Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

правда тут та, що Легіон має певний фонд для викупу своїх службовців (адже праця поліціянтів пов’язана-таки з великим ризиком), хоча й досі ніхто з людей ще не дістав звідтіля ані грама золота. Однак це ніскілечки не заважає мало не всьому населенню Ірландії вештатися довкола веселкових коромисел, сподіваючись на виграш у надприродній лотереї.

Втім, не можна не визнати: якщо Чарівний Народ і почував коли спорідненість із котрою-небудь нацією, то хіба що з ірландцями. Можливо, спричинилася до того препрославлена ірландська дивакуватісгь, можливо, їхня схильність до хвалькуватості, Одне слово, як стверджує інша теорія походження ельфів, спрайгів, гномів та інших незвичайних створінь, якщо Чарівний Народ і справні пов’язаний з людьми якимись кревними зв’язками, то коренів цієї спорідненості слід шукати не деінде, а саме тут, на Смарагдовому острові.

Холлі викликала на пеленгаторі зображення карти й дала команду: пошук ділянок із найкращим чарівним полем. Звісно, найкращим місцем була Тара, це неподалік від Ліа Фаїл, але такої ночі, як оця, всі послідовники стародавніх традицій, маючи в кишені перепустку на поверхню, зберуться саме біля того священного місця, щоб там потанцювати, отож ліпше туди й не потикатися.

Та неподалік виявилась непогана діляночка, трохи перелетіти за південно-східне узбережжя. До неї легко добутися з повітря, а от прикутим до землі людям дістатися туди непросто. Холлі зменшила швидкість і спустилася на висоту вісімдесят метрів. Ковзнувши понад наїжаченим бором, вона вилетіла над залитий місячним сяйвом луг, який розтинала навпіл срібна нитка річки. І там, на лузі, посеред півострівця, гордо височів самітний дуб.

Холлі перевірила пеленгатором околицю, чи немає якихось ознак життя. Нікого й нічого, тільки за два поля звідсіля пасеться корова. Дарма, корова — то не небезпека. Холлі вимкнула свої двигуни й спритно ковзнула під вікове дерево.

Чотири місяці засідок. Навіть Лаккей, до чого вже тертий калач, себто професіонал цієї справи, став побоюватися довгих сирих ночей та кусючої комашні. На щастя, повня буває не щоночі.

Всі засідки повторювали одна одну. Артеміс і Лаккей сиділи навпочіпки у своєму захищеному фольгою наметі й затято мовчали. Лаккей знай перевіряв апаратуру, а Артеміс, не кліпаючи, все дивився в окуляр перископа. У такі ночі тиша, особливо в цьому замкненому просторі, здавалася просто оглушливою. Лаккеєві так хотілось хоч свиснути чи перемовитися словом — та що завгодно, аби тільки порушити цю моторошну мовчанку. Однак Артеміс був зосереджений і абсолютно незворушний. Він не потерпів би ніяких розмов, нічого такого, що відволікало б увагу. Робота є робота.

Цього вечора вони влаштували засідку біля південно-східного узбережжя, у найнеприступнішому місці. Лаккеєві довелося тричі збігати до джипа, щоб «на горбі» перетягти все обладнання: тричі туди й назад, через перелаз, болото і два поля. Його черевики й штани вийшли з ладу раз і назавжди. А тепер сиди в замаскованому наметі й терпи, коли твої штани просякають ґрунтовою водою по самісінькі сідниці. Артеміс же якось примудрився лишитися бездоганно чистеньким.

Конструкція намету була геніально проста, і Фаулам уже надійшло кілька пропозицій (переважно від представників різних військових відомств) про запуск винаходу в промислове виробництво, але Артеміс вирішив продати патент якій-небудь міжнародній компанії — виробникові спорттоварів. Зроблено ж намет з еластичної полімерної фольги, натягнутої на скловолоконний каркас із численними шарнірними кріпленнями. Фольга, подібна до тієї, якою користується НАСА, утримувала тепло всередині, водночас не дозволяючи перегріватись закамуфльованій зовнішній поверхні. Завдяки цьому ті тварини, що зазвичай чутливо реагують на джерела тепла, не могли виявити намет, навіть перебуваючи зовсім поруч нього. Велика кількість шарнірних кріплень дозволяла оболонці мовби переливатись, подібно до рідини, заповнюючи собою будь-яку заглибину, куди поміщали конструкцію. Моментально споруджуване укриття й водночас спостережний пункт. Просто опускаєш торбу з велкройду в яму, сіпаєш за шнур — і маєш готовий намет.

Але найхитромудріші винаходи на світі не спроможні були розвіяти гнітючу атмосферу, що панувала в наметі. Щось непокоїло Артеміса. Про це свідчила павутинка передчасних зморщечок, яка залягла в кутиках його темно-синіх очей.

Після кількох ночей марного пильнування Лак— кей набрався духу, щоб запитати.

— Артемісе… — нерішуче почав він. — Я, звісно, розумію, що це не моя справа, але я відчуваю: щось пішло негаразд. І якщо тільки я хоч чимось можу допомогти…

Кілька довгих митгевостей Артеміс мовчав. І кілька цих миттєвостей Лаккей бачив обличчя просто маленького хлопчика. Хлопчика, яким Артеміс міг би бути.

— Річ у моїй матері, Лаккею, — нарешті мовив він. — Я вже починаю сумніватися, чи вона коли-небудь…

І цієї самої миті спалахнула червона лампочка, сигналізуючи, що поблизу з’явилася жива істота.

Холлі повісила крила на низьку гілку й скинула з голови шолом, аби вуха відчули повітря. Ельфійські вуха дуже ніжні й потребують дбайливого догляду: якихось кілька годин у шоломі — й шкіра починає лупитися. Холлі обережно помасажувала гострі кінчики. Шкіра не пересохла. І все це завдяки тому, що Холлі кожного дня зволожувала свої вушка, — не те що декотрі офіцери чоловічої статі. Вони як скидають свої шоломи, то можна подумати: сніг пішов.

Холлі постояла хвильку, милуючись краєвидом. Ох, який мальовничий це край — Ірландія! Навіть багноїди не спромоглися знищити цю красу. Принаймні поки що. Але дайте-но їм іще пару сторіч…. Річка ніжно звивалася перед нею сріблистою: змійкою, вода тихо плюскотіла по кам’янистому дну. Над головою поважно покректував дуб, рипіло під свіжим вітерцем гілля…

Але до роботи! Красою природи можна буде милуватися хоч цілу ніч, але це потім — спочатку треба знайти жолудя. Так, жолудя. Холлі нахилилася до землі, розгребла сухе листя й гілочки, що вкривали глинистий ґрунт. Ось її пальці намацали гладеньке тільце дубового плоду. От і все, подумала вона, найтрудніше позаду. Лишається тільки посадити жолудя в якому-небудь іншому місці, й знов повернеться, вмить наповнить її чарівна сила.

Лаккей перевірив портативний радар і трохи знизив потужність, аби прилад випадково не виказав їхнього розташування. Червоний промінь повз по екрану так повільно, мовби летаргія переходила в смерть, і тут раптом… спалах! Під деревом стояла постать. Занизька як на дорослу людину, але пропорції свідчили, що й не дитина. Лаккей підніс великі пальці вгору, даючи Артемісові знак. Ніби все збігається.

Артеміс кивнув головою, насаджуючи