Читати книгу - "Кривавими слідами"

– Але ми самі захотіли бути тут, – нагадав Валік.

Власта нічого не відповіла. І справді, чого вона так дратується? Сама ж залишилася. Нагай кілька разів наголошував, що вони з Валіком при бажанні можуть бути вільними. Тим паче, ніхто від завтрашньої зміни, яка почнеться о шостій сорок п’ять ранку, їх не звільняв. Патрульна уявила, як вони з Валіком прямо з пошуків убивці зранку поїдуть на базу. На шосту сорок п’ять усі там збираються, о сьомій шикування, далі огляд у лікаря, отримання зброї і о восьмій заступання на зміну. Їх хоч допустять до служби після безсонної ночі?

Хтозна. Але пропустити сьогоднішню ніч не могла собі дозволити. Щойно приїхали сюди, віддзвонилася малій, щоб та лягала спати і не чекала. Дочка здивувалася і, здається, захвилювалася. Неодноразово бувало, що Власта серйозно затримувалася на роботі, але ніколи не було такого, що вона навіть не знала, чи прийде додому ночувати.

Це роздратування – певно, втома. А той Скляр, вона знову похмуро зиркнула на слідчого, ще більше посилює дратівливість. Та як іще реагувати на його зверхнє ставлення до патрульних?

Глянула на Валіка: той зосереджено виконував роботу. Хлопець був набагато молодший за неї, у патрульній поліції лише рік. І всього два роки після університету. За цей час змужнів, став більш рішучим. Хоча і невпевненість часом таки в його поведінці проглядається. Наприклад, зараз: знає, що Скляр неправий, але тільки через те, що той мудак вищий за званням, готовий беззаперечно його слухатися. З іншого боку, зітхнула Власта, хіба не так повинен він діяти за статутом? Це от вона, Власта, дозволяє собі вольності. Навіть зараз, коли всі надягнули броню[3], навіть не зреагувала: терпіти не могла носити бронежилети. Хоч у темну пору доби патрульні зобов’язані це робити. Власта вже отримувала зауваження з приводу цього від керівництва. Ще трохи, і їй винесуть за непослух догану.

– Гільза! – раптом вигукнула Власта, не вірячи своїм очам.

– Точно гільза! – зрадів Валік, який відразу кинувся до неї. – Схоже, до мисливського патрона. І схоже, збігається з тим калібром, який ми вже знаходили. – Валік присів біля знахідки. Посвітив ліхтарем, аби роздивитися краще. До них уже прямували інші спеціалісти. І, звісно, Скляр з операми.

– Далеко зайшов, падло, – проказав Єгор, теж роздивляючись гільзу. Роззирнувся. І справді, від узбіччя, де покинули машину, і до цього місця метрів сто, не менше.

Він теж замерз, та оскільки бував у подібних ситуаціях, давно звик контролювати свої стани. Робота – понад усе. Точніше, репутація і досягнення мети: жодного провалу бути не може. Слідчий утомлено потер чоло. Ця маніпуляція допомагала думати жвавіше. Єгор спостерігав, як один із криміналістів акуратно запаковує гільзу до мішечка для доказів. Скляр тепер не сумнівався, що вони натрапили на правильний слід.

Власта спіймала його погляд. Єгорові очі світилися тріумфом. Жінка хотіла гидливо відвернутися, як несподівано для себе почула:

– Ви молодець! – Скляр уперше за сьогодні їй усміхнувся. І що ще більш неймовірно – зробив це щиро.

Патрульна кивнула на знак подяки. Її більше вразило навіть не те, що цей самозакоханий придурок визнав її заслугу. Просто не очікувала побачити в його очах… смуток і… страх? Тільки страх не від того, що не розкриє справу. Подібні речі вона нерідко бачила серед інших слідчих, тож достеменно знала, як це виглядає. Страх Скляра був іншим. Якась незрозуміла тривога читалася в його очах.

– Продовжуємо пошуки! – уже віддавав наступну команду слідчий усім присутнім. – Треба пришвидшитись. У нас ще чимало роботи. – Єгор простежив, чи всі його почули. Упевнившись, і сам приєднався до колег.

– Про що замислилася? – поцікавився Валік у Власти, вивівши її тим самим із роздумів.

– Ні, ні про що, – збрехала приятелю. – То я так, про своє, жіноче.

Удовольнившись відповіддю, Валентин повернувся до роботи. Прийнявши несподіване відкриття, Власта все ж вирішила побалакати із слідчим. Вибравши момент, коли Скляр відійшов від оперів, із якими переважно тримався постійно, патрульна підійшла до нього.

– Хочете їхати додому? – запитав Єгор, навіть не озираючись.

– Ні, я хотіла поговорити про інше, – патрульна здивувалася, як він, не повертаючи голови, дізнався хто за ним. Потім зрозуміла: бачив, як рушила в його бік. – Про Артема Бойка.

– Ви знову за своє, – Скляр відповів настільки холодно, що Власта відразу зрозуміла: від його вдячності вже не лишилося і сліду. Жінка зазирнула йому в очі. Жодного натяку на сум. Тільки та сама тривога. Та й вона зникає за стіною суворості.

– Упевнена, усе, що ми тут знайдемо, нам неодмінно допоможе. – Власта вказала на купу людей, що розпорошилася величезною галявиною і, незважаючи на холод, ніч та сніг, намагається знайти важливі докази. – Але ми вже знаємо, що діяла найнята людина. Можливо, не одна. А замовник сидить собі зараз, навіть ні чим не переймається.

– Упіймаємо найману людину – упіймаємо замовника, – коротко відрізав слідчий. У світлі ручних ліхтарів Власта побачила, як із його рота при відповіді вирвався клубок пари. І знову лише суворі очі. І вже без тривоги.

«Либонь, переймається чимось, що не пов’язано із цією справою. Ну, а якщо і пов’язано, то вміє гарно контролювати свої почуття», – дійшла висновку Власта.

– А якщо виконавець уже втік із країни? Якщо ми його ніколи не знайдемо?

Скляр якийсь час мовчки дивився на патрульну. Хто вона, щоб указувати йому, як виконувати роботу? Слідчий відчував, що в нього закипає все всередині.

– Ідіть краще додому. Разом із Валентином, – холодно проказав. Її колегу він ще більше не злюбив. Терпіти не міг невпевнених у собі людей.

Рішення виявилося несподіваним для Власти.

– Вас удома чекають діти і чоловік, – сказав і відвернувся, повертаючись до роботи. – Це наказ.

Коли Власта з Валентином сідали в машину, патрульні почули радісні вигуки членів пошукової групи: знайшли три відрізки армованого скотчу з обрізаним краєм.

Наступного ж дня патрульні дізналися, що ця ніч виявилася багатою на знахідки: виявили пластикову пляшку з-під зимового омивача скла, до якої був притулений фрагмент полімерної скатертини. На обох предметах отвори, які мають сліди обтюрації, є вогнепальними й утворені картечинами діаметром сім-вісім міліметрів, які призначені для спорядження патронів до гладкоцівкових мисливських рушниць.

Такий тип набоїв відповідав знайденим у будинку. Поліція рухалася в правильному напрямку.

Кривавими слідами.

Вівторок, 22 січня 2019 року. 04:51

Ніч видалася неймовірно важкою, хоч і плідною. Та що там ніч. Остання доба. Скляр потрапив додому лише під ранок. Геть змучений. Усе,