Читати книгу - "Мудрі жінки"

так довго його чекала! Зігріла своєю любов’ю та ніжно приголубила, як колись — у далекі молоді роки. Зараз, сповнена задоволення, має право поніжитися на сонечку та розслабитися.

У день приїзду чоловіка Марія завжди брала на роботі вихідний і була весь день у солодкому полоні сім’ї. Гарно! От перебувати б у такому полоні вічно!

Учора падав рясний дощ, і поки Микола прибіг із машини в дім — змок до нитки. Свої речі в дім не вніс. Отже, тепер Марія поволі пішла до машини за сумкою. Сіла на поріг і почала перебирати одяг чоловіка.

Вона любила ті дні, коли Микола приїздив із далекого рейсу. Працював на великому траці-фургоні, рефрижераторі. Возив на ньому за кордон та по всій Україні вантажі. Роботою був задоволений, ніколи на неї не нарікав, хоч би який утомлений не приїздив. Заробітки в чоловіка були непогані, сім’я була забезпеченою. Мали гарну донечку Яринку — дитя кохання. Наступного року вона закінчувала школу, і батьки мріяли, що буде донька лікарем — це престижно, гарно оплачується, завжди при роботі. Дочка була однією з кращих учениць у школі — гордістю мами і тата.

Марія почувалася щасливою жінкою. Вона ніколи не аналізувала своє щастя. Це все одно, що подрібнити гарного метелика для того, щоб краще бачити його красу.

Хороший чоловік, прекрасна дитина, дім, робота, душевна подруга, міцне здоров’я в усіх рідних. Усі основні складові щастя людини! (Ну що тут скажеш?)

Марія ніколи не сварилася з чоловіком. По-перше, він не давав їй приводів для цього. По — друге, його майже ніколи не було вдома. Тиждень відпочивав від рейсу вдома, потім — два-три тижні в рейсі. Так Микола працював десятки років.

На роботі його цінували. Він був потрібним працівником для своєї автобази. Усі водії обов’язково їздили в рейси з напарником, а Микола відмовлявся. Для автобази — це значна економія фонду заробітної плати. Йому також вигідно — більший розмір премій, аніж в інших водіїв.

Адміністрація автобази завжди ставила Миколу за приклад іншим: і порядний, і відповідальний працівник, і не п’є. Одне слово, позитив у всьому. Його світлина незмінно була на дошці пошани передовиків підприємства, яка залишилася ще з радянських часів. Раз на рік профком просив Миколу принести нову світлину, щоб замінити стару, яка вигоріла від сонця і поблякла від дощів.

Микола був показним чоловіком — високий, чорнявий, кароокий, з ямочкою на підборідді. До того ж мав гарну спортивну фігуру. Ну просто красень з української народної пісні! Був працьовитим, підтримував свою фізичну форму не у спортивному залі чи на баскетбольному майданчику. За той тиждень, що був удома, старанно переробляв усю чоловічу роботу. Та й жіночої роботи не цурався — хотів, щоб біля хати і в домі все було ошатно, по-господарськи, щоб найрідніші люди не відчували відсутності голови сім’ї. Марія була горда за свого чоловіка і пишалась ним: і як господарем, і як людиною.

Сім'я мала власний будинок, збудований давно, і господарство вимагало постійної дбайливої чоловічої руки та пильного жіночого ока. Микола приїздив із рейсу додому, а його вже чекав цілий перелік робіт. І тепер за тиждень він надолужував пропущене за півмісяця. Після приїзду чоловіка Марія не говорила, а приємно квоктала, як та курка, від якої тільки що пішов півень. Так тривало тиждень — до Миколиного від’їзду.

Доросла дочка трохи підсміювалась із мами, що та мало яйце не знесе біля тата — так уже крутиться і догоджає йому. Смішно дивитись, ніби тиждень тому побрались.

Марія була гарною парою для Миколи. Висока, струнка, інтелігентне лице з тонкими рисами, акуратним невеличким носиком, гарними і апетитними губами. Русяве волосся і глибокі голубі очі. Така собі українська лялька Барбі. Була чудовою господинею — усю домашню роботу порала із задоволенням. Своя ноша не важка, і Марія з радістю несла на собі тягар домашніх клопотів майже весь час одна. Любила так порядкувати у своєму господарстві, щоб на час приїзду чоловіка з рейсу в неї все було готове: для відновлення сил чоловіка — смачний обід, для душі — комфорт у домі, справжня мистецька краса на квітнику та в городі.

А найголовніше для його серця — палка любов жінки, яка скучила за чоловічими обіймами. Ці ночі, ранки і дні для Марії були казковими. Вона так вірно чекала Миколу і так палко його кохала, що її подруга Роксолана — душпастир та радник у всіх питаннях — жартувала і говорила: «Це навіть нездорово і несучасно — бути такою вірною, відданою і закоханою стільки років». Але це були тільки дружні жарти. Вона прирівнювала Марію до дружини моряка, яка постійно чекає свого чоловіка з плавання.

Ніхто не чув, щоб моряки розлучалися зі своїми дружинами. Вони їх так рідко бачать, що за короткий час перебування на березі не помічають недоліків своїх дружин. Жінки так само бувають сліпі від кохання до своїх чоловіків. Кохання з розлуками і зустрічами завжди міцніше. Зустрічі додають жару в полум’я кохання, воно розгоряється з новою силою, обпалюючи жарким вогнем серця і душі.

Після довгої розлуки і палкої зустрічі — радісний ранок. Зако хана Марія сидить на порозі, перебирає речі чоловіка — що прати, що підшити, що відкласти до наступного рейсу.

На подвір’ї сонячно, добре видно кожну плямку на одязі. Господиня поспішає, бо випрати треба сьогодні. Не дай Боже, знову задощить, то як тоді посушити куртки та светри.

Прання назбиралося багато — ціла купа. Марія уважно переглядає кишені штанів чоловіка — щоб під час прання не випрати з грошима чи чимось важливим. У кишені чистих, випрасуваних на канти штанів лежить якийсь папірець.

Марія хотіла викинути його, а потім взяла цікавість. Дивно: квитанція з хімчистки. Незнайома адреса в Ужгороді. Чоловік там чистив одяг. Незрозуміло… Прізвище її чоловіка, а адреса чужа. «Що він з тими штанами робив, щоб аж в Ужгороді, в далекому чужому місті, віддати їх у чистку?» — думка засіла в її голові. «Спитаю, коли прокинеться», — думала господиня. Поклала квитанцію в кишеню халата. Штани — до чистих речей.

Переглядає одяг далі. Підготовку до