стівенові більше волі, ніж він мав у Блекроку. Спершу він наважувався лише кружляти по сусідньому майдану, заходячи в ту чи іншу вулицю не далі як до половини. Та коли накреслив в уяві схематичний план міста, то сміливо рушив по одній з його центральних ліній, поки дійшов до митниці. Він вільно тинявся по доках та причалах, дивуючись безлічі буїв, що колихалися поверх води в густій жовтій піні, купам портових вантажників, гуркітливих візків та неохайно вдягненому бородатому поліцаєві. Незнане досі, безбереге життя, уособлюване паками товарів, що громадилися попід стінами та витягувалися кранами з пароплавних трюмів, будили в ньому той самий неспокій, що колись ганяв його вечорами від саду до саду в пошуках Мерседес. У цьому новому метушливому житті він міг би уявляти себе в Марселі, та бракувало променистого неба й нагрітих сонцем лоз на ґратках перед винарнями. Невиразне невдоволення наростало у ньому, коли він дививсь на причал, на ріку й небо, нависле над нею, та все ж і далі тинявся, день у день, немов справді шукав когось, хто не дається знайти.

Раз чи два вони з мамою навідали родичів; та, хоч і йшли вони попри веселий ряд освітлених вітрин, прикрашених на Різдво, настрій німої гіркоти його не полишав. Причин для згірчення було достатньо — і явних, і прихованих. Він сердився на себе за те, що ще молодий і піддається неспокійним, дурним пориванням, сердився на переміну долі, через яку світ довкола бачився йому убогим і нещирим. Невдоволення, проте, не відбилося на самому баченні. Він терпляче нотував усе, що бачив, відсторонюючись від нього, і потай спізнавав його гнітючий присмак.

Він сидить на ослоні в тітчиній кухні. На поливаній стіні каміну — лампа з рефлектором, і в її світлі тітка читає вечірню газету, розкладену на колінах. Вона довго роздивлялась одну усміхнену фотографію і задумливо каже:

— Прекрасна Мейбл Гантер!

Кучерява дівчинка стала навшпиньки, щоб глянути на фотографію, і тихо питає:

— А де це вона грає, мам?

— У різдвяній виставі, люба.

Дівчинка притисла кучеряву голівку мамі до плеча, милуючись фотографією, і шепоче, ніби зачарована:

— Прекрасна Мейбл Гантер!

Очі, ніби зачаровані, довго вдивляються в холодно-лукаві очі акторки, і знов вона благоговійно шепоче:

— Ах, яка вона вишукана!

Її слова почув хлопець, він саме з гуркотом увійшов знадвору, зігнутий під тягарем мішка з вугіллям. Він скинув свою ношу просто на підлогу і теж поспішає глянути. Та вона не спішить забрати свою гарно посаджену голівку, аби йому було видно. Зчервонілими й зачорненими руками він шарпає до себе край газети, відтискуючи дівчинку плечем і нарікаючи, що йому не видно.

Він сидить у тісній їдальні на поверсі старого будинку з темними вікнами. Зблиски вогню від каміна миготять на стіні, а за вікном над річкою згущаються примарні сутінки. Перед каміном метушиться стара жінка, готуючи чай і тихо повідаючи, що їй сказали священик і лікар. Вона говорила про певні зміни, які помітила в ній недавно, про дивну її поведінку і балаканину. Стівен слухає її слова і блукає