Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"

літературний світ, якби на фактичних даних написати книжку про людську індукцію!… До речі, що сталося з панночкою? — поцікавився Мейтей.

— Кілька днів тому я ходив вітати її з Новим роком. Перед ворітьми вона грала зі служницею у волан і була цілком здорова.

Господар, що вже давно над чимось зосереджено думав, аж тепер розтулив рота.

— Зі мною теж була пригода, — сказав він, наче давав зрозуміти, що, мовляв, і він не ликом шитий.

— Яка пригода? — запитав Мейтей. Від кого-кого, а від господаря він, звісно, такого почути не сподівався.

— І теж наприкінці року.

— Дивний збіг. У всіх наприкінці року щось трапилося, — посміхнувся Kaнґeцy. На місці викришеного зуба у нього стирчав шматок куямоті.

— А чи не того ж дня і о тій же годині? — втрутився Мейтей..

— Ні, приблизно двадцятого числа. «Замість новорічного подарунка, — сказала мені дружина того дня, — краще поведи мене послухати Сетцу Дайдзьо» [65]. — «Чому б і не повести, — відповідаю. — А яка сьогодні вистава?» Дружина заглянула в газету: «Унаґідані». — «Мені вона не подобається, краще сходимо в театр іншим разом». Того дня ми так нікуди і не пішли. Наступного дня дружина знову розгорнула газету: «Сьогодні «Хорікава». Може, підемо?» — «У ній надто багато грають на сямісені [66] Шуму багато, а змісту ніякого. Краще згодом». Дружина невдоволена вийшла з кімнати. Третього дня вона рішуче заявила: «Сьогодні показують «Сандзюсанґендо». Я будь-що хочу послухати Сетцу Дайдзьо в «Сандзюсанґендо». Не знаю, може, й ця п’єса вам не до вподоби, але прошу вас піти заради мене». — «Якщо вже ти так хочеш, можна й піти, але це найкраща вистава і, напевне, там не протовпишся. Тож сумніваюся, чи потрапимо ми в театр. Адже здавна повелося, що потрібні місця наперед замовляють у чайному будиночку при театрі. Не годиться порушувати узвичаєні правила. На жаль, і сьогодні не варто морочитися». Майже крізь сльози дружина проказала: «Я — жінка і тому не знала, що все так складно, але ж і мати Охара, і дружина Судзукі, Кімійо-сан, ходять у театр, поминаючи всякі формальності. Нехай ви і вчитель! Хіба ви не можете обійтися без зайвого клопоту? Нестерпна ви людина!»- «Гаразд, — здався я, — підемо, хоч я певен, що марно. Повечеряємо і підемо на трамвай». Настрій у дружини відразу покращав. «Якщо їхати, то треба встигнути туди до четвертої години. Нема чого гаятися». — «Навіщо до четвертої?» — питаю я, а дружина відповідає, що, як пояснила їй Кімійо-сан, треба заздалегідь зайняти місця. «Отже, після четвертої вже пізно?» — ще раз перепитав я. «Так, пізно», — відповіла дружина. І раптом — хочете вірте, хочете ні, - мене почало морозити.

- І дружину теж? — запитав Канґецу.

— Де там! Тільки мене. Я чомусь відразу зм’як, наче аеростат, в якому прокололи оболонку. Голова пішла обертом, руки й ноги скувала млість.

— Раптова хвороба, — прокоментував Мейтей.

— Яка досада! Я так хотів виконати жінчине прохання, хоч раз за цілий рік! Я весь час тільки те й робив, що сварив її, примушував тяжко працювати, доглядати дітей і за все це ні разу їй не віддячив добром. Як на те, тоді й вільний час був, і в кишені подзенькувало кілька монет. Можна б і поїхати. Але якби ж не кляті дрижаки! Хіба піднімусь я в трамвай, коли в очах потемніло і я не годен переступити через поріг? «Який жаль!» — подумав я, і мене почало морозити ще дужче, ще дужче потемніло в очах. «Якщо негайно вжити заходів і показатися лікареві, то до четвертої ще цілком можна одужати», — вирішив я і, порадившись з дружиною, послав по лікаря Амакі, але, на лихо, той з учорашнього вечора чергував в інститутській клініці і ще не повернувся. «Він буде вдома о другій і відразу навідається», — сказали нашій служниці. От халепа! Якби я випив абрикосової води, до четвертої я був би здоровісінький. Нема щастя, та й годі. Видно, не судилося мені побачити радісного обличчя дружини. «Отже, — питала вона докірливо, — ви не зможете піти?» — «Чому ж ні? Обов'язково підемо, — відповів я. — Заспокойся, я до четвертої видужаю. Піди хутчій вмийся, перевдягнися й чекай». У ці слова я намагався вкласти всі свої почуття. Але мене чимраз дужче проймало морозом, дедалі більше паморочилася голова. «Хто знає, що накоїть ця нерозважна дружина, якщо не одужаю до четвертої і не дотримаю своєї обіцянки? Ну й халепа! Що ж робити?» І тут я вирішив, що мій найперший обов’язок завчасно нагадати дружині про марність людського життя і неминучість смерті й тим самим підготувати її до найгіршого. Я негайно закликав дружину в кабінет. «Хоч ти й жінка, — здалеку почав я, — але, мабуть, розумієш, що означає європейська приказка mаnу а slip 'twixt the сир and the lіp [67]?» — «Хто його збагне, це європейське письмо! По-вашому, якщо я не розумію англійської, то вже й можна насміхатися? Якщо та англійщина вам так до вподоби, то чого б вам не оженитися з випускницею християнської школи? Такої жорстокосердої, як ви, людини ще світ не бачив», — накинулась на мене дружина. Старанно продуманий план умить провалився. Запевняю вас, я без злого наміру заговорив по-англійському. Ви дуже засмутите мене, якщо витлумачите той вчинок так, як і дружина. Насправді мою поведінку тоді визначала тільки щира любов. Як на те, все трапилось саме тоді, коли мене пройняв мороз, голова паморочилась, навіть мозок трохи потьмарився. Тому-то я так поквапно заговорив про марність людського життя і неминучість смерті і ні сіло ні впало перейшов на англійську мову, цілковито забувши, що дружина її не розуміє. Безперечно, я припустився помилки. Через неї мене ще дужче затрусило, перед очима ще прудкіше поплив навколишній світ. Як я і звелів, дружина подалася у ванну, роздяглася до пояса і заходилась чепуритися. Потім вийняла з шафи кімоно, перевдяглася і сіла, мовляв, я готова йти хоч зараз. А я не знав, на яку ступити. «Хоч би скоріше йшов Амакі-кун», — подумав я і глянув на годинник. Була третя. До четвертої лишалась тільки година. «Може, помалу підемо?» — крізь прочинені двері спитала дружина. Мабуть, воно й негодиться вихваляти свою дружину, але тоді я подумав, що вона ще не була такою гарною. Її шкіра, старанно вимита, виблискувала і на тлі хаорі з чорного крепдешину здавалась ще білішою. Її обличчя світилося з двох прнчин: першої, матеріальної, пов’язаної з тим, що дружина вимилася з милом,