Читати книгу - "На інших вітрах"

228
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 76
Перейти на сторінку:
в кабінет іншого, по розкішних килимах, повз обвішані гобеленами стіни, по підлогах, викладених мармуровою плиткою і дорогоцінними породами дерева, під ліпними стелями і різьбленими балками Олдер йшов, без кінця повторюючи як заклинання: «Я прибув від Верховного Мага Яструба з листом до короля, який повинен передати тільки у його руки». Ціла юрба підозрілих придворних тягнулася за ним слідом, страшно заважаючи, ускладнюючи і без того занадто повільну подорож по залах і коридорах палацу.

І раптом всі зникли. І якісь двері самі собою відкрилася перед Олдером і тут же закрилися за ним.

Він опинився в тихій просторій кімнаті, широке вікно якої дивилося поверх міських дахів на північний захід. Грозова хмара розсіялася, і світло-сіра округла вершина гори Онн височіла над столицею і всіма іншими горами і пагорбами.

У далекій протилежній стіні відкрилися інші двері, і в кімнату увійшов молодий чоловік, приблизно ровесник Олдера, одягнений в чорне. Рухався він легко; гарне мужнє обличчя його було ніби відлите з бронзи. Він підійшов прямо до Олдера і сказав:

— Здрастуй, Майстер Олдер, я — Лебаннен. І простягнув праву руку, щоб, за звичаєм Енладських островів, торкнутися нею з рукою Олдера. Олдер машинально відповів на знайоме з дитинства вітання і подумав раптом, що слід було б не обмінюватися рукостисканням, а схилити коліна або, по крайній мірі, низько вклонитися, проте момент для цього був уже втрачений. І він застиг, онімівши від збентеження.

— Значить, ти від лорда Яструба? Як він там? Чи він здоровий?

— Так, пане мій. І він написав вам… — Олдер взявся бентежно ритися в кишенях куртки в пошуках листа, який мав намір подати королю, опустившись перед ним на коліна в тронному залі, де король буде сидіти на троні Морреда, — … ось цього листа, пане мій.

Очі, що стежили за його діями, дивилися жваво, але погляд залишався ввічливо-спокійним, і були очі ці майже настільки ж непроникні і гострі, як у Яструба, тільки, мабуть, в них було більше почуття, чи душі. Король з вишуканим поклоном взяв лист, поданий йому Олдером, і вдячно заявив:

— Будь-яка людина, що принесла мені від мого Вчителя хоча б слово, назавжди знаходить мою сердечну подяку і стає бажаним гостем в моєму домі. Сподіваюся, ти мене вибачиш? Я б хотів це прочитати.

Олдер нарешті змусив себе поклонитися, і король відійшов з листом в руці до вікна.

Він прочитав його двічі з початку і до кінця, потім акуратно згорнув і сховав. Обличчя його, проте, як і раніше залишалося зовсім безпристрасним. Він підійшов до дверей і щось сказав тим, хто, мабуть, чекав його розпоряджень по ту її сторону. Потім знову повернувся до Олдера і сказав:

— Прошу тебе, присядь, і я сяду з тобою поруч. Зараз нам принесуть перекусити. Я знаю, що ти від ранку по палацу бродиш. Якби у капітана палацової варти вистачило розуму послати мені відповідне донесення, я легко міг би позбавити тебе від багатогодинного лазіння по сходах і відвідування незліченних кабінетів моїх придворних. То ти жив у мого Вчителя? У його будинку на кручі?

— Так.

— Як я тобі заздрю! А ось мені там ніколи побувати не довелося. І я не бачив його з тих пір, як ми розлучилися на острові Рок, — рівно півжиття. Він не дозволяє мені відвідувати себе. І сам не побажав прибути навіть на мою коронацію. — Лебаннен посміхнувся так, ніби все сказане не має для нього жодного значення. — Але саме він подарував мені моє королівство! — додав він з гордістю і сумом.

Потім встав і кивком запропонував Олдерові зайняти місце за невеликим столиком. Стільниця була вишукано інкрустована складним орнаментом зі слонової кістки і срібла: листя і квіти ясеня перепліталися з тонкими лозами, частково приховуючи їх.

— Чи вдалою була твоя подорож? — запитав король і задав ще кілька подібних світських питань, поки слуга розставляв на столику тарілки з закускою — холодним м'ясом, копченою фореллю, салатом і сиром. Лебаннен, подаючи Олдерові приклад, їв з відмінним апетитом, раз у раз підливаючи в найтонші кришталеві келихи вино, колір якого нагадував Олдерові золотистий топаз. Через деякий час король підняв свій келих і сказав: — За мого Вчителя і дорогого друга!

— Так, за нього, — прошепотів Олдер і випив до дна.

Лебаннен також багато розпитував його про острів Таон, який відвідав кілька років тому. Олдер пам'ятав збудження і захоплення, які панували на острові, коли король прибув в Меон. Потім Лебаннен згадав, що у нього в палаці є кілька музикантів з Таона, арфистів і співаків, і запитав, чи не знайомі Олдерові їх імена. Дійсно, деякі імена виявилися йому добре знайомі. Загалом, король дуже добре вмів зробити так, щоб в його товаристві гість почувався легко і невимушено. Ну і, звичайно ж, Олдерові дуже допомогли в цьому відношенні смачна їжа і чудове вино.

Коли вони обидва наситилися, король знову наповнив келихи і сказав:

— Між іншим, лист Яструба в основному стосується тебе. Ти це знав? — Своє питання він поставив тим самим легким світським тоном, яким почалася яхня зустріч, і Олдер навіть трохи розгубився.

— Ні, - відповів він.

— А уявляєш ти, про що в цьому листі може йти мова?

— Можливо, про мої сни. — Це Олдер сказав дуже тихо, похнюпившись.

Король деякий час пильно дивився на нього. У його пильному погляді не було нічого образливого, і все ж Олдерові здавалося, що його вивертають навиворіт. Потім Лебаннен вийняв лист Яструба і простягнув його Олдеру.

— Але ж, пане мій, я майже не вмію читати!

Лебаннен зовсім не здивувався — серед чаклунів лише деякі вміли читати, — але явно пошкодував, що так незграбно поставив гостя в незручне становище. Його золотисто-бронзові щоки залив темний рум'янець, і він сказав:

— Прости мене, будь ласка, Олдер! Можна, я прочитаю тобі, що він тут пише?

— Будь ласка, пане мій, прошу вас! — Збентеження короля на мить змусило Олдера відчути себе рівним з ним, і він вперше за весь цей час заговорив тепло і природно.

Лебаннен пропустив слова вітання і кілька перших рядків, а потім став читати вголос:

— «… і Олдер з острова Таон, подавець цього листа, є тією людиною, якого мерці звуть уві сні — і аж ніяк не з його волі — в свою країну, ту, яку колись нам з тобою довелося разом перетнути. Він розповість тобі про свої страждання, які вже стали минулим,

1 ... 18 19 20 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На інших вітрах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На інших вітрах"