Читати книгу - "Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк"

зупинився, розглядаючи покладений окремо від інших сіро-зелений циліндр.

Ми підійшли до кам'яної гніздовини.

— Дивіться, хлопці,— мовив командир, — та добре запам'ятовуйте, щоб і людям розказати, яка вона мирна, Драконова Голова, і що на ній замишляють палії.

— Бомба… часом не атомна? — роздивляючись циліндр, запитав я.

— Схожа на «Маля»,[2] — відповів Альфред, — тільки, здається, дрібніша.

І на мить переді мною постало місто Нагасакі… Того спечного літа, прямуючи до В'єтнаму, наше судно відвідало Японію. Пришвартувавшись, ми переправили на берег привезені вантажі. Японські моряки запропонували подивитися епіцентр атомного вибуху.

Пам'ятаю, гід говорив:

— Американський літак Б-29 з'явився он із-за тих пагорбів. На місто полетіла плутонова бомба з жаргонною кличкою «Товстун».

За одну мить десятки тисяч людей обвуглились, а цілі квартали перетворилися на купу руїн.

Через кілька днів наше судно залишило Нагасакі. Легкокрило лопотів пасатний вітер, голубіло небо, і на диво сумирно перешіптувались хвилі. Та в нас було гірко на душі. Не відчепно нагадувало про себе побачене на японському березі.

У мене стояла на думці піднята і навічно скам'яніла в мить атомної трагедії дитяча рука. Цей «експонат» серед інших — обгорілої роби, людських кісток — угледів я в музеї жертв атомного бомбардування.

А зараз ось стою за крок від циліндра — диявольської машини, яка може спопелити усе живе й суще.

— Кіме Михайловичу… Кіме Михайловичу!

Я намагався про все сказати, виповісти і йому, й Альфредові — моїм друзям, хотів — не знаю що — найвідчайдушніше запропонувати і від хвилювання ніби онімів.

Помітивши моє збентеження і сам, мабуть, перейнявшись ним, Кім Михайлович мовив:

— Я тебе розумію… розумію. Нелегко бути віч-на-віч із диявольською зброєю і не могти її знешкодити. Та якщо б ми і знищили цей арсенал, то їх у паліїв хоч греблю гати. Ні, брате, знешкодження однієї чи десяти бомб нічого не дасть — їх треба всі викинути на смітник. Ми, Васильку, виживемо, виживемо! — рішуче й упевнено відчеканив він. — І, повернувшись на континент, розповімо про осині гнізда на островах далекого океану, скажемо людям — людям усього світу: поки не пізно, хапайте душогубів за руку. Це, Васько, дасть більше користі, ніж безумний, хоч і героїчний вчинок, що його ти пропонуєш.

За складом зі зброєю в боковій печері, куди крізь щілини пробивалося світло, натрапили на високий ребристий грот. То була лабораторія, в якій у пластикових чанах і колбах лежали вкриті розчином формаліну зародки дельфінів. І тут же — в широких ночвах — труп людини. Голова й обличчя понівечені. Замість вух зморшкуваті щілини — приживлені зябра, рот і ніс зашиті. Експериментатори «трудилися», мабуть, недавно, і справи до кінця не довели.

— Яке безумство. Досить! — побачивши ті страхіття, вигукнув Альфред.

— Та й мені аж млосно.

Кім Михайлович нас пожалів.

— Ходімо, хлопці, звідси.

Перш ніж залишити арсенал і лабораторію, кожен узяв по фінці. А я прихопив ще й чорну папку. Розбухла від паперів, вона лежала на столі біля великого чана.

СТОРІНКИ З ЧОРНОЇ ПАПКИ

Коридор, яким ми пішли, був добре освітлений. Освітлений і безмовний. Навіть здалеку сюди не долітали голоси. Але те, що десь у кінці печери люди, не залишало сумніву.

— Що ж, востаннє спробуємо проникнути до океанарію, — сказав Кім Михайлович. — Може, все-таки пощастить здійснити те, про що Васько говорив із Чангом. Принаймні треба спробувати. Якщо ж нічого не вийде, вернемося і зійдемо до океану.

Відійшовши від лабораторії та арсеналу, ми всілися на базальтовій брилі. Завели мову про те, як би його непомітно проникнути до пульта управління, відкрити шлюзи, випустити воду і таким чином затопити нижні відсіки печери. Нехай тоді містер Бетлер із своєю компанією поквакає!

У мене на колінах лежала папка. Розгорнувши її, я взяв кілька аркушиків. Убористий машинописний текст, англійська мова.

— Перекладіть, Михайловичу, — простяг я командиру незрозумілі документи.

— Давай, побачимо, що там пишуть.

Пробігши очима друковані рядки, він почав гортати сторінку за сторінкою.

— Цікаво… — загадково пробурмотів.

— Що ж там цікавого? — не терпілося мені.

— А ось послухайте!

Щоб переповісти зміст тих документів, потрібна не одна година. Та й кого цікавить докладно знати брудну історію, як американці за тисячі миль од свого дому привласнюють чужі землі й будують військові бази! Годі й уривка, щоб зрозуміти лицемірство заокеанських лиходіїв а також те, як вони лукавлять перед народами.

Не відомо де і як добуті сторінки із чорної папки були протоколами засідань у парламенті Індії, Шрі Ланки, Бірми та інших країн Південно-Східної Азії.

Ось ті документи.

Парламентські дебати в Народній палаті — серія 3, том 24, збірник 5667–5775 — про Індійський океан:

HAT ПАЙ (депутат від штату Раджапур). Хочу звернути увагу прем'єр-міністра на одне надзвичайно важливе питання і попрохати його виступити з поясненням із цього приводу: відомо, що Сьомий флот США поширює свої операції і на Індійський океан.

ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР. У пресі повідомлялося, що уряд США розширює сферу дій Сьомого флоту — від Східно-Китайського і Південно-Китайського морів до Індійського океану. Офіційної інформації про це ми не маємо, і ні на якій стадії уряд США з