Читати книгу - "Велике плавання"

— Я пригадую, що ти вмієш малювати морські карти… — сказав мені адмірал. — Розгорни карту, — звернувся він до старого.

Той трусонув сувій, який розгорнувся майже до підлоги.

— Чи зможеш ти перемалювати таку карту? — спитав адмірал, не приховуючи свого захоплення.

Я кинув побіжний погляд на карту. Авжеж, вона була гідна адміралового захоплення. Вся вона була викреслена ніби старанним гравером. Написи — гарним великим шрифтом. Фарби — такі ніжні, що карта нагадувала картину.

— Я можу її скопіювати, месіре, — відповів я, — але така праця займе багато часу, бо тут багато написів.

— Написи мене не цікавлять, — заперечив адмірал. — Європу накреслювати не треба. Мені потрібні всі позначення, починаючи з острова Святого Брандана до Катаю[37] і всі ці водні течії, і скрізь точні позначки широт і довгот. Сідай негайно до роботи і виконай її якнайстаранніше. Я заплачу тобі так, що ти залишишся задоволений.

— Месіре адмірал, — заперечив я, — я не встигну закінчити роботу, бо ми умовилися з капітаном, який відпливає на світанку.

Адмірал мовчки знову почав ходити по кімнаті.

— Задовольняють вас мої умови, адмірале? — спитав старий хрипким голосом. — Якщо так, я залишаю карту і йду…

— Зачекай!.. — гукнув адмірал. — Повтори, що ти сказав, хлопче.

— Месіре адмірал, — сказав я, сам дивуючись з своєї сміливості, — гаразд, я не поїду в Геную. Я сяду зразу ж до роботи і не відійду від неї, поки не закінчу карти. Але мені не потрібно плати. Месіре адмірал, — вигукнув я, складаючи руки, як до молитви, — візьміть мене з собою в плавання!

Адмірал уважно подивився на мене.

— Ти так дуже хочеш поїхати? — спитав він.

— Вирішуйте зараз, адмірале, — сказав старий. — Мені набридло чекати. Капітан Пінсон сьогодні дасть мені таку ж ціну…

— Замовкніть! — гукнув адмірал. — Карта моя… — Він продовжував ходити по кімнаті. — Я візьму тебе, — промовив він нарешті якось замислено. — Мені самому вже важко обходитися без послуг Орніччо. Та й ти, можливо, мені знадобишся в дорозі… Буде все так, як ми домовились, — повернувся від до старого. — Йди собі. До від'їзду я з тобою розрахуюсь.

Старий поклав карту на підлогу і, шкутильгаючи, вийшов з кімнати.

— Тепер слухай мене уважно, — сказав адмірал. — Ти нікому ні слова не повинен говорити про карту. Я замкну тебе тут на замок, і тобі ніхто не буде заважати. Закінчивши роботу, ти негайно кинеш у вогонь карту старого, а руки гарно помиєш. Підлогу, де лежала карта, місце, де стояв старий, двері, до яких він доторкався, також вимиєш гарячою водою. Орніччо я пошлю в монастир ла Рабіда по вітця настоятеля, і ти можеш працювати без перешкод.

— Орніччо також не повинен знати про карту, месіре? — запитав я.

— Ніхто з матросів і капітанів не повинен знати, — відповів адмірал, — а Орніччо — мій слуга, і йому відомі всі мої справи… Ось у скриньці пергамент, фарби, туш і пера — всі приладдя для креслення. Я сам у вільний час часто займаюсь цим мистецтвом.

Я негайно приступив до роботи. Але, як тільки на дверях загуркотіли засуви і плат адмірала промайнув повз вікно, я відразу ж схопився з місця і затанцював від радощів.

— Люба карточко, — кричав я, притискаючи її до грудей і цілуючи, — дорога карточко, ти принесла мені таке щастя, що я зроблю тебе дуже гарною!..

Адмірал не повернувся ночувати, і я працював цілу ніч. Мені не хотілося спалювати карту, я ліпше залишив би її собі на пам'ять, але я не насмілювався не послухати адмірала. Я розпалив у печі вогонь і обережно поклав туди карту. Золота з чорним обідком смужка побігла по ній, але навіть на попелі ще можна було розрізнити обриси морів і материків. Але ось на моїх очах вона побіліла і розсипалась. Нагрівши воду, я вимив підлогу, стіл, двері і вмився сам.

Орніччо тільки надвечір повернувся з ла Рабіди Це великий монастир, настоятель якого дон Хуан де Маррочена цікавиться подорожжю адмірала. Орніччо побував у бібліотеці монастиря і захоплено почав мені розповідати про книги і карти, які він там бачив. Яка ж була його радість, коли на його питання, навіщо я був потрібний адміралу, я розповів йому про зміну, яка сталася у нашій долі.

Довідавшись про те, як старанно я мив стіл, двері і свої руки, друг мій розреготався.

— Адмірал забобонний, як сіцілієць… А тут ще ці ченці піддали йому жару, — сказав він. — Карта, мабуть, належить якомусь мавру, або єврею, або єретику, а пан боїться стикатися з невірними.

Адмірал повернувся в чудовому настрої.

— Я поговорив з синьйором[38] Алонсо Піксоном, — сказав він. — Ти одержиш платню наперед за чотири місяці, як дорослий палубний матрос[39], а поселитесь ви з Орніччо навпроти, у кімнаті мого секретаря, синьйора Маріо де Кампанілли. Ну, Орніччо, задоволений ти, що твій Франческо Руппі їде з нами?

Пообідавши, ми почали чекати на синьйора Маріо де Кампаніллу, щоб перенести до нього наші скарби.