Читати книгу - "Теорія українського кохання, Микола Володимирович Томенко"

быть счастливой вдалеке тех, кого я люблю. Итак, я здесь прозябаю, усердно стараясь всполнить долг свой, во всем следуя наставлениям добродетельного друга, навсегда запечатлевшимся в моей памяти: мне удается быть почти спокойной, когда я занята, а без дела я никогда не сижу, постоянно читаю либо пишу что-нибудь, сама проверяю счета, занимаюсь своей дочерью, словом, за весь день, можно сказать, минути оной нет, но если вдруг что-нибудь напомнит мне Лубны, делается так больно — невозможно описать вам чувства, которые меня охватывают. Чтобы обрести сколько-нибудь спокойствия, мне надобно позабыть о пленительном призраке счастья, но как вычеркнуть из памяти ту единственную пору моего существования, когда я жила… Как расстаться со сладостной мечтой души моей? За те упоительные дни блаженства и должна я теперь покорно и терпеливо сносить все. Да, никто никогда не любил так, как любила я…».

Українське природне оточення, народні пісні, про які так часто згадує Анна, мали надзвичайно важливе значення для формування світогляду дівчини, розуміння нею місця в житті та покликання кохання. Серед спогадів є численні спостереження про українські традиції та побут, про розуміння родини й любові. Українські пісні стали складовою її дитячого виховання. Згадуючи, як у них гостив лубенський міський голова Роман Федорович Жадан, А.Полторацька пише: «Он на всех вечеринках пел с нами малороссийские песни и смешил нас местными анедоктами». Про свою лубенську знайому: «Любовь ее к мужу внушила ей одеть его могилу ползущим по земле густым растением с мелкими ярко-зелеными листиками, называемым в Малоросии барвинком. Это было очень красиво, и заставляло думать, что в доброй ее душе была поэзия…».

Генерал Керн, розуміючи прихильність Анни та збираючись у відпустку, каже: «Если так, отправляйтесь на Украйну к своим родным, а я поеду к своим». Загалом, ставлення чоловіка до рідних їй місць і до людей, що жили разом із нею, було однозначно дружнім.

Коли ж йдеться про тлумачення та сприйняття Анною Керн і Пушкіним призначення і сенсу кохання, що стане відоме світу через поетичні рядки про «генія справжньої краси», — маємо достатньо різні підходи. Анна, яка виховувалася під впливом ліричного, підсиленого природою та народними традиціями почуття, очікувала та мріяла саме про таке кохання. Її щоденні заняття літературою — це спроба поєднати красу місцевої природи, духовність народних традицій та літературний романтизм почуттів.

Численні цитати з її коментарями в щоденнику з творів французької письменниці Анни-Луїзи-Жермен де Сталь (1766—1817) дають змогу збагнути внутрішній світ Анни Керн. Цікаво, що книга, де Сталь фігурує, є ще в одній дуже відомій історії кохання Байрона до Терези. Знайшовши в саду книгу, що залишила Тереза, Байрон написав всередині: «Я не тільки кохаю, не зможу тебе не кохати».

Наведемо лише кілька сюжетів, які викликали бурхливі емоції Анни: «…если душа ваша взволнована, если она ищет во вселенной некое божество, пусть даже далека она славы и любви — с ней говорят облака, ей внемлютбурные потоки, и кажется, будто ветер пробегая по вереску, благосклонношепчет вам что-то о вашем любимом». Або: «Какого только очарования не заимствует язык любви у поэзии и изящных искусств! Сколь это прекрасно — любить сердцемі и мыслью. Варьировать таким образом, на тисячу ладов, чувств, могущее быть выраженным всего одним словом, но для выражения коего все слова на свете кажутся бедными! Проникаться сокровеннейшими созданиями воображения, кой вдохновлены были любовью, и в чудесах природы и человеческого гения находить новые виражения, дабы раскрыть собственное сердце». Саме тому Анна мріяла та бажала того великого почуття любові сердцем і думкою: кохання такого, щоб хотілось пояснити його природі.

Перше знайомство з Пушкіним, його поезія давали всі підстави їй думати про те, що мрія здійснилася. Водночас подальші зустрічі та листування цікаві ще й у контексті розуміння обома власних стосунків. Переглянувши листи, зустрінемо дещо різне ставлення до кохання.

Пушкін застав Анну за листом до сестри в Малоросію і дописав від себе:

Когда помилует нас Бог, Когда не буду я повешен. То буду я у ваших ног, В тени украинских черешен.

Як відомо, листи Олександра Пушкіна до Анни Керн уперше оприлюднені останньою. В них доволі багато цікавої інформації до теми нашого дослідження. Вже в першому листі (формально для Родзянко, фактично — для Керн) поет написав:

Ты обещал о романтизме, О сем Парнасском афеизме Потолковать еще со мной; Полтавських муз поведать тайны, — А пишешь лишь об ней одной. Нет, это ясно, милый мой, Нет, не влюблен Пирон Украйны. Ты прав, что может бить важней На свете женщины прекрасной .

Як не дивно, символ російської ліричної поезії нічим себе не проявив в інтимному листуванні зі своєю коханою. Оцінити почуття Олександра Пушкіна до нашої героїні із листів надзвичайно важко.

Як відомо, в шеститомнику творів О.Пушкіна є шість листів до К***(тобто до Анни Керн). Від найвідомішого листа «Я помню чудное мгновенье…» до останнього в 1832 році: «Нет, нет, не должен, я не смею, не могу волнению любви безумно предаваться…» — читаємо логычне пояснення ставлення російського поета до Анни. Що стосується власне листів, то вони в більшості занадто банальні й прозаїчні, щоб можна було збагнути справжню глибину почуття Пушкіна. Талант творця слова не пішов далі виразів: «Прощайте, божественная; я бешусь и я у ваших ног» (25 липня 1825 року); «Умоляю, божественная, снизойдите к моей слабости, пишите мне, любите и тогда я постараюсь быть любезным. Прощайте, дайте ручку» (14 серпня 1825 року): «Прощайте - мне чудится, что я у ваших ног,