Читати книгу - "Курячий бог"

перед самим носом хиталась зеленава стіна.

Спочатку ніяк не міг збагнути — де він? Ні вдома, ні в садочку такої живої стінки не було. Може, то він у комірчині бабусі Насті? Але ж пахло тут степовими травами і морем, а в бабусиній комірчині зовсім інші пахощі.

Люто протер кулаками очі і одразу згадав, де він.

В палатці не було нікого. І він занепокоївся — невже знову зостався наодинці? Але в цей час поблизу за тонісінькою стіною палатки почувся знайомий голос:

— Дівчата, потрібна консультація…

І тут консультація. Сергійка не раз водили в ту консультацію. Там було завжди повно людей у білих халатах. Невже і тут, у горах, жили лікарі? Але кого ж вони тут оглядали? Невже дошкулятимуть своїми болючими уколами?

Почулися кроки, шелест дівчачих убрань.

— Що в тебе, Ігорьок? — запитав дзвінкий голос.

— Дівчата, яка їжа найкалорійніша?

Це був голос чубатого, і звали його, виявляється, Ігорем.

— Так рано захотілося тобі їсти, Ігоре? — насміхалися дівчата.

— Та не мені.

— Дівчата, в Ігоря прийомний син об'явився…

— Без жартів, дівчата, — чим погодувати хлопчину?

На якусь хвилину запанувала тиша. Видно, й дівчата задумались над цим складним питанням,

— Коли б молока та крупи, то манку б зварити…

І тут про манку. Чомусь дорослі перекопані, що манка — улюблена їжа дітей. Тим більше, що Сергійкові ще й зовсім не хотілося їсти. Після чабанської вечері особливо…

— Ковбаси йому з хлібом…

— З булкою краще…

— Теж вигадала! Ковбаса — то зовсім не дитяча їжа.

— Може, йому винограду? — роздумував Ігор.

І Сергійкові дуже захотілося, щоб у нього був такий дбайливий і добрий брат. Або хоч хай би цей Ігор був йому і татусем. Тоді вже ніхто не взивав би Сергійка Момотом… І ніхто, ніяка Юлька не насмілилась би віднімати в нього курячих богів.

— В Льолі все є.

— Ще б пак! І посилки, і грошові перекази майже щоденно. Сергійко про посилки не чув, а що таке грошові перекази, знав. Удома бабуся часто турбувалася про грошові перекази, на які був дуже скупий Сергійків тато. Мабуть, Льолю так само залишив татусь. Але в неї був добрий татусь, коли майже щоденно слав перекази…

Дівчата щебетали за парусиновою стінкою та все обурювалися поведінкою тієї Льолі.

— Куди ж їй та робота. Хай інші працюють…

— З «бородачами» їй веселіше…

— Щоденно бігає в селище… Враз дівчата притишили голос.

— О, йде! Від неї ніде не сховаєшся. Сергійко почув різкий, неприємний голос.

— Вам що? Льоля борщ пересолила?

Дуже знайомий був той голос. Але Сергійко ніяк не міг пригадати, де його чув. Невже хтось із виховательок дитсадка сюди заявився?

Зашелестіла трава — видно, дівчата розсипались хто куди.

— Ігорьок, тобі хлопчика треба погодувати?

— Треба….

— То я зараз…

— Та не варто, — завагався Ігор.

— На жаль, у мене нічого особливого… Пошта вчора переказ чомусь затримала. Але для тебе, Ігорьок, ти ж знаєш, я нічого не пожалію. А коли буду в селищі — то куплю все, що треба, тільки скажи…

— Обійдеться…

— Для чого ця скромність? Я — зараз…

Потупотіли в сторону дівочі кроки.

Чиясь рука відкинула завісу, і в палатку вдарив сніп променів. Сергійко міцно зажмурився.

— Проспався, рибалко?

Хлопчик вибрався з палатки. В очі йому било ранкове сонце. Внизу, за скелястим кряжем, синіло море. Гори сміялися, зеленіли кущі і дерева, золотилися під сонцем пасовиська.

Серед кущів глоду клацали умивальники, чулося голосне відпирхування. Вмивалися оголені до пояса хлопці.

— Проспав ти, Сергію, ранкове купання. А водичка сьогодні — самий бархат.

Ігор неквапливо причісував вищербленим гребінцем свою мокру, лискучу чуприну. Весело дивився на Сергійка. І Сергійкові стало жаль, що він проспав ранок, що не побував разом з цими засмаглими хлопцями на березі моря.

Поодаль, в тіні коренастих глодових кущів простяглася ще одна вулиця. Там господарювали дівчата. Розчісувались та запинались білими хустками. І весело світили очима на парубочу вулицю.

Сергійко помітив, як з дівочої вулиці рушила до них одна. Вона обережно несла на витягнутих руках розгорнуту газету. Йшла неквапливо, але переможно. Під поглядами всіх дівчат. І хлопці аж перестали клацати умивальниками, задивились на неї.

Він одразу її впізнав. Це була та сама, що вчора разом з бородатими галасувала біля кіоска «Пиво-води». Сергійкові відразу стало неприємно. Насупився, вороже поглядав на дівчину.

Вона підійшла до Ігоря.

— Ось, Ігорьок, булка з маслом. Та трохи мармеладу.

Сергійко дуже любив мармелад. Він кожного разу, коли одержували вдома грошовий переказ від тата, просив бабусю купити йому мармеладу. Купляли, але не завжди.

Ігор мовчки дивився на страву, яку тримала дівчина.

— Пощастило тобі, Ігорьок: такого козака всиновив. Сміхотливо зиркнула на наїжаченого Сергійка, запропонувала:

— Переходь до нас, хлопчику, всі дівчата тебе любитимуть. Якраз Сергійко тільки й ждав цих запросин. Так він і кине чубатого Ігоря та побіжить на дівчачу сторону. Ще не набридли йому ці дівчата в садочку. Відразу віднімуть усіх курячих богів, і незчується. Він мовчки взявся рукою за кишеню і потупив у землю очі.

Перед самим носом зашелестіла газета.

— Снідай, хлопчику.