Читати книгу - "Велика, більша й найбільша, Єжи Брошкевич"

батько. — А хіба є така?

— Є! — відказав Горошок.

Уже в ліфті батько з удаваним співчуттям звернувся до Іки:

— Бідна дитина. Мати чомусь гадає, що йдеться саме про катар… Вона вже приготувала аспірин. І липовий цвіт.

І підморгнув Горошкові.

— Важко, — сказала Іка, — коли в тебе мати лікар…

— На добраніч, — вклонився Горошок.

Він був уже коло своїх дверей.

— На добраніч. Заходь завтра, — сказали разом батько й Іка.

— Зайду, — ще раз вклонився Горошок. — Ми мусимо де обміркувати.

— Що? — спитав батько. — Аспірин?

Але він уже не дістав відповіді, бо Ічина мама квапилась розповісти про осінню епідемію грипу. Та найсмішніше було те, що батька також змусили ковтнути таблетку.

Про всяк випадок.

Пригода друга

У вівторок теж був туман. У середу мжичило. У четвер диктор повідомив по радіо, що “з південного заходу до Польщі наближається антициклон”, й Ічина мама сказала, що на суботу й неділю дорослі поїдуть до Казимежа иад Віслою.

А в п’ятницю і справді на годині стало. Можливо, дійшло б і до розмов на тему: чому це тільки дорослі мають право на відпочинок? — якби Горошок не нагадав Іці, що, коли батьків не буде, вони матимуть більше часу на балачки з Капітаном. Іка стала така слухняна, що її батько навіть трохи стурбувався.

— Чого це вона така лагідна? — спитав він замислено.

— Дописуй статтю, — відповіла Ічина мама, — бо знову зіпсуєш собі поїздку. І не тільки собі.

— Все-таки це треба обміркувати, — пробурмотів батько, дописуючи статтю. І не одразу зрозумів, що то дружину й дочку так розсмішило.

У суботу все було визначено: хто за ким має доглядати, що можна, а чого не можна, де обід і що на вечерю.

Горошків батько нагадав, що, зрештою, Горошок уже дорослий чоловік, а Ічина мама сказала, що саме за чоловіками завжди треба доглядати. Ічин батько залишив дочці “додатковий фонд” (тобто гроші на тістечка і ранкові кіносеанси), а Горошкова мама напекла пиріжків і трохи побідкалася над “бідолахами”.

Але Горошок її заспокоїв:

— Ви багато працюєте, і вам слід відпочити між іншим і від нас. Я це вже обміркував.

Тоді всі засміялися, а найголосніше Ічин батько.

У суботу, зразу ж по обіді, дорослі поїхали, а Іка з Горошком передовсім подалися до парку Лазенки.

У Лазенках була золота осінь. Плавали лебеді, а малята кричали в колясках, як галчата. Іка годувала риби, а Горошок лебеді.

Близько четвертої години рушили додому, зрозуміло, з одною-єдиною думкою: про Капітана.

Адже від самого понеділка складалося так, що вони не спромоглися навідатися до Капітана. Не мали навіть часу про все як слід поговорити. А було зрозуміло, що йти треба саме вкупі. Так уже вони домовилися, і умови своєї дотримали, хоч це було не легко.

Коли вони проходили повз пам’ятник Шопенові, Горошок знову взявся за своє:

— Це треба обміркувати.

— Що?

— Чому він саме нас вибрав?

— Капітан?

— Так.

Обережно перейшли Уяздовські алеї. Іка сказала:

— Є один спосіб про це довідатись.

— Який?

— Можна запитати Капітана.

— Ага! — сказав Горошок і додав невдоволено. — Ти, однак, любиш полегшувати собі життя.

— Ні, — засміялася Іка.

— А що?

— Я лише не люблю його ускладнювати.

— От-от.

— Ти говориш “от-от”, — сказала Іка, — бо знаєш, що я маю рацію. Ти завжди говориш “от-от”, коли знаєш, що я маю рацію. Мій тато теж завжди говорить “от-от”, коли мама має рацію.

— От-от.

— От бачиш, — сказала Іка. — Так маю я рацію?

Два квартали пройшли мовчки. Горошок удавав, ніби і щось насвистує. Іка розглядала вітрину з бальними платтями, далі — вітрину книгарні.

Нарешті Горошок сказав таким тоном, наче хтось уже десять хвилин кричав йому над вухом.

— Ну маєш, маєш… То й що?

— Нічого, — ґречно посміхнулася Іка. — Мене це дуже тішить.

— Мене також, — буркнув Горошок.

— Ну, то що? Запитаємо його?

Але Іка мусила ще двічі повторити те ж саме, поки Горошок відповів:

— Запитаємо.

А на подвір’ї біля Капітана стояв Мешканець Другого Поверху і розглядав автомобіль.

— Знову невдача, — пробурчала Іка.

Але Мешканець Другого Поверху, вгледівши їх, привітно всміхнувся.

— Моє шануваннячко, — сказав він. — Дуже радий, що вас побачив. У мене до вас одне прохання.

Горошок та Іка віддали на добридень.

Мешканець Другого Поверху потер своє неголене підборіддя, а потім показав на Капітана:

— Бачте, яка справа, я надумав його відремонтувати.

Він стояв спиною до автомобіля і тому не помітив того, що побачили Іка з Горошком: Капітан радо затремтів, і навперемін викинув обидві стрілки повороту.

— Мабуть, він ще мені трохи послужить, — сказав, як, завжди, симпатичний, і як завжди, неголений Мешканець Другого Поверху. — Я лишень боюся…

Горошок й Іка терпеливо чекали.

— Я лишень боюся, — повторив заклопотаний Мешканець Другого Поверху, — що перш ніж я віддам його до ремонту, дітлахи з сусіднього двору розтягнуть його по гайці. Сьогодні я заскочив чотирьох — колесо знімали.

— Ой лишенько! — гукнула Іка.

— Отакої! — грізно буркнув Горошок. — Хто їм дозволив?

— Не я, — відповів Мешканець Другого Поверху. — Тим-то, тим-то… — повторив він, тручи підборіддя, — я хотів би вас про щось попрохати.

— Слухаю, — сказав Горошок.