Читати книгу - "Курячий бог"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шлях йому вказували білі горошини на підпасичевій сорочці. Ніч тремтіла ніжними глухуватими звуками гітари, чувся сміх молодечий. І пісня то злітала вгору, то несподівано припадала до самої землі.
ПАРУСИНОВЕ МІСТОЗ морської безодні сплив на поверхню велетенський червоний місяць. Загорнувся в блакитний плащ та й поплив у міжзоряний простір. І враз прояснились гірські хребти, в очевидячки понижчали, чорні купини перетворились на живі дерева та кущі, ясніше визначилась під ногами ледь притоптана стежка. Замовкли в трапі цвіркуни, затихли птахи. Все живе, зачароване неймовірною красою, чутливо прислухалось до ночі.
Обірвався бренькіт гітари, примовкла пісня. І коли б не глухий гомін та тихий сміх, мабуть, Михайло повернув би до чабанського вогнища. Той далекий сміх владно кликав до себе підпасича, і Сергійко ледь устигав за своїм мовчазним супутником.
Серпикові вже дрімалося. Та й ноги боліли нестерпно. Не звик він до таких мандрів. І здавалось йому, що то в сні ввижаються і оці кущі з колючого глоду, і сріблясті груші-дички, і лисе каміння на гірському белебні. І так хотілося сісти, згорнутися бубликом та й заснути непробудно під будь-яким кущем чи деревом.
Підпасич не забував про Сергійка. Час від часу зупинявся, мовчки ждав його і, коли той наближався, рушав уперед.
Пісня зірвалася несподівано, десь зовсім поруч, грайливо і заклично. І мов рукою зняло Сергійкову сонливість. Навколо враз посвітлішало, а коли вони обігнули кам'яну брилу, то відразу ж опинились перед яскравим палахкотючим вогнищем.
Навколо вогнища все вирувало. Зосереджені музики заграли веселої, хтось почав підтягувати хриплувато-ліиивим голоском, хтось кружляв уже в танці.
Прибулих помітили відразу.
— Гей, дівчата, чого похнюпились, дивіться, он парубки прийшли!
Дівчата засміялись.
Підпасич, видно, був тут своєю людиною, його засипали питаннями:
— Михаиле, ведмідь не подушив твоїх ягнят?
— Вівці не розбіглися?
А хтось уже виводив зухвало:
— Вівці мої, вівці, вівці та отари…
До них підступив той самий чубатий, що кликав Сергійка в гори.
— О! Та це ж наш рибалка! І до підпасича:
— З братком заявився?
Підпасич зневажливо чмихнув, промовчав.
— Хто ж ти, хлопче, — чабап чи рибалка?
Сергійко мовчав. Хіба ж відразу розкажеш, що зовсім ти і не чабап, і не рибалка. І тим, що з садочка зтік, теж не похвалишся. А до того ж — хтозна, що й робити тут: чи відповідати, чи навколо оглядатися. А чи, може, ближче до вогнища пробратися та й задрімати непомітно. Бо ж очі самі злипаються.
— Та він же спить зовсім!
— Теж мені — кавалер! А туди ж — на гулянку.
На хвилину Сергійко прогнав з очей сон. Засоромився. Дивився кудись убік. 1 бачив місто. Справжнісіньке місто. Тільки побудоване з легкої зеленої парусини. Туристські палатки утворили справжню вулицю, кликали до себе чорним теплом отворів.
Підпасич щось казав чубатому. Той здивовано, співчутливо позирав на Сергійка. Потім підійшов до хлопчика і поклав йому руку на кістляве плече. І ні про що не запитав. Повів його далі від вогнища, від вируючого молодого гурту. Просто на міську вулицю, до парусинових палаток.
Сергійко задивився на далеку місячну доріжку в морі. Вона тяглася від самісінького обрію, тупо впиралася у чорноту берега. Але все одно навіть вона не могла прогнати сну від Сергійка. Він ішов, спотикаючись, а ротик мимоволі роздирався до самих ушей. Немов десь під водою бриніли гітари і чувся веселий дівочий сміх.
Спинилися біля однієї палатки. Чубатий відкинув легку завісу, отвір у палатку перелякав волохатою чорнотою.
— Будеш тут, Серього, спати. Добре?
— Гаразд.
Мов у морську хвилю, пірнув він у тепло парусинової палатки. Зажмурив очі, простягав, мов сліпий, уперед рученята. Його підштовхувала міцна рука чубатого, і він слухняно дибав уперед. І відчував, як тихий затишок житла знесилює, хилить додолу.
Набрів на м'яку постіль. В ніс ударило сухим сіпом і степовими травами. Так і припав лицем до подушки. І відразу ж кулачки до підборіддя, колінця до ліктів — згорнувся в бублик. Вже крізь сон чув, як плечі покрило щось легеньке, м'яке. Раптом він до болю яскраво побачив свою маму і домашню голубеньку ковдру, якою його вкривали кожного вечора. Але в ту ж мить ковдра зникла, злетіла кудись у непроглядні високості, послалась над ним безкінечним блакиттям неба.
Гулко дзвенів реактивний літак над морем. Сергійко ждав — зараз він пронесеться з неймовірною швидкістю над самою палаткою. Але він не пролітав. Як повис на одному місці, то так і висів. І все гув, гув, тонко і жалібно. І тут подумалось Сергін-кові: спіймав там хтось у небі літака за хвіст, спіймав та й не випускає, а той усе виривається та хурчить і все одно не може вирватись.
«Хай собі хурчить», — подумав Сергійко, перевернувся на другий бік, натягнув ковдру та й поплив поруч з літаком кудись у зоряне небо, у непроглядні і несходимі далі.
НЕ СТРІЧАЮТЬСЯ ГОРА З ГОРОЮ…Розбудила його чарівна музика. Хто грав, на якому інструменті — Сергійкові те було невідомо. От збудила його пеземна мелодія та й усе. А коли розплющив очі — ніякої музики. Тільки горобці цвірінькали завзято, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Курячий бог», після закриття браузера.