Читати книгу - "На інших вітрах"

які буцали і били копитами у тільки що залатані місця в огорожі, немов бажаючи перевірити їх на міцність.

— Я ось все думаю… — сказав Яструб. — По-моєму, тобі слід поїхати в Хавнор.

Олдер стривожено на нього подивився.

— Ах, — мовив він, — я думав, що якщо тепер мені можна вже бути подалі від… від того місця… я міг би поїхати додому, на острів Таон. — Він і сам, здавалося, перестав вірити в те, що говорить, ще не встигнувши договорити до кінця.

— Ти міг би, але я не впевнений, що це було б досить мудро.

Олдер неохоче пробурмотів:

— Занадто багато від кошеняти просити не можна: адже не може воно захистити від цілої навали мерців!

— Це вірно.

— Але я… що мені робити в Хавнорі? - І він з несподіваною надією запитав: — А ти поїдеш зі мною?

Яструб похитав головою:

— Я залишуся тут.

— Лорд Путівник…

— Послав тебе до мене. А я посилаю тебе до тих, кому слід вислухати твою історію і з'ясувати, що все це значить… Запевняю тебе, Олдер, в глибині душі Путівник вважає, що я залишився колишнім. Він вважає, що я просто ховаюся тут, в лісах Гонта, і неодмінно вийду на сцену, як тільки потреба стане особливо сильною. — Старий, опустивши очі, оглянув свою пропотілу латану одежину, запилені черевики і засміявся. — Вийду на сцену у всій своїй красі! — додав він. «Бе-е», — засміялася у нього за спиною коричнева коза. — Але тим не менше, Олдер, Путівник мав цілковиту рацію, пославши тебе сюди, оскільки вона була б тут, якби не поїхала в Хавнор.

— Леді Тенар?

— ХАМА ГОНДУН — так назвав її сам Путівник, — промовив Яструб, дивлячись Олдерові прямо в очі. — Жінка з Гонта. Техану.

Глава II

Палаци

Коли Олдер спустився до причалів, той корабель, на якому він прибув на Гонт, все ще був там і на нього вантажили ліс; проте він розумів, що ці моряки йому вже точно не будуть раді, і попрямував до найближчого по сусідству маленького обшарпаного суденця під назвою «Красуня Роза».

Яструб забезпечив його пропуском за підписом самого короля і з королівською печаткою — руною Миру. «Він послав його мені на той випадок, якщо я раптом передумаю, — сказав з усмішкою старий. — То нехай цей пропуск хоч тобі послужить». Шкіпер, після того як йому прочитали документ, став послужливо вибачатися за безлад і за те, що подорож, мабуть, вийде довгою: «Красуня Роза» дійсно прямувала в Хавнор, проте вона збиралася зробити каботажне плавання, заходячи по дорозі мало не в кожний порт, щоб продати або купити там невеликі партії товарів, так що їй цілком міг знадобитися цілий місяць, щоб дістатися до південно-східного краю Великого Острова і до столиці.

Але Олдер сказав, що його це цілком влаштовує. Бо якщо він і побоювався самої подорожі, то прибуття на землю лякало його набагато більше.

З молодика до середини місяця за місячним календарем подорож по морю виявилося для нього одним з найспокійніших періодів життя. Сіре кошеня виявилося мандрівником вельми мужнім і цілими днями діловито ловило на судні мишей, а вночі, як вірний страж, завжди зверталося клубком у Олдера на грудях або поруч з його подушкою. І Олдер не переставав дивуватися тому, як ця крихітна тепла жива грудочка примудряється відгородити його від тієї кам'яної стіни і від голосів, чий поклик чувся через неї. Однак зовсім забути про них він так і не зміг. Вони були там, поруч, приховані лише напівпрозорою пеленою, і в темряві, і при яскравому сонячному світлі. Коли теплими літніми ночами Олдер спав на палубі, то часто відкривав очі і дивився, як рухаються зірки в такт хитанню корабля на хвилях і кожна слідує своїм власним курсом через небозвід на захід. Але пам'ять про ті нерухомі зірки як і раніше не давала йому спокою. Втім, за два тижні плавання уздовж берегів островів Камебер і Барніск, від яких судно нарешті повернуло ніс на Хавнор, він теж встиг ніби повернутися спиною до переслідуючих його привидів.

Кілька днів він спостерігав, як кошеня полює на молодого щура майже такого ж розміру, що і воно само. Дивлячись, як малюк, напружуючись з усіх сил, гордовито тягне через палубу кріпильний канат, один з моряків прозвав його Буксирчиком. Олдер не заперечував.

Пропливши по протоках Бавнора, вони увійшли нарешті в гавань Хавнора, і перед ними, по ту сторону залитої сонцем затоки, прямо з води виросли білі вежі столиці, оповиті туманним серпанком. Олдер не міг відірвати очей від найвищої з веж, на вершині якої сріблясто світився меч Еррет-Акбе.

У цю мить йому найбільше хотілося залишитися на борту судна, ніколи не сходити на берег і дивитися на це велике місто лише здалека і не передавати знатним людям в палаці лист, написаний Яструбом королю, бо він розумів, що в посланці зовсім не годиться. І чому таку тяжку ношу звалили саме на його плечі? Хіба можливо, щоб якийсь сільський чаклун, який поняття не має про вищі матерії і мистецтва, був покликаний здійснювати далекі подорожі з острова на острів, від Верховного Мага до короля, з країни живих в країну мертвих?

Він і Яструб говорили про щось подібне. «Адже це куди вище моїх можливостей», — сказав він тоді. І старий маг довго дивився на нього, а потім, назвавши його Істинним ім'ям, промовив: «Світ дійсно великий і дивний, Хара, проте ж він не більше великий і дивний, ніж наші душі. Подумай про це».

За містом стіною стояли темні грозові хмари, які проливали дощ десь на внутрішні райони острова. І на цьому чорно-бузковому тлі вежі палацу горіли білим полум'ям, а чайки металися над морем, ніби гнані вітром білі іскри цього вогню.

«Красуня Роза» причалила до пристані, і моряки спустили трап і тепло попрощалися з Олдером. На цей раз вони бажали йому всього найкращого. Він закинув на плече дорожню сумку, взяв в руку кошик для курей, в якому терпляче переносив чергове переміщення в просторі Буксирчик, і зійшов на берег.

Вулиць виявилося надто багато, і всі були забиті народом, але шлях до палацу Олдер знайшов відразу і, не зумівши придумати нічого кращого, відразу відправився туди і сказав, що привіз лист для короля від Верховного Мага Яструба.

Однак йому довелося показувати печатку і повторювати ці слова ще багато-багато разів.

Від одного стражника до іншого по незліченних сходах і прийомних, з кабінету одного придворного