Читати книгу - "Тільки разом"

— Ні, ну що ти, доню! — заперечила Ірен і зазирнула до книги. — «Необхідно з’ясувати, чи достатньо хороший у дитини слух».

— Андре! — тихесенько мовила Естель. — Хочеш їсти?

Андре знову замотав головою.

— «Зверніть увагу, чи добре дитина розуміє вас, чи може виконати прості завдання, які не супроводжуються жестами».

— Андре, покажи, де в тебе око! — попросила Ірен.

Хлопчик, не відриваючись від книги, виконав бабусине прохання.

— А покажи, де вушко! Де ніжка? Де животик?

Андре мовчки показував частини тіла, які зацікавили літню жінку.

— А де зелений колір на килимі? — запитала Естель.

Хлопець провів пальцем по рослинному орнаменту.

— «Необхідно провести обстеження дитини в невролога, психолога, логопеда», — підсумувала Ірен.

Після цих слів бабусі Андре встав, із докором подивився на Ірен та Естель, забрав у матері книгу, кинув її під диван і натомість подав енциклопедію підводного світу. Кет засміялася, а жінки вирішили, що обстеження малому Леруа непотрібне.

Заговорив Андре у три роки і два місяці цілком несподівано. Зранку, коли хлопець міцно спав, Кет вирішила подивитися, як справи у матері. Намагаючись переконати сусідку допомогти хворій жінці, дівчина затрималась і повернулася до будинку Леруа лише опівдні.

Коли Кет нізвідки з’явилась у вітальні, Андре, який сидів зарюмсаний у матері на колінах, скрикнув:

— Кет, ти де була?! Скільки можна на тебе чекати?!

Від несподіванки Ірен хлюпнула каву на штани Леона, який так і не доніс до рота хліб із джемом.

— Андре, нічого собі! — засміялася Кет. — Ти говориш! Як же чудово! Вибач, мені треба було провідати одну знайому!

— Синку, а хто така Кет? — нарешті видавила із себе перелякана Естель.

— Кет — мій друг, — мовив Андре, зіскочивши з колін матері.

— Андре, ти чому мовчав стільки часу?! — нарешті оговтався Леон. — Ти ж наче добре говориш?!

— Добре! — підтвердив хлопець. — А про що з вами говорити?

— Ого! — засміявся старший Леруа. — У тебе, виявляється, складний характер!

Андре знизав плечима.

— Синку, якби ти говорив, ми б краще тебе розуміли! — погладила хлопця по кучерях Естель. — Ми б робили все, що ти хочеш!

— Ви і так робите майже все, що я хочу!

— Можливо, ти ще чогось би хотів? — запитала Ірен.

— Так, я хотів би навчитися читати!

Того ж вечора Леон розпочав заняття із сином, і вже за пів року Андре здолав усі книжки, які для нього підготували батьки.

Відколи Андре заговорив, у Кет не було вільної хвилини. Хлопець засипав подругу питаннями, вимагав пояснень із будь-якого приводу й командував дівчиною, ніби справжній генерал. Лише на вулиці, коли Андре уважно вивчав камінці, рослини, комах і тварин, Кет могла подумати про Україну, про матір і знайомих, про щось, не пов’язане з малим Леруа.

Утім, як тільки Кет відволікалася, Андре обов’язково знаходив дивне й неприємне заняття: обмацував жаб і слимаків, залазив пальцями в усі тріщини й нори, ловив котів і роздивлявся, що в них у роті, не звертаючи увагу на подряпини й укуси. От і зараз дівчина насилу вмовила малого дослідника облишити розчавленого голуба й припинити колупатися палицею в кишках нещасного птаха.

— Іди, іди сюди, Андре! — благала Кет, зупинившись віддалік на залитому сонячним світлом газоні. — Хіба тобі не гидко?

Невдоволений Андре підійшов до подруги, щомиті озираючись на покинуту знахідку.

— Ні, не гидко. Мені цікаво, що у пташки всередині, що всередині в усіх нас, — спокійно мовив Андре.

— Давай облишимо цю розмову! — попросила Кет. — Просто посидимо на травичці й подивимося на небо!

Хлопчик сів на газон і поглянув угору.

— Кет, а чому хмари білі? — запитав Андре.

Кет не знала, чому вони білі. Дівчина ніколи над цим не замислювалась.

— Тому, що на небі немає бруду, — нарешті сказала Кет.

— А чому на землі багато бруду?

— Тому що на світі багато нехороших людей, вони смітять.

— Я не буду смітити! — пообіцяв хлопець.

— Добре! — посміхнулася Кет.

— Кет, а чому сонце ховається увечері та з’являється зранку?

Кет почала пригадувати все, що чула на астрономії, але мало що могла пригадати і ще менше могла переказати своєму підопічному.

— Тому, що Земля обертається довкола Сонця, і нам здається, що Сонце то з’являється, то зникає.

— А чому вона обертається?

— Сонце дуже важке й сильне, воно притягає Землю до себе й не дає їй полетіти деінде.

— Це як Леон притягає Естель?

Кет пирснула зі сміху.

— Так, майже так!

— А чому ти смієшся?! — розсердився хлопчик. — Думаєш, було б добре якби Естель полетіла деінде?! Я так не вважаю!