Читати книгу - "Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини"

Буря оплесків була відповіддю. Вже тоді Вільне Козацтво досить радикально підходило до питання українсько-російських взаємних відношень. Вже тоді владу Керенського у відношенню до України прирівнювалося до влади чужої держави.

Через місяць виявилося, що дід Шаповал не жартував. 5-го липня зробив революційний виступ полк імені гетьмана Павла Полуботка; він захопив Київ а потім з наказу Українського Військового Генерального Комітету, який боявся конфлікту з росіянами, зліквідував свій виступ і відійшов до Грушок. До Звенигородки долетіла вістка, що у Києві наше військо б'ється з росіянами. Вільне Козацтво з власної ініціативи вирушило на допомогу. В забраних силою чотирьох потягах, захопивши на ст. Цвіткове гармати, прибуло козацтво під Київ. На ст. Мотовилівка довідалися, що сама українська влада зліквідувала виступ, і повернули назад; на ст. Городище стрінули ще потяги з козаками; — то їхали курені, що одержали наказ штабу коша пізніше. Цим першим наступом села на Київ кермував штаб звенигородського коша на чолі з Гризлом.

Заслуговує на увагу, що про цей цікавий випадок промовчала київська преса, як російська, так і українська. Росіяни взагалі промовчували масовість українського руху, а наші політичні партії того часу, в руках яких була вся преса, дивилися на виступ полуботківців, як на бешкет і тому не в їх інтересах було повідомляти, що цей виступ зикликав такий відгук на провінції. Потрібно зазначити, що виступ полуботківців пройшов у зразковому порядку.

Скоро прийшло до конфлікту поміж звенигородською земською управою і штабом коша. Весь склад управи складався з українців, опріч одного Михальського. Михальський, хоч розумів, але не говорив по нашому. Штаб коша став у ворожу позицію до Михальського і домагався його усунення зі складу управи. Земські збори невеликою більшістю відкинули домагання штабу. Причину цього потрібно шукати в особі Гризла, який не користувався авторитетом серед населення, але будучи спритною людиною, тримався на посаді кошового. Потім конфлікт іще більше загострився. Справа дійшла до Києва. Для полагодження конфлікту з Києва був я висланий на місце, як член Центральної Ради. Не зважаючи на жнива, в м. Звенигородці зібралися земські збори і з'їзд Вільного Козацтва.

Я був місцевого походження (с. Будища) і скоро зорієнтувався в обставинах, а головне, у взаємнім відношенню реальних сил. Михальський був усунутий.

3 великою парадою стрінули козаки мене, як посланця Центральної Ради. Коло 2500 козаків, вишикуваних в каре, чекали на площі. На привіт:

— Здорові були, батьки! — розляглося:

— Доброго здоров'я, синку! Слава!!

То були справді батьки: велика більшість козаків мала вже сивину в бородах; молоді обмаль — уся забрана на війну. Під звуки оркестру проходили сотні в білих штанях і солом'яних брилях перед посланцем уряду.

Вільне Козацтво весь час робило натиск на органи влади в бік як найрадикальніших рішень у національному питанню. Треба пам'ятати, що 1917 рік був роком «українізації України». Село сперлося на козацтво в своїх соціяльних домаганнях. Як уже згадувалося, дідичі на Звенигородщині належали до націй, ворожих Україні й українському рухові. Тому, опріч соціального питання, ґрунтом для відношення були й національні інтереси. Тому козацтво рішуче дивилося на дідичів, як на тимчасових доглядачів за маєтками, що мають бути передані місцевому населенню по законам українського уряду; такі обов'язки накладало козацтво на вчорашніх панів!

Цікаве відношення до Вільного Козацтва з боку політичних партій. Представники меншостей в Центральній Раді: Рафес, Балабанов, Крупнов, Фрумін та ін. при одній згадці про Вільне Козацтво тратили рівновагу. Рафес говорив, що Вільне Козацтво буде громити жидів. Він заклинав українську демократію Марксом і всіми святими, щоб вона знищила «ето шовіністическоє погромноє казачество». Нібито в соціалістичної демократії була сила зробити це.

Українська демократія відносилася до організації Вільного Козацтва ніяк. Тільки в осені 1917 року вона пробує прибрати під свій вплив і кермування цю силу. Проби звелися до вироблення статуту й агітації серед козаків, з метою утворити з їх добровільну міліцію з виключно поліційними функціями. Губерніальний з'їзд Київщини (14–17 вересня н. ст.), що відбувався під великим впливом соціал-революціонерів, своїми постановами підпорядковував Вільне Козацтво місцевим революційним установам. На думку з'їзду в козацтво мали вступати люди вибрані громадами.

Та козацький рух уже переріс вимоги, які ставила до його соціалістична демократія. Вільне Козацтво прагне централізації й перетворення в суто військову організацію. 3 демократичних партій тільки партія соціалістів-самостійників без застережень пішла на зустріч народному рухові. Члени цієї партії працювали в організаціях Вільного Козацтва, поглиблювали національну свідомість та ідею творення української збройної сили. Але ця партія не мала досить сили, щоб паралізувати негативні впливи на організацію інших політичних груп.

Праві кола відчули на собі силу нової організації й вже від половини літа 1917 року пробують опанувати Вільне Козацтво. Агенти великої буржуазії провадили шалену агітацію серед козацтва. Вони загравали на національних і навіть соціальних почуттях козаків; головним чином напиралося на те, що Вільне Козацтво в першу чергу має одержати значні земельні наділи і стати класовою організацією. Вільне Козацтво, як організована сила повинна б користуватися привілеями, в порівнянні до решти населення.

По ініціативі Звенигородського Вільного Козацтва в середині жовтня н. ст. був скликаний Всеукраїнський З'їзд Вільного Козацтва в старій гетьманській резиденції, м. Чигирині. На цей з'їзд не приїхали представники соціалістичної демократії, зате прибув генерал Павло Скоропадський з цілим штабом. Дуже зручно заграваючи на бажаннях козаків аж до готовності віддати свої маєтки на користь української держави, Скоропадський потрапив добитися вибору його наказним отаманом Вільного Козацтва всієї України. Була утворена генеральна козацька рада, яка разом із наказним отаманом мала заправляти всіма справами козацтва. Від звенигородського коша до генеральної ради увійшли: Гризло (м. Калниболота), Кищанський (м. Рижанівка), Шкільний (с. Гусаків). Генерал Скоропадський відразу намагався використати свій вплив у козацтві в інтересах своєї групи. Так, при виборах до установчих зборів веде він велику агітацію за виборчий список ч. 16; то був список землевласників (великих); цікаво, що в тому спискові був і П. Скоропадський. Здається, йому вдалося з'єднати для себе Гризла.

Як відносилося Звенигородське Вільне Козацтво до заходів Скоропадського, можна судити по тому, що Гризло тримав у тайні свій зв'язок з генералом Скоропадським. Коли пізніше козацтво довідалося про це, то Гризло примушений був залишити посаду кошового.

На Третьому Всеукраїнському Військовому З'їзді Звенигородський Кіш знову мав своїх представників. В цей власне час розпочиналася збройна боротьба України проти Росії. Цей час застав Звенигородське Вільне Козацтво на роздоріжжі; воно не мало політичного проводу. За угодовою політикою Центральної Ради по самій безкомпромісній натурі своїй не могло йти воно.