Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

злодійська пожадливість цього себелюбства.

Скажіть мені, брати мої, що ми вважаємо поганим і що найгіршим? Чи не звиродніння, не втрату людської подоби? Там, де бракує щедрої душі, ми завжди бачимо звиродніння.

Вгору веде нас наша дорога — до вищого роду і до найвищого. Та жахом віє на нас від звироднілого почуття, що промовляє: «Все для мене».

Вгору злітає наше почуття; воно — символ нашої плоті, символ піднесення. Символами таких піднесень є імена чеснот.

Так проходить крізь історію плоть — у ствердженні і в борні. А дух — що він для плоті? Провісник її борні й перемог, товариш і відлуння.

Символами є всі імена добра і зла — вони не промовляють, вони тільки ваблять. Нерозумний той, хто хоче їх пізнати.

Пильнуйте, брати мої, щоразу, коли ваш дух схоче заговорити символами — то буде початок вашої чесноти.

Тоді ваша плоть піднесеться й воскресне; своєю радістю розкує вона дух, і він стане творцем і суддею, тим, хто любить і цілюще впливає на все.

Коли ваше серце б'ється широко і наповнено, як могутній потік, благословення і небезпека для мешканців берегів — ось де початок вашої чесноти.

Коли ви піднеслися над хвалою і осудом і ваша воля як воля того, хто любить, хоче панувати над усім, то це початок вашої чесноти.

Коли ви відмовляєтеся від розніженості і м'якого ложа, а розпещені вже не годні вас спокусити, то це початок вашої чесноти.

Коли у вас лиш єдине жадання і таку переміну потреб ви звете необхідністю, то це — початок вашої чесноти.

Воістину, вона — нове добро і зло! Воістину, це — нове глибинне дзюрчання й жебоніння нового джерела!

Вона, ця нова чеснота — сила; вона — панівна думка, а навколо неї мудра душа,— золоте сонце, а навколо нього змія пізнання.

2

Тут Заратустра замовк на хвилю і з любов'ю поглянув на учнів своїх. Потім так повів свою мову далі,— і голос його змінився:

— Залишайтеся, брати мої, відданими світові всією силою своїх чеснот! Хай ваша щедра любов і ваше пізнання служать сенсові світу! До цього я вас закликаю.

Не дозволяйте своїм чеснотам відлітати від земного й битися крилами об вічні мури! Ох, скільки тих чеснот відлітає!

Повертайте, як я, відлетілі чесноти знову на землю — так, знову до плоті й життя, щоб вони надали світові свого сенсу — людського сенсу!

Сотні разів відлітали вже й хибили і дух, і чесноти. Ох, у нашому тілі ще й досі живе усе те засліплення й омана — плоттю й бажанням стали вони там.

Сотні разів уже спокушались і збивались на манівці і дух, і чесноти. Так, спробою була людина. Ох, багато неуцтва й хиб стало нашою плоттю!

Не тільки розум тисячоліть — і безум тисячоліть проривається з нас. Небезпечно бути спадкоємцем.

Ми ще боремося крок за кроком із велетом випадком, і над людством усім ще й досі тяжіє нерозум і безглуздя.

Нехай прислужаться ваш дух і чесноти, брати мої, сенсові світу,— і переоцініть геть усе! Задля цього ви повинні боротися! Задля цього ви повинні творити!

Пізнаючи, плоть очищається; намагаючись пізнати, вона підноситься; для того, хто пізнає, священні всі порухи; душа піднесеного радіє.

Лікарю, зціли себе сам, і тоді ти допоможеш хворому. Коли він на власні очі побачить того, хто сам себе зцілює, це буде для нього найкращою допомогою.

Є тисячі стежок, на які ще ніхто не ступав, тисячі здорових способів життя і прихованих островів життя. Ще й досі не вичерпана і не розкрита людина і світ її.

Пильнуйте й дослухайтеся, самітники! З майбуття таємничими змахами крил віють вітри і до тонкого слуху долітають добрі вісті.

Ви, що сьогодні самотні й відрубні, колись неодмінно станете народом; із вас, що обрали самі себе, виросте обраний народ, а з нього — надлюдина.

Воістину, цілющою нивою ще стане колись земля! І вже повивають її нові пахощі, що несуть зцілення — і нові сподівання!

З

Сказавши ці слова, Заратустра замовк, як той, хто ще не сказав свого останнього слова; довго він зважував нерішуче свою патерицю. Потім так повів свою мову — і голос його змінився:

— Тепер, учні мої, я піду сам! Ви також ідіть, і також самі! Так хочу я.

Воістину, раджу вам: ідіть від мене і захищайтеся від Заратустри! А ще краще — соромтеся його! Може, він вас ошукав.

Той, хто пізнає, повинен не тільки любити своїх ворогів, а й уміти ненавидіти друзів.

Погано віддячує своєму учителеві той, хто назавжди лишається тільки учнем. Чом би вам не поскубати мій вінок?

Ви мене шануєте, та що буде, коли одного разу надломиться ваша шана? Остерігайтеся, щоб вас не розчавив кумир!

Ви кажете, що вірите в Заратустру? Та що важить Заратустра! Ви — мої вірні? Та що важать усі вірні?

Ви ще не шукали себе, а вже знайшли мене. Так чинять усі вірні, тому так мало важить будь-яка віра.

Тепер я наказую вам згубити мене і знайти себе, і аж тоді, як усі ви мене зречетесь, я знову прийду до вас.

Воістину, брати мої, іншими очима я тоді шукатиму тих, кого втратив, іншою любов'ю вас любитиму.

Колись ви ще станете мені друзями й дітьми одного сподівання — тоді я захочу втретє побути з вами, щоб святкувати разом великий полудень.

Це той великий полудень, коли людина стоїть на середині свого шляху від звіра до надлюдини і святкує свою дорогу до надвечір'я як найвище своє сподівання, бо це дорога до нового світанку.

І той, хто йде до загибелі, благословить себе сам, бо насправді він іде далі, і сонце його пізнання стоятиме в зеніті.

«Померли всі боги; тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина»,— така має бути в час великого полудня наша остання воля!

Так казав Заратустра.

Частина друга

«...і аж тоді, як усі ви мене

зречетесь, я знову прийду до вас.

Воістину, брати мої, іншими

очима я тоді шукатиму тих, кого

втратив, іншою любов'ю вас любитиму».