Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

ти гадав, еге? - сказав Ейбові холодний і критичний голос.- А тепер у тебе ще й обидві руки зайняті - коли ці тварини на вас кинуться, що тоді?»

- Може, ти бігом побіжиш? - попросила любонька.

- Гаразд,- хекнув Ейб, що насилу перебирав ногами. Уже було майже темно. Ейб наближався до широкого півкола тварин.

- Швидше, Ейбе, біжи бігом! - шепотіла Лі.

Тварини почали якимись своєрідними хвилястими рухами крутити тулубом.

- Біжи, біжи швидше! - заверещала любонька, істерично дригаючи ногами, і в Ейбове плече уп’ялися вкриті сріблястим лаком нігті.

- Що ти робиш! Пусти! - скрикнув Ейб.

- Ніжж,- дзявкнуло поруч.- Ц-ц-ц. Ніжж. Лі. Ніжж. Ніжж. Ніжж. Лі.

Але вони вже опинились за півколом, і Ейб відчув, що його ноги грузнуть у мокрому піску.

- Можеш поставити мене,- прошепотіла любонька в ту хвилину, коли в Ейба вже зовсім замліли руки й ноги.

Ейб відсапувався, втираючи рукою піт із лоба.

- Біжи до човна, швидше! - наказала любонька Лі. Тепер півколо темних тіней обернулось передом до неї й підступало ближче.

- Ц-ц-ц. Ніжж. Ніжж. Лі.

Але Лі не закричала. Лі не кинулась тікати. Лі здійняла руки до неба, і купальний халат зсунувся з її пліч. Лі, зовсім гола, обома руками махала хитким тіням і посилала їм цілунки. Її тремтячі уста скривились у якусь подобу чарівливої усмішки.

- Ви такі милі! - промовив тремтливий голосок, і білі руки знову простяглися до гойдливих тіней.

- Іди підсоби, Лі,- не дуже лагідно гукнув її Ейб, що спихав човен на глибшу воду.

Любонька Лі підняла свій купальний халат.

- Прощайте, рідненькі!

Було чути, як тіні вже чалапають по воді.

- Швидше, Ейбе! - засичала любонька, бредучи до човна.- Вони вже доганяють!

Містер Ейб розпачливо силкувався зіпхнути човен на глибоке; а тепер до човна влізла ще й міс Лі і замахала рукою на прощання.

- Перейди на другий бік, Ейбе, а то ти мене затуляєш.

- Ніжж. Ц-ц-ц. Ей-бе.

- Ніжж. Ц-ц-ц, ніжж.

- Ц-ц.

- Ніжж.

Нарешті човен загойдався на хвилях. Містер Ейб заліз у нього й з усієї сили наліг на весла. Одне весло вдарило по чомусь слизькому.

Любонька Лі перевела дух.

- Правда, вони страшенно милі? І я зіграла цю сценку просто чудово?

Містер Ейб щосили веслував до яхти.

- Надягни халат, Лі,- сказав він трішечки сухо.

- Я вважаю, що це був блискучий успіх,- відзначила міс Лі.- А перли, Ейбе! Як ти гадаєш, вони дуже дорогі?

Містер Ейб на мить кинув гребти.

- Я гадаю, що тобі не слід було показуватися їм так.

Міс Лі трохи образилась:

- А що ж тут такого? Зразу видно, що ти, Ейбе, не митець. Греби швидше, будь ласка, бо я змерзла в халаті.

 

7. Яхта в лагуні
(далі)

 

 

Того вечора на яхті «Глорія Пікфорд» не було особистих конфліктів, а тільки запальна суперечка на наукові теми. Фред (якого з солідарності підтримував Ейб) твердив, що це напевне були якісь ящери, а капітан заявляв, що ссавці. В морі нема ніяких ящерів, запально доводив капітан; але недавні студенти не хотіли визнавати його доказів, бо ящери здавалися їм більшою сенсацією. Любонька Лі вдовольнилася тим, що це були тритони, що вони були просто розкішні і що взагалі це був такий блискучий успіх; чарівна в синій смугастій піжамі, що так подобалася Ейбові, вона марила перлами та морськими божествами, і в неї аж очі горіли. Джуді, звичайно, була переконала, що все це нісенітниця, вигадка Ейба й Лі, і завзято моргала Фредові, щоб уже кінчав сперечатися. Ейб думав, що Лі могла б згадати й про те, як він, Ейб, безстрашно пішов між тих ящерів по її купальний халат, а тому сам тричі розповів, як відважно спиняла їх Лі, поки він, Ейб, спихав човен на глибшу воду, і вже почав розповідати вчетверте; але Фред із капітаном зовсім не слухали його, а палко сперечалися про ящерів та ссавців. (Ніби не однаково, що воно таке, думав собі Ейб). Нарешті Джуді позіхнула, сказала, що йде спати, й значуще подивилась на Фреда; але Фред саме згадав, що до всесвітнього потопу на світі були якісь кумедні стародавні ящери - як же вони в біса називалися: диплозаври, бігозаври чи якось так,- і ті ящери ходили на задніх лапах. Фред сам їх бачив на малюнку в одній товстенній ученій книжці. Ото книжка, так книжка, сер; побачили б ви її!

- Ейбе,- озвалася любонька Лі.- У мене є розкішна ідея кінофільму.

- Яка?

- Щось неймовірно нове. Уяви собі, що наша яхта потонула і тільки я сама врятувалась на цьому острові. І жила б, як Робінзон.

- А що б ви тут робили? - скептично запитав капітан.

- Купалася б і взагалі...- просто відповіла любонька.- А потім у мене закохались би морські тритони... і весь час носили мені перли. Розумієш, зовсім як у житті. Можна б із цього зробити такий видовий фільм, виховний... Щось таке, як «Торговець Горн». 70

- Лі має рацію,- раптом заявив Фред.- Треба завтра ввечері зняти цих ящерів на плівку.

- Тобто цих ссавців,- поправив капітан.

- Тобто мене,- сказала любонька,- як я стою між тими морськими тритонами.

- Тільки в халаті,- втрутився Ейб.

- Я, мабуть, надіну свій білий купальник,- сказала Лі.- І хай Грета зробить мені путящу зачіску. Бо сьогодні я була просто стр-р-рашна.

- А хто зніматиме?

- Ейб. Хай і він хоч на щось придасться. А Джуді може світити чимось, коли стемніє.

- А Фред?

- У Фреда хай буде лук і вінок на голові, а коли ті тритони захочуть мене викрасти, він їх повбиває. Ну як?

- Уклінно дякую,- вискалився Фред,- але я волію револьвер. А капітанові, по-моєму, теж треба